Законодавство, що регулює правовий статус суб’єктів господарювання в ФРН

Одним із складних питань сучасного українського господарського права є удосконалення його системи і взаємодії нормативно-правових актів, які визначають статус суб’єктів господарювання. Вирішенню підлягають проблеми неузгодженості нормативно-правових актів і правил застосування конкуруючих норм, спори щодо доцільності збереження кодифікованого господарського нормативно-правового акту.

Незважаючи на те, що ст. 4 ГК України визначає предмет регулювання цього кодексу, в наукових колах та серед юристів-практиків тривалий час ведуться дискусії щодо правил застосування ГК України та ЦК України [43; 44]. Проблема викликана суперечностями, які містяться в кодексах, використанням підчас різного понятійного апарату та відсутністю чіткого правила застосування норм кодексів. В наукових колах висловлюються різні позиції стосовно можливих варіантів вирішення вказаної проблеми. Наприклад, відомий науковець і практик В. Кисиль вважає, що ЦК України є основним нормативно-правовим актом, який регулює відносини майнового і товарно-грошового характеру, а ГК України, в свою чергу, — спеціальний нормативно-правовий акт, і узгодження даних кодексів повинно проходити виходячи з принципу субсидіарності [45]. При цьому вищеназваний юрист наголошує на тому, що суди використовують прогалину в регулюванні порядку застосування кодексів в залежності від „інтересів тієї чи іншої” сторони. Тобто існуюче правило „lex specialis derogat generali” судами нехтується або використовується на розгляд суду. І дана ситуація ускладнюється позицією деяких дослідників, які аргументують неможливість співвідношення ГК України і ЦК України як загального і спеціального законів [46].

Більш того, при розгляді питання сфери дії двох кодексів доходить до висловів про необхідність скасування ГК України [47, 48], при цьому в якості прикладів наводиться досвід інших країн в регулюванні господарських відносин [49]. Тому постає потреба у вивченні і аналізі системи зарубіжного господарського законодавства з метою розробки обґрунтованих пропозицій по удосконаленню вітчизняної системи господарського законодавства.

Поряд з наведеним, проблемним питанням українського господарського законодавства залишається рівень його систематизації, на що неодноразово вказували науковці [50-55]. Вони позитивно оцінюють загальну кодифікацію господарського права, зокрема ГК України, але наголошують на необхідності в подальшому проведенні систематизації господарського законодавства. 

Викладене вказує на потребу в удосконаленні системи господарського законодавства, включаючи взаємодію ГК України, ЦК України і інших нормативно-правових актів, що може ґрунтуватись на результатах порівняльного аналізу структури господарського законодавства України і країни з розвиненою ринковою економікою. Предметом такого порівняння може бути право ФРН, як країни з тривалою історією комерційного законодавства, ефективність регулювання господарського життя та визначення правового статусу суб’єктів господарювання в якій підтверджується економічними досягненнями.

Німецьке законодавство, що регулює правовий статус суб’єктів господарювання є предметом багатьох досліджень українських вчених. Сама система німецького законодавства, співвідношення та взаємодія нормативних актів (в тому числі ГТУ і ГЦУ) в сфері господарських відносин багато в чому визначають ефективність господарського права в Німеччині. Внаслідок цього досвід німецьких науковців та законодавців у даній сфері представляє особливий інтерес для українських юристів-практиків та теоретиків. Більш того, чітке розуміння структури німецького законодавства сприяє кращому дослідженню його змісту.

Окрім наведеного, порівняння законодавства ФРН та України може відігравати важливу роль у виявленні досягнень та недоліків в українському законодавстві та подальшому висуненні пропозицій, адже порівняльне правознавство може допомогти зекономити національним юристам на роботі, яка вже була виконана в іншій правовій системі при вирішенні аналогічних потреб [56].

До того ж, як зазначає В.К. Мамутов, німецький досвід становить інтерес для України ще у тому відношенні, що там, як і в Україні, ГТУ було введено в дію одночасно з ГЦУ [57]. Додатковим аргументом на користь досвіду ФРН є значний розвиток економіки цієї країни, що є важливим показником дії системи німецького господарського (комерційного) законодавства.

Окрім наведеного, дослідження зарубіжного законодавства дозволить розробити пропозиції по кращій систематизації українського господарського законодавства. На думку В.К. Мамутова серйозного удосконалення потребує практика застосування юридичного інструментарію. Слід наблизити сам підхід до законотворення до такого, який розроблено в державах континентальної Європи і який можна назвати європейським. Вчений наголошує, що в цих країнах здебільшого намагаються вдосконалити існуючі закони, які виправдали себе в житті та правозастосовній практиці, не змінюючи їхньої структури і навіть нумерацій статей, щоб не вносити плутанину у вивчення права та практику застосування правових норм [57].

Все вищенаведене вказує на доцільність та актуальність дослідження німецького законодавства, яке визначає правовий статус суб’єктів господарювання, з метою виявлення досягнень ФРН у побудові системи законодавства і використання даних результатів в процесі систематизації відповідного українського законодавства.

Аналізом німецького законодавства, що регулює правовий статус суб’єктів господарювання в ФРН займалось багато вітчизняних вчених, зокрема В.К. Мамутов, О.О. Чувпило,  Н.М. Дятленко, проте німецьке, як і будь-яке інше, законодавство перебуває в постійному розвитку, тому його аналіз не може бути завершеним і потребує постійного оновлення. 

Правовий статус суб’єктів господарювання в ФРН регулюється як німецьким законодавством, так і законодавством ЄС. Оскільки право ЄС має наднаціональний характер і може бути досліджено окремо, в даному підрозділі буде розглянуто тільки німецьке законодавство за темою дослідження, а його вплив на національну систему права та окремі особливості законодавства ЄС – представлено в окремому підрозділі.

Німецьке законодавство, що регулює правовий статус суб’єктів господарювання, є одним з найстаріших та розвиненіших в Європі. Воно складається з багатьох законів, при цьому знаходиться на досить високому рівні кодифікації. Законодавство ФРН, яке визначає правовий статус суб’єктів господарювання, складається з Основного закону, ГТУ, ГЦУ і низки спеціальних законів та інших нормативно-правових актів. 

Основний закон ФРН (нім.: “Grundgesetz”) [58] гарантує юридичним особам і приватним підприємцям основні права та свободи, до яких відносяться свобода об’єднання та створення товариств (§ 9), свобода вибору професії (§ 12) і свобода власності (§ 14), тобто Основний закон встановлює загальні принципи господарювання в ФРН, на яких ґрунтується правовий статус німецьких суб’єктів господарювання.

ГТУ (нім.: „Handelsgesetzbuch”, скор. нім.: „HGB”) [8], що вступило в силу 1 січня 1900 р. є основним нормативним актом, який регулює комерційні правовідносини.  В нього були неодноразово внесені зміни. Останні зміни здебільшого пов’язані з імплементацією директив ЄС. ГТУ складається з п’яти книг. Перша книга  „Торгівельні прошарки” (ще: „Прошарок комерсантів”) визначає правовий статус комерсантів, порядок їх державної реєстрації і повноваження по представництву їх інтересів. Друга книга „Торгові товариства та негласне товариство” із всіх видів торгових товариств регулює тільки три: повне, командитне, негласне. Важливо, що акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю регулюються окремими законами, та не є предметом регулювання ГТУ. Третя книга „Торгові (комерційні) книги” містить правила бухгалтерського обліку діяльності комерсантів, положення про об’єднання підприємств (концерни, холдинги тощо) і встановлює відповідальність певних суб’єктів комерційної діяльності. Четверта книга „Торгові (комерційні) правочини” регулює певні види комерційної діяльності, зокрема: поставку, комісію, експедиторську діяльність, зберігання, фрахт, перевезення. П’ята книга „Морська торгівля” містить окремі правила морських перевезень, визначає правовий статус суб’єктів морських перевезень і торгівлі. В даній книзі закріплені правила торгівлі вантажами, фрахт, перевезення вантажів і пасажирів з багажем, встановлюються права, обов’язки і відповідальність капітана морських суден. Також регулюються питання, які пов’язані з відповідальністю судохідних компаній, страхуванням тощо.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16780.html   " target="_blank">Ссылке</a>

</p>