Поняття та ознаки господарської діяльності в законодавстві ФРН

Розглядаючи правовий статус суб'єктів господарювання, потребує з'ясування питання їхньої діяльності, адже саме її успішне здійснення  відіграє роль мети створення та існування певного суб’єкта, бо останній є лише інструментом для цього. Багато в чому від виду та обсягів діяльності залежать форми і види суб'єктів господарювання, які повинні бути обраними для її здійснення, законодавство, що буде визначати статус таких суб’єктів, та ін.  

Як вказує О.О.  Чувпило, в зарубіжному законодавстві по-різному визначається поняття господарської чи підприємницької діяльності. Наприклад, має місце використання термінів: „бізнес”, „підприємництво”, „комерційна діяльність”, „торгова діяльність” [102, с. 14]. Він також вказує на проблему співвідношення термінології, що означає господарську, комерційну, торгову, некомерційну діяльність [102, с 16]. О.О.  Чувпило свідомо припускає тотожне значення цих термінів, підкреслюючи неточність такого припущення.

Таким чином, необхідною передумовою точності проведення порівняння правового статусу суб'єктів господарювання в Україні і ФРН є визначення, наскільки співпадають чи відрізняються поняття, що означають їхню діяльність. Так, в ФРН використовується поняття „промисел”, „торговий промисел” (або „торгова чи комерційна діяльність”), а в Україні „господарська діяльність”, „підприємницька діяльність”. 

Дослідженням та порівняльним аналізом поняття, ознак та видів господарської діяльності в ФРН, ЄС та Україні займались такі вчені як А.Ю. Бушев, О.В. Гарагонич, О.А. Макаров, В.К. Мамутов, Р.О. Петров, В.Ф. Попондопуло, О.О. Чувпило. Проте деякі нормативні акти та наукові джерела, які використовувались при дослідженні діяльності комерсантів в ФРН вже втратили свою актуальність та точність. Таким чином, вітчизняна юридична наука потребує  визначення змісту поняття „комерційний промисел” в праві ФРН, а разом з тим і поняття „економічна діяльність” в праві ЄС, та їхнього співвідношення з поняттями „господарська діяльність” та „підприємницька діяльність” в законодавстві України, що може у подальшому слугувати удосконаленню відповідних українських понять.

В ФРН використовуються поняття „промисел” (нім.: “Gewerbe”), „комерційна діяльність” (нім.: “Handelsgewerbe”) (ще: „торговий промисел”, „торгова діяльність”), які можуть бути порівняні з українськими „господарська діяльність” чи „підприємництво”.

Визначення комерційної діяльності (або ще: торговий промисел) міститься в ГТУ. Відповідно до абз. 2 § 1 ГТУ комерційною діяльністю визнається здійснення будь-якого промислу, за винятком тих випадків, коли в силу виду чи обсягів діяльності не потребується організація комерційного підприємства.

Поняття промисел використовується у багатьох законах ФРН, але  жодний з них не містить його визначення. Наприклад, в податковому законодавстві, зокрема в § 15 Закону ФРН „Про оподаткування доходів фізичних осіб” існує власне тлумачення даного поняття, яке, проте, не застосовується в інших галузях права [103]. До 1998 р. в § 1 ГТУ містився перелік видів комерційної діяльності, який також використовувався для визначення промислу, в тому числі і вітчизняними дослідниками [14, с. 32; 15; 104]. Проте в рамках реформи комерційного права в ФРН [9] з визначення промислу виключили його види. Таким чином, німецький законодавець надав більшу свободу при встановленні, яка саме діяльність є промислом.

Через це даному поняттю було надано тлумачення в судовій практиці і доктрині [105-107]. Так, відповідно до коментаря ГТУ під „промислом” німецькі правознавці розуміють кожну самостійну, спрямовану на інших планомірну діяльність з метою отримання прибутку [13, с. 14-18].

Більш детальний аналіз промислу вказує на наступні ознаки даного поняття:

1. Промисел характеризується юридичною самостійністю суб’єкта, що здійснює такий промисел. Відповідно до абз. 2 § 84 ГТУ самостійним є той, хто може вільно, незалежно визначати свою діяльність та робочий час. 
2. Від заняття промислом вимагається, щоб така діяльність була спрямована на зовнішні (не власні) потреби, тобто зорієнтована на ринок, на пропозицію своєї продукції, послуг. Цього бракує при економічній діяльності приватного характеру, таких, як операцій на біржах, участі в повному товаристві.
3. Діяльність повинна бути постійною та розрахованою на невизначену кількість операцій, хоча тимчасове призупинення операцій можливе. Виключається одноразова, несистемна або короткострокова діяльність суб’єкта.
4. Мета отримання прибутку відповідно до судової практики та юридичної доктрини є суттєвою та основною ознакою „промислу”. Але це стосується лише мети, наміру, незалежно від того, чи дійсно прибуток є наявним. Діяльність з метою покриття тільки видатків чи з суспільно-корисними намірами не є „промислом”. Тому з поняття „промислу” виключається діяльність благодійних фондів та подібних організацій [13, с. 15]. 

Навіть при занятті промислом з боку публічних (державних чи комунальних) підприємств вимагається, щоб їхня діяльність мала на меті не тільки виконання публічних завдань, а також і отримання прибутку. Разом з тим судова практика [108] зменшує необхідність довгострокового наміру отримання прибутку: достатнім є ціль отримання поточних (короткострокових) доходів.

1. Ознаками „промислу” також є дійсність (реальність) правочинів, вчинених в рамках „промислу”, та можливість бути оскарженими. Тобто, така діяльність повинна здійснюватись в рамках закону, а при порушенні норм останнього – може бути оскаржена з метою застосування відповідних санкцій.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16780.html   " target="_blank">Ссылке</a>

</p>