Вплив права ЄС на правовий статус суб’єктів господарювання в ФРН

Оскільки ФРН є членом ЄС німецьке законодавства зазнає значного впливу з боку права ЄС, і статус суб’єктів господарювання не є виключенням. У вітчизняній літературі неодноразово досліджувалась взаємодія двох систем права – ФРН і ЄС, проте шляхи і наслідки впливу права ЄС на правовий статус німецьких суб’єктів господарювання залишаються недостатньо вивченими.

Ідея адаптації українського законодавства до права ЄС, в тому числі і того, що визначає статус суб’єктів господарювання, настільки захопила вітчизняних політиків і науковців, що питанням впливу права ЄС на правове положення національних суб’єктів господарювання практично перестали цікавитись. І проблема полягає в тому, що часто українські дослідники та законотворці сприймають право ЄС як ідеальне, як ціль чи зразок для українського права [156]. При цьому мало уваги приділяється суті норм права ЄС, історії їх створення, порядку застосування і результатів їх впливу на суспільні відносини. Як зазначає В.К. Мамутов, гармонізація не повинна носити характер простого запозичення норм права ЄС [22, с. 5], адже право ЄС підлягає попередній оцінці. Причиною тому є неоднозначність наслідків дії тих чи інших норм права ЄС з точки зору інтересів ЄС, окремої країни-члена і певного суб’єкта господарювання. Проблема ускладнюється намаганням деяких вітчизняних вчених спростити, віднайти однозначні відповіді та пояснення складним інтеграційним процесам, що перманентно відбуваються всередині Європи. Право ЄС є багатогранною системою, котрій притаманні різні, часом суперечливі, властивості. Різні акценти при їхньому співставленні, що роблять різні теоретики та практики, ведуть до відмінних, а часом, непримиренно суперечливих правових наслідків, причому кожна позиція має належну базу аргументації [157]. До того ж, відсутність чітких орієнтирів, безсистемність уяв про динамічне та структуроване право ЄС [158], недостатність в перекладах законодавства ЄС і розумінні відповідності українських законів стандартам ЄС [159] зумовлюють необхідність дослідження взаємодії права ЄС і національного права країн-членів ЄС.

Таким чином, постає потреба проаналізувати право ЄС, визначити шляхи впливу права ЄС на національне право держав-членів ЄС, надати оцінку його впливу на інтереси об’єднаної Європи, окремої країни і окремих суб’єктів господарювання, на підставі чого виявити причини змін правового статусу німецьких суб’єктів господарювання, що є важливим для визначення засобів модернізації статусу українських суб’єктів господарювання.

В загальних рисах взаємодія права ЄС і права ФРН виглядає доволі просто:  здебільшого норми права Співтовариства мають пряму дію та верховенство над національним законодавством держав-членів. Розвиток доктрини верховенства, так само, як і доктрини прямої дії права Співтовариства, знайшов місце у практиці Суду Співтовариства (особливо у справі Costa v. ENEL [160]).

Вплив права ЄС на правовий статус німецьких суб’єктів господарювання умовно можна поділити на два види: 1) безпосередній, що втілюється в закріпленні у відповідних нормативно-правових актах чи рішеннях Суду ЄС або Суду ЄС першої інстанції певних положень статусу суб’єктів господарювання; 2) опосередкований, який проявляється в створенні таких умов, що ФРН змушена вносити зміни до власного законодавства в частині правового статусу суб’єктів господарювання з метою захисту національних інтересів.

Безпосередній вплив права ЄС на статус німецьких суб’єктів господарювання найкраще спостерігається на прикладі системи такого права. Зокрема, статус німецьких суб’єктів господарювання на рівні ЄС визначається законодавством і судовими рішеннями, які умовно можна поділити на наступні групи: первинне, вторинне законодавство, рішення Суду ЄС і Суду ЄС першої інстанції, інші джерела.

До первинного законодавства відноситься ціла низка договорів і актів [29; 161-166], на підставі яких створено і діє ЄС. Проте, окрім загальних засад існування ЄС та регулювання специфічних областей суспільних відносин, первинне законодавство визначає також основи господарювання на території ЄС, закріплює правове підґрунтя існування і діяльності суб’єктів господарювання держав-членів ЄС [30, с. 501]. Зокрема, в абз. 2 ст. 48 Договору про Європейське Співтовариство  закріплено поняття „компанія” (нім.: „Gesellschaften“) і „фірма”. В зазначеному Договорі встановлено основи конкурентного права ЄС, митні правила,  свобода руху товару, капіталу, грошових коштів, робітників, свобода надання послуг, свобода ділового заснування тощо.

Всі вони тим чи іншим способом стосуються правового статусу суб’єкта господарювання у ФРН, адже встановлюють загальні засади спільного ринку та існування і діяльності суб’єктів господарювання на ньому, визначають загальні цілі регулювання суб’єктів господарювання в праві ЄС [30, с. 501], розмежовують повноваження органів Співтовариства та держав-членів у регулюванні господарської діяльності.

Вторинне законодавство регулює окремі аспекти статусу суб’єктів господарювання. До вторинного законодавства відносяться різноманітні регламенти, директиви, рішення Ради Міністрів ЄС і Комісії ЄС та висновки.

Положення регламентів мають пряму силу дії на території ЄС, тобто не потребують окремого впровадження в національну правову систему, і тому являються нормативними актами, які напряму регулюють положення суб’єктів господарювання в країнах ЄС, в тому числі і в ФРН. Зокрема, в регламентах № 2157/2001 «Про статут Європейського товариства» [167] і № 2137/85 «Про створення Європейського об’єднання економічних інтересів» [168] визначено правовий статус відповідних суб’єктів. Положення німецького законодавства визначають лише ті аспекти правового статусу названих суб’єктів, що залишені поза межами регулювання регламентів.

В свою чергу, директиви не мають прямої дії на території ЄС: вони зобов’язують держави-члени ЄС привести власне законодавство до єдиних положень, закріплених в директивах. Тільки у виняткових випадках окремі норми директив можуть застосовуватись без відповідної процедури імплементації: Судом ЄС було розроблено цілу низку таких умов, як: а) несвоєчасна чи неналежна імплементація директиви, що зумовило негативні наслідки для певної особи, а також б) чіткість і однозначність положень директиви.

Таким чином, приймаючи певну директиву стосовно статусу суб’єктів господарювання, ЄС зобов’язує ФРН забезпечити відповідність власного законодавства встановленим в директиві нормам. Найбільш важливими для визначення правового статусу суб’єктів господарювання для всіх країн-членів ЄС, в тому числі ФРН, є так звані „Директиви про товариства (компанії)”. В цих директивах встановлено вимоги щодо публічності інформації про суб’єктів господарювання [169-171], щодо порядку створення акціонерних товариств [172-175], ведення звітності та рахунків компаній [176-181], можливість існування ТОВ з одним учасником [182]. Всього було розроблено тринадцять проектів директив, але П’ята, Дев’ята, Десята та Тринадцята директиви не були схвалені [30].

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16780.html   " target="_blank">Ссылке</a>

</p>