Правоздатність суб’єктів господарювання в ФРН

В характеристиці суб’єктів права правоздатність займає особливе місце, тому її проблематика не випадає з поля зору як загальнотеоретичної, так і галузевої юриспруденції. І це є зрозумілим: від обсягу встановленої правоздатності залежить успіх діяльності кожного суб’єкта господарювання та економіки держави в цілому, адже правоздатність визначає обсяги прав та обов’язків, які має суб'єкт, визначає, в які правовідносини може вступати суб'єкт господарювання та яким чином це реалізується.

Правоздатність німецьких суб’єктів господарювання привертає до себе увагу через можливість виявлення досягнень німецького права в цій сфері, які представляють собою підґрунтя для удосконалення правоздатності українських суб’єктів господарювання.  

Даним питанням займались такі вчені, як Н.М. Дятленко, В.К. Мамутов, О.Р. Кібенко, Р.О. Петров, О.О. Чувпило, проте низка питань потребує подальшого вивчення і удосконалення. Зокрема, не припиняються спори серед вітчизняних науковців і практиків стосовно можливості існування спеціальних режимів майна в країні в ринковою економікою, і, як наслідок, стосовно відповідності таких режимів принципам вільної економіки [238]; малодослідженими залишаються такі питання, як участь трудового колективу в управлінні „приватних” підприємств та рівність учасників суб’єкта господарювання в правах управління і ін.

Дослідження правоздатності німецьких суб’єктів господарювання можна починати з визначення понять, які використовуються у даній сфері в ФРН.

В німецькому комерційному законодавстві в якості синонімів використовуються декілька понять, які означають здатність суб’єкта бути учасником господарських правовідносин: правоздатність (нім: „Rechtsfähigkeit“), правосуб’єктність (нім: „Rechtspersönlichkeit“) і правова природа (нім: „Rechtsnatur“). Оскільки різниця між ними в німецькій науці може носити теоретичний характер, то для позначення наведених понять в рамках даної роботи буде використовуватись поняття „правоздатність”.

Правоздатність в німецькому комерційному праві визначається через те, що суб’єкт господарювання є носієм прав та обов’язків, і що він може набувати у власність нерухомість або мати інші майнові права на неї, може бути позивачем або відповідачем в суді. При цьому практично всі суб’єкти господарювання мають правоздатність. Виключення складає: а) низка публічних (державних або комунальних) некомерційних суб’єктів господарювання (наприклад, державні школи), правовий статус кожного з яких визначається в спеціальному законі [239; 240]; б) товариства цивільного права, які можуть набувати правоздатність за певних умов, визначених в рішеннях Верховного суду ФРН; в) негласні товариства.

Німецьке законодавство не використовує такі поняття як загальна (необмежена) або спеціальна (обмежена) правоздатність, хоча практично деякі обмеження правоздатності певних суб’єктів господарювання існують. З аналізу німецького комерційного законодавства вбачається, що здебільшого суб’єкти господарювання в ФРН мають загальну правоздатність. Такі суб’єкти господарювання, як ТОВ, АТ, акціонерне командитне товариство, європейське акціонерне товариство набувають необмежену правоздатність з моменту державної реєстрації. В той же час персональні товариства мають певні особливості у своїй правоздатності.

Товариство цивільного права, за загальним правилом, не має правоздатності. Товариство як таке не є учасником правовідносин, не набуває права і обов’язки, не несе відповідальності, суб’єктом правовідносин виступає колектив учасників. Ця особливість втілюється навіть в тому, що товариство може використовувати своє найменування (аналогічне до фірмового) в рекламних цілях, однак в діловому листуванні і офіційних документах (в тому числі, і в договорах) використовуються прізвища та імена учасників товариства. Разом з тим відносно недавні рішення Верховного суду ФРН встановили, що за певних умов товариство цивільного права може мати правоздатність [241]. Суд визнав можливим для даного товариства виступати стороною в судовому процесі, а також бути учасником інших правовідносин. Проте таке є можливим лише в разі наявності достатнього майна у товариства для погашення своїх зобов’язань перед кредиторами, тому в певних випадках суди визнають за товариствами цивільного права наявність правоздатності.

Інший вид персональних товариств, - повне товариство, -  виступає по відношенню до третіх осіб як самостійна господарська одиниця під фірмовим найменуванням, має власну правоздатність (§ 124 ГТУ). Повне товариство набуває правоздатність з моменту його державної реєстрації або початку здійснення комерційної діяльності (в залежності від того, що настало раніше). Таким чином, на відміну від товариства цивільного права, у правовідносинах з третіми особами повне товариство виступає самостійно, а імена його учасників в договорах і офіційному листуванні не вказуються, проте § 105 ГТУ встановлює обов’язкову мету для даного товариства: здійснення комерційної діяльності. Більш того, повне товариство не може займатись фінансовою діяльністю [242, § 2b], тобто правоздатність повного товариства є обмеженою.

В свою чергу, партнерство набуває правоздатність лише після державної реєстрації. Незважаючи на те, що партнерство не є юридичною особою, воно має право вступати в правовідносини під власним найменуванням, набувати права і обов’язки, виступати стороною судового спору. Правоздатність партнерства тісно пов’язана та обмежена видом професійної діяльності, що здійснюється партнерами: фактично воно не може займатись іншими видами діяльності. Більш того, § 1 Закону „Про партнерства” забороняє партнерству займатись комерційною діяльністю.

Судове товариство має правоздатність, що обмежена установчим договором. При цьому через особливості даного виду суб’єктів господарювання, діяльність товариства повинна бути нерозривно пов’язаною з цільовим використанням судна.

Європейське товариство економічних інтересів набуває спеціальну правоздатність з моменту державної реєстрації. Відповідно до ст. 3 Регламенту № 2137/85 метою даного товариства є покращення економічної діяльності учасників, а не отримання прибутку, що і виступає обмеженням правоздатності європейського об’єднання економічних інтересів. 

Об’єднання набуває правоздатність після його державної реєстрації або надання адміністративним органом дозволу на здійснення певного виду діяльності. В залежності від мети об’єднання визначається обсяг його правоздатності. 

Фонд набуває правоздатність з моменту „визнання” його державним органом. Він має спеціальну правоздатність, тобто обмежену метою діяльності, що визначена в статуті.

Кооператив набуває правоздатність з моменту його реєстрації. При цьому правоздатність кооперативу обмежується встановленими в статуті цілями [243].

Індивідуальний підприємець має право здійснювати будь-яку діяльність, щодо якої не встановлено відповідних обмежень у німецькому законодавстві.

З огляду на викладене можна зробити висновок, що правоздатність капітальних товариств є необмеженою, в той час, як персональні товариства мають спеціальну правоздатність і повинні здійснювати діяльність, яка чітко визначена в установчих документах.

Поряд з персональними товариствами обмежена правоздатність притаманна також державним і комунальним суб’єктам господарювання в ФРН. Єдиного правила щодо їхньої правоздатності не встановлено, тому конкретний обсяг правоздатності певного публічного суб’єкта господарювання визначається в спеціальному законі ФРН. Права публічних підприємств в ФРН на розпорядження майном у загальному вигляді будуть розглянуті окремо.

Незважаючи на обсяг правоздатності, суб'єкт господарювання здійснює свої права за допомогою своїх органів, які уповноважені законом або статутом виступати в цивільному та господарському обігу від його імені (§§ 164, 170 ГТУ, § 1, §§26-38 Акціонерного закону ФРН, § 6 Закону про ТОВ) [244, с. 264-265].

Право представництва товариства цивільного права, повного товариства і партнерства належить або всім учасникам, або уповноваженому на те у відповідному рішенні загальних зборів учасників. В командитному товаристві повноваження по управлінню та представництву інтересів належить тільки учасникам з повною відповідальністю. Оскільки негласне товариство не є самостійним суб’єктом права, то і органи управління в ньому, як такі, відсутні. Суб’єктом правовідносин виступає основне підприємство, яке має органи управління та представництва.

У всіх інших німецьких суб’єктах господарювання створюється керуючий орган (директор, правління тощо), який уповноважений вести внутрішньо-організаційні справи та представляти відповідного суб’єкта у відносинах з третіми особами.

Окрім того, німецьке право виділяє особливий вид представництва – „прокуру”. Вона представляє собою „генеральну довіреність”, що видається в сфері комерційної діяльності. Прокура регулюється П’ятим розділом Першої книги ГТУ. Відповідно до § 48 ГТУ прокура видається лише власником „комерційної діяльності” (засновником, учасником суб’єкта господарювання) або його законним представником. Інформація про видачу прокури підлягає внесенню до торгового реєстру. Прокура включає в себе абсолютно всі повноваження представляти інтереси суб’єкта господарювання в суді і перед третіми особами з питань, що пов’язані з комерційною діяльністю суб’єкта. В § 50 ГТУ встановлено, що будь-які обмеження прокури не можуть використовуватись проти третіх осіб.

Проте, незважаючи на те, хто реалізує правоздатність суб’єкта господарювання, в німецькому праві існують загальні для всіх суб’єктів положення, які мають цінність для порівняльного дослідження з метою подальшого удосконалення правоздатності українських суб’єктів господарювання.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16780.html   " target="_blank">Ссылке</a>

</p>