Суперечності банківського нагляду в Україні в контексті вимог світового розвитку

Сучасний стан розвитку банківського нагляду в Україні характеризується стійкими тенденціями наближення до світових стандартів, однак ще достатньо рано свідчити про достатній рівень їх адаптації до практики здійснення  банківського нагляду в нашій державі. Зокрема, ми переконані, що стан пруденційного банківського регулювання та нагляду в Україні – задовільний і загалом відповідає міжнародним вимогам, чого не можна стверджувати про стан розвитку ризик-орієнтованого нагляду в Україні, спрямованого на обмеження впливу банківських ризиків на фінансову стабільність окремих банківських установ та банківської системи країни в цілому. Глобальні зміни, що відбуваються сьогодні у фінансовому секторі, вимагають від банків перегляду існуючих стратегій, пов'язаних з управлінням банківськими ризиками, а також удосконалення техніки їх оцінки, перегляду загальних мінімальних вимог до капіталу банку, якому властиві кредитний, ринковий та операційний ризики, трансформації нагляду за ризиками, стану ризик-менеджменту та ринкової дисципліни банків. Зміна цих суперечливих позицій розвитку банківського нагляду в Україні є обов'язковою умовою повної інтеграції національної банківської системи у світову.

Провідне місце у вивченні доцільності запровадження нових підходів у банківській діяльності займають праці таких зарубіжних учених, як Г. Гайгера,     Дж. Зюхтлинга, Г. Майера, Г. Ширенберга та інших. Даній проблематиці присвячені роботи відомих російських економістів О. Лаврушина, А. Сімановського,                  В. Усоскіна. Серед українських авторів, що приділяють увагу даному питанню варто відзначити Т. Болгар, Р. Гриценко, О. Задніпровську, Н. Коноваленко,  Г. Кришталь, Г. Ліщенко,  В. Тичину. Однак в Україні все ж недостатні наукові дослідження в напрямку запровадження новітніх вимог до банківської діяльності. Тому актуальність, доцільність, науково-теоретична й практична значимість зумовили цю наукову розвідку, головною метою якої є формулювання нових орієнтирів банківського нагляду України в умовах посилення глобалізаційних процесів у світовому фінансовому просторі на основі аналізу суперечностей сучасного розвитку нагляду за діяльністю банківських установ у нашій країні.

Надійність роботи банківських установ формується в безперервному всеосяжному регуляторному процесі з використанням різноманітних форм і методiв нагляду за діяльністю банків. Успіх цього процесу визначається здатністю органів банківського нагляду стежити за зміною ситуації у фiнансовому секторі та вживати адекватних заходів з підтримки банків у складних ситуаціях, не допускаючи при цьому зниження рівня платоспроможності банків нижче необхідного для виконання всіх його зобов'язань.

Існує декілька моделей здійснення нагляду за банківськими установами в процесі їхньої роботи. Основні серед них – моделі, засновані:

• на виїзному інспектуванні банків працівниками органів банківського нагляду (така модель нагляду переважає в Італії, Франції, Японії й США);
• на аналізі матеріалів зовнішнього аудиту банку (на таку модель нагляду спираються у Великобританії й Німеччині);
• на використанні матеріалів як власного виїзного інспектування, так і зовнішнього аудиту (Канада);
• на встановленні твердих вимог до публічної звітності банків, так звана модель «ринкової дисципліни» (ця модель нагляду в 1996 році вперше введена в Новій Зеландії) [79].

На сучасному етапі в Україні переважно використовується модель банківського нагляду, заснована на інспектуванні банків працівниками органів банківського нагляду (як в Італії, Франції, Японії та США). Відсутність елементів інших моделей банкiвського нагляду у вітчизняній практиці не дозволило органам нагляду запобігти краху великих банківських установ. Наприклад, використання елементів публічної звітності стосовно багатьох банків, що збанкрутували, скоротило би втрати, пов'язані з тим, що, маючи певні проблеми, банки продовжували широку рекламну кампанію і приховували свій справжній фiнансовий стан, продовжуючи нарощувати свою клієнтську базу, тим самим збільшуючи негативні наслідки свого банкрутства.

Ще однією проблемою системи банківського нагляду в Україні є недостатнє використання інформації незалежних аудиторів для здійснення нагляду за банківськими установами. У попередньому параграфі ми наголошували на необхiдності делегування певних контролюючих і наглядових функцій агентам ринкового середовища. Органам банківського нагляду України варто розробити ряд критеріїв для проведення зовнішнього незалежного аудиту комерційних банкiв, які охоплюють операції банку з підвищеним ризиком, що не тільки полегшить роботу органів нагляду, але й підвищить якість інспектування банків. Зовнішні незалежні аудитори, особливо ті, які мають міжнародну практику, мають більший досвід в оцінці систем внутрішнього контролю банку й можуть оцінити організаційну структуру банківської установи з урахуванням тенденцій розвитку світової банківської системи, що багато в чому визначає якість і надійність подальшої роботи банку.

За останні роки Національним банком України здійснена суттєва робота з удосконалення системи банківського регулювання та нагляду. З урахуванням міжнародних стандартів і практики, зокрема Основних принципів ефективного банківського нагляду, розроблених Базельським комітетом з питань банківського нагляду, здійснене значне поновлення законодавчої та нормативної бази банківського регулювання та нагляду, що спрямоване на підвищення надійності та стабільності банківської системи. Згідно з останньою оцінкою Місії Міжнародного валютного фонду та Світового банку, проведеною у рамках Програми оцінки фінансового сектора України (FSАP), з 30 Базельських принципів (перший принцип поділяється на шість складових) повністю або переважно виконуються 25 принципів [306] (попередньо виконувалося 22 принципи).  Водночас Місія зазначила позитивні зміни в діяльності банківського нагляду за такими напрямами:

• зміцнення нормативно-правового забезпечення пруденційного регулювання, а саме: підвищення нормативу адекватності регулятивного капіталу, встановлення жорсткіших економічних нормативів, що регулюють кредитні операції з пов’язаними особами, жорсткіших вимог до формування резервів за кредитними операціями (принципи 6-17);
• доведення до банків конкретних вимог до систем управління ризиками, а також упровадження системи оцінки ризиків під час здійснення нагляду (хоча процеси запровадження в банківському секторі адекватних систем управління ризиками та оцінки ризиків ще не завершені);
• створення законодавчої та нормативно-правової бази з питань боротьби з відмиванням грошей, одержаних злочинним шляхом і фінансуванням тероризму, яка відповідає міжнародним стандартам (принцип 18).

Неврегульованими залишаються питання щодо вдосконалення законодавчих вимог до систем управління в банках і правил оприлюднення звітності фінансових груп.

Останнім часом відбулися значні зрушення в акцентах банківського нагляду від практики детального інспектування операцій банку до інспектування, спрямованого на оцінку банківських ризикiв і внутрішньобанківських процедур їхнього відстежування. Завдяки тому, що банківська діяльність стає усе більш складною, інспектори усе більше повинні покладатися на оцінку внутрішньобанківських процедур управління банківськими ризиками, а також на якість організації системи внутрішнього аудиту й контролю банку.

Інша тенденція в банківському нагляді - це збільшення ролі публічності банківської звітності. Органи нагляду в країнах великої сімки заохочують більшу публічність банківської діяльності, особливо це стосується інформації про схильність банків до тих чи інших ризиків, а також діяльності керівництва банку [385; 204].

З урахуванням високої динамічності фінансових ринків, на яких працюють банки, впливу конкуренції й технологічних інновацій специфіка банківських ризиків може змінюватися дуже швидко. При цьому користувачам фінансової інформації необхідно аналізувати ризики, які залишаються значними протягом тривалого часу, і ризики, які чітко відображають чутливість банку до змін ринкових умов [388; 26].  При розгляді кожного окремого ризику установа повинна представляти як якісні (наприклад, стратегію менеджменту), так і кількісні (наприклад, стан капіталу) характеристики ризиків. Інформація, що розкривається, повинна в першу чергу забезпечувати чітку картину можливості банкiвської установи нести втрати за кредитними операціями або зміни економічної ситуації на ринку, що особливо актуально в умовах мінливості фінансових ринків в Україні.

Органи нагляду повинні дотримуватися концепції заохочення розкриття будь-якої іншої інформації про роботу банку, що дозволяє учасникам ринку найбільше повно й адекватно оцінити його стан. Незважаючи на те, що як самостійна модель банківського нагляду модель публічної звітності в більшості країн, що мають власні великі банки, не застосовується, її можна використати як додатковий елемент самодисциплінування банківського ринку [382; 10]. Використання елементів цієї моделі в Україні на даний час є необхідною умовою підвищення прозорості діяльності банків для забезпечення надійності роботи банківської системи України в цілому.

Крім того, ряд ґрунтовних досліджень [383-384] показали, що результати виїзного інспектування банку застарівають занадто швидко, і використання публічних матеріалів про фінансовий стан банку може бути кращим індикатором можливого банківського банкрутства, ніж рейтингові оцінки САMELS більш ніж піврічної давнини.

Найбільш істотним у застосуванні норм міжнародних стандартів банківської діяльності може стати надання органу нагляду права на професійне судження. Тепер така практика запроваджується у світі, однак у Законі України «Про банки і банківську діяльність» цей порядок належно не відрегульований. Мова йде про те, що центральний банк має відповідати за якість своїх рішень, але при цьому він повинен одержати безумовне право оперативно реалізовувати підходи, які вважає потрібним застосувати в даний момент часу до даного банку (зрозуміло, у межах закону). Більших змін потребують і законодавчі положення, що стосуються розкриття банками інформації [24]. На наш погляд, безпосередньо це стосується термінів подачі річної звітності банків (як правило, свої річні звіти банки видають із запізненням до одного року) та обсягів оприлюднюваної інформації (перш за все, рейтинг банку є конфіденційною інформацією). При таких правилах подачі інформації про діяльність банків клієнти не можуть виявити реальний фінансовий стан банка - контрагента та розраховувати на його стійкість і платоспроможність.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/19161.html  " target="_blank">Ссылке</a>

</p>