Завдання банківського нагляду в системі боротьби з легалізацією грошових доходів, одержаних злочинним шляхом

У сучасних умовах економічного розвитку світового господарства все більшої актуальності набувають питання боротьби з легалізацією (відмиванням) коштів, отриманих злочинним шляхом, оскільки здійснення цих незаконних операцій призводить до значних перекручень та диспропорцій в економічних структурах фактично всіх країн світу. Питання протидії легалізації «злочинних» доходів турбують усі, без винятку, уряди світових держав. Національні системи боротьби з легалізацією (відмиванням) грошей, отриманих незаконним шляхом, - це підсистеми державного фінансового контролю відповідних країн, причому вони тісно співпрацюють з міжнародними організаціями, які координують і регламентують правила протидії «відмиванню» грошей.

Світові та вітчизняні науковці та практики також приділяють увагу питанням організації та функціонування систем боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом. Це, зокрема, П.Алан, Б.Фергельст, А.Сухоруков, С.Гуржій, О.Копиленко та інші. Однак ними детально не досліджуються роль і місце саме банківського нагляду в національній системі боротьби з легалізацією «злочинних» коштів, що і поставлено нами за мету в даному науковому дослідженні.

Звертаючись до теоретичного підґрунтя формування та функціонування системи боротьби з легалізацією доходів, одержаних незаконним шляхом, варто звернутись до поняття державного фінансового контролю. Державний фінансовий контроль є управлінською діяльністю, що має свої методи, способи й форми реалізації [76]. Важливо пам'ятати, що державний фінансовий контроль здійснюється в установленому правовими нормами порядку всією системою органів державної влади й місцевого самоврядування, у тому числі спеціальними контрольними органами за участю громадських організацій, трудових колективів і громадян [314].

За своєю сутністю державний фінансовий контроль -  це комплексна та цілеспрямована система економіко-правових дій конкретних органів влади й управління, що базуються на положеннях основних законів держави [75; 13]. До важливих ланок державного фінансового контролю зокрема відноситься національна система боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванням тероризму або іншими словами система фінансового моніторингу в Україні. Система фінансового моніторингу в нашій державі поділяється на:

• первинний фінансовий моніторинг (його суб’єкти - фінансові посередники);
• державний фінансовий моніторинг (його суб’єкти - Державний комітет фінансового моніторингу України, який функціонує у складі Міністерства фінансів України, Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг) [290].

Якщо звернутися до історії виникнення фінансового моніторингу, то можна стверджувати, що на рубежі ХХ - ХХІ ст. відмивання "незаконних" грошей стало невід'ємною складовою будь-якої кримінальної діяльності, основною ланкою всієї економічної злочинності, і тому у розвинених країнах боротьба з «відмиванням» грошей виділена у якості окремого напрямку в рамках загальної концепції заходів щодо протидії міжнародній організованій злочинності [190].

Дослідивши діюче антилегалізаційне законодавство більшості країн світу, можна виділити такий загальний аспект боротьби з цим злочином, як залучення до співпраці з правоохоронними структурами різноманітних фінансових інститутів - як банківських, так і небанківських. Співпраця з фінансовими установами припускає, що персоналу цих установ надаються обов'язки розпізнавати сумнівні угоди та повідомляти про них компетентні органи. А оскільки такі дії суперечать принципу банківської таємниці, то у багатьох країнах, які активно борються з «відмиванням» грошей, видаються нормативні акти, що врегульовують ці питання.

У більшості розвинених країн світу створена законодавча база, що чітко регламентує заходи боротьби з «відмиванням» грошей, механізм взаємодії національних правоохоронних та контролюючих органів, пов'язаний з реалізацією даних заходів, а також відповідні вимоги щодо обмеження банківської і комерційної таємниці. Система заходів протидії відмиванню грошей у цих країнах базується на таких основних принципах:

• установлюється мінімальний розмір грошово-валютної операції, після якого всі операції подібного роду підлягають реєстрації банківською (або іншою фінансовою) установою з метою можливої подальшої перевірки;
• розробляється та вводиться у дію перелік ознак, які дозволяють визначити, чи відноситься здійснена грошово-валютна операція до числа тих, що проводяться з метою «відмивання» грошей;
• відповідальність за інформування правоохоронних і контролюючих органів покладається на працівників банківських (або інших фінансових) установ, через які здійснюються такого роду фінансові операції;
• уряди країн уповноважують один з органів виконавчої влади правом координації діяльності всіх правоохоронних і контролюючих органів країни в галузі боротьби з «відмиванням» грошей [190].

Зокрема Україна також має свою законодавчу базу в боротьбі з легалізацією «злочинних» доходів. Це такі нормативні акти: Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" від 28.11.02 №249–ІV; спільна Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України "Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FАTF)" від 28.08.01 №1124 та постанова Правління Національного банку України "Про схвалення Методичних рекомендацій з питань розроблення банками України програм з метою протидії легалізації (відмиванню) грошей, отриманих злочинним шляхом" від 30.04.02 №164. Крім того, Указом Президента України від 18 лютого 2002 року у складі Міністерства фінансів України було створено Державний департамент (комітет) фінансового моніторингу як урядовий орган державного управління, одним із завдань якого є участь у реалізації державної політики у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Звертаючись до теоретичних основ досліджуваної нами тематики, наголосимо, що Група розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FАTF, ФАТФ) визначає легалізацію доходів, отриманих злочинним шляхом, як «операції з доходами від протизаконної діяльності, вчинені з метою приховання їхнього протизаконного походження» [300; 15].

Існує безліч видів діяльності, які приносять незаконний дохід. Оскільки такі види діяльності носять злочинний характер, прибутки, що від них одержуються, і надалі легалізуються, не відображаються в офіційній статистиці. Згідно з оцінками МВФ, сукупний обсяг легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, може становити від 2 до 5% світового валового внутрішнього продукту.     

ФАТФ виділяє три етапи здійснення легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. На першому етапі - «розміщення» - відбувається розміщення незаконно одержаних прибутків у фінансовій системі невеликими сумами. Після розміщення коштів можливий наступний етап - «нашаровування». При цьому, з метою збереження таємниці джерел походження прибутків, укладається серія угод або переміщення коштів, які можуть мати вигляд платежів за товари або послуги. На третьому, заключному етапі - «інтеграція» - кошти повертаються в легальний оборот, як правило, у вигляді нерухомості, предметів розкоші або комерційних підприємств.

Для банків найкритичніші етапи «розміщення» та «нашаровування». Якщо банк виявиться нездатний виявити сумнівних клієнтів або сумнівні операції та вжити відповідні заходи, то можна стверджувати, що легалізація злочинних доходів досягла своєї мети. Етап «нашаровування», коли проводяться угоди або перекази, звичайно здійснюються в офшорних фінансових центрах або в міжнародних банківських центрах, де є розвинена фінансова інфраструктура. Інтеграція коштів в легальну економіку звичайно проводиться в країнах з нестабільною економікою, державах з перехідною економікою, які потребують інвестицій, і територіях, де переважають обмежені можливості для інвестицій. Зрозуміло, що Україна також належить до таких країн з високим рівнем ймовірності інтеграції незаконних коштів у вітчизняну економіку, а тому потребує надзвичайно ретельного аналізу походження грошей, що інвестуються.

Окремі країни дотримуються різних підходів у регулюванні діяльності з протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. У деяких країнах до цієї роботи залучаються органи банківського нагляду, в інших ці обов'язки покладають на окреме державне відомство. При цьому повинні виконуватися такі загальні вимоги:

• держава повинна розглядати як протизаконні дії осіб, які здійснюють діяльність з легалізації злочинних доходів і фінансування терористів, або надають допомогу у такій діяльності;
• держава повинна встановити процедури, які відповідають міжднародно визнаним принципам;
• держава повинна передбачити можливість конфіскації майна та коштів, отриманих злочинним шляхом, а також доходів від діяльності з легалізації злочинних доходів або фінансування терористів, якщо вони використовуються або призначені для використання в таких злочинах [233].

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/19161.html  " target="_blank">Ссылке</a>

</p>