Поняття тероризму як соціально-правового явища

Широковживаним у нашому суспільстві термін „тероризм” став, починаючи з кінця 60-х років минулого століття. З тих пір він не сходить зі шпальт газет, використовується працівниками правоохоронних органів, вченими, державними діячами і політиками. Цей термін почали використовувати у нормативно-правових актах, у тому числі законах.

При розгляді окремих аспектів правового регулювання щодо протидії тероризму вихідним виступає законодавче вирішення проблеми дефініції „тероризм”, що має надзвичайно важливе теоретичне і практичне значення. Важливість її в науковому плані обумовлюється тим, що її розв’язання дозволяє визначитись з правовою сутністю тероризму, колом злочинів, які охоплюються цим поняттям, відмежуванням тероризму від інших споріднених суспільно небезпечних явищ. Важливість розв’язання цієї проблеми у прикладному аспекті обумовлюється передусім тим, що проблема визначення цього поняття безпосереднім чином пов’язана з проблемою дослідження зазначеного явища, розробкою стратегії і тактики протидії цьому злу. Чітка понятійна характеристика тероризму як соціально-правового явища слугуватиме орієнтиром при визначенні завдань, правових, організаційних та ресурсних аспектів протидії тероризму.

Проблема пошуку універсального визначення цього явища набула нових акцентів у вік „глобалізації”, коли складається принципово нова система відносин у світі, що вимагає відповідного забезпечення, зокрема і в частині понятійного апарату. Розробка універсального визначення цього явища, як одна з фундаментальних проблем у дослідженні тероризму, дозволить узагальнити статистичні дані про кількість вчинених терористичних посягань, типові форми та методи їх здійснення, причини та тенденції розвитку даного феномену. Такий факт, як відсутність єдиного критерію, який дозволить виявити основні складові елементи визначення терміну „тероризм”, відзначала у своій роботі, зокрема, Генеральна Асамблея ООН [66, c. 9]. Кожна держава дає юридичне тлумачення тероризму, виходячи з реально існуючої у ній соціально-політичної та кримінальної ситуації [16, c. 140].

Аналіз вживання терміну „тероризм” в юридичній літературі засвідчує, що вченими висловлюється надзвичайно широке розмаїття думок щодо розуміння сутності цього явища. З одного боку присутня тенденція невиправдано широкої трактовки цього явища, з іншого - необгрунтованого звуження змісту цього поняття. При цьому інколи висловлюються не тільки надзвичайно загальні, нечіткі формулювання, а й такі, що виключають одне одного. Така суперечність у визначеннях пов’язана з відсутністю до недавнього часу в Україні законодавчо закріпленого визначення поняття цього явища, а також його загальноприйнятого визначення в міжнародно-правових актах, незважаючи на широке використання цього терміну в обігу. До того ж, як відзначив В.І. Пристайко, у вітчизняному правознавстві до здобуття Україною незалежності розробка даного питання здійснювалась у дещо іншому напрямку. Тероризм, диверсія довгий час були складовими такого всеохоплюючого у свій час поняття, як антирадянщина. Тому в нашій науці все це значно слабше вивчено з точки зору сучасних вимог [67, с. 4]. Висвітлення проблеми тероризму у радянській літературі носило переважно пропагандистський характер та, за невеликим виключенням, страждало відсутністю фундаментальних теоретичних досліджень у цій сфері [35, c. 5].

Тероризм до початку 90-х років радянськими дослідниками розглядався, в силу відомих причин, як міжнародно-правова категорія політичного характеру, „стратегія імперіалістичних сил у боротьбі з революційно-визвольними та прогресивними рухами” [68, с. 98], під тероризм підводили політичні вбиства опозиційними організаціями та їх тактику [25, c. 221]. У Радянському Союзі проблема терористичної діяльності традиційно розглядалася в основному через призму міжнародного державного тероризму, суперництва капіталістичної та соціалістичної систем. Причому звинувачення у пособництві тероризму сипались з обох сторін: соціалістичний табір звинувачувався у допомозі різним національно-визвольним рухам та інспірації так званого „лівого” тероризму, а капіталістичний - у використанні міжнародного тероризму для підриву основ соціалістичних держав.

В різні часи термін „тероризм” набував нових значень. Сьогодні тероризм являє собою одне з найнебезпечніших та складних явищ сучасності, що набуло загрозливих глобальних масштабів. Його прояви зазвичай призводять до масових людських жертв, руйнувань матеріальних і духовних цінностей, що не піддаються часом відтворенню; він породжує недовіру і ненависть між соціальними і національними групами, яку іноді неможливо перебороти протягом життя цілого покоління. Тероризм як складне соціальне явище відрізняється багатоманітністю проявів, багатооб’єктністю, безліччю внутрішніх складових та існуючих між ними зв’язків.

Відмінність підходів у розумінні та оцінках тероризму обумовила і неспівпадіння визначень, які надаються цьому явищу. Однак, ведучи мову про різні визначення цього явища, слід мати на увазі, що неоднаковість трактування цього явища водночас призвела до більш ширшого тлумачення тероризму, до розмивання його меж, нагнітання атомосфери страху, зайвої істерії, що, безумовно, негативно впливає на процес розробки його загальноприйнятого визначення. Зрештою, виникає плутанина, коли терор як метод не відмежовують від тероризму як особливого, цілісного явища, що включає в себе не тільки окремі методи [23, с. 16] .

Зважаючи на необхідність міждержавної гармонізації нормативно-правової бази у питанні законодавчого визначення поняття „тероризм” та злочинів, які охоплюються цим поняттям, в наукових дослідженнях висунута ідея при формулюванні поняття цього явища використати ті елементи, що позбавлені політичних оцінок і визнаються кримінальними у більшості національних законодавств [44, с. 174-175]. „Таким чином, - як справедливо зауважає В.Є. Петрищев, - тероризм буде визначатися як сукупність насильницьких дій, визнаних міжнародних співтовариством протиправними (такий підхід, до речі, застосовується в міжнародних антитерористичних конвенціях). Але головною умовою в даному випадку повинна бути відмова від оцінок мотивації та цілей вчинених акцій, а вони якраз в міжнародному тероризмі мають політичний характер. ... Але об’єкт дослідження, позбавлений політичної компоненти, не може бути визнаний міжнародним тероризмом, оскільки це - його суттєвий елемент” [69, c. 191-192]. Цілком правильно автор в даному випадку вживає терміни „міжнародний тероризм” та „тероризм” як рівнозначні з огляду на міжнародну сутність цього явища.

У вітчизняній юридичній енциклопедії тероризм трактується як політика і практика терору, кримінально-правове явище. Далі вказується на те, що він зазвичай не має тотального, масового характеру, здійснюється екстремістською групою чи організацією [70, с. 47].

Автори вітчизняного тлумачного словника юридичних термінів за редакцією В.Г. Гончаренка пропонують розглядати тероризм як метод досягнення окремими рухами та угрупованнями певних політичних цілей шляхом переслідувань, мордувань і вбивств політичних діячів, службовців, бізнесменів та заручників [71, с. 270].

В російському юридичному енциклопедичному словнику запропоновано наступне визначення цього явища: „це сукупність протиправних актів (вбивств, викрадень, диверсій тощо), що слугують засобом досягнення політичних цілей” [72, с. 635]. Згідно російського словника з кримінального права тероризм - це „злочинна діяльність, яка виражається у залякуванні населення та органів влади з метою досягнення злочинних намірів” [73, с. 575].

Таким чином, визначення, які наводяться у довідкових юридичних виданнях, свідчать про відсутність єдиного підходу до розуміння сутності сучасного тероризму з юридичної точки зору. Нечіткість змістовного наповнення поняття цього явища становить суттєву перешкоду для створення адекватної теоретичної концепції розуміння тероризму, що, як свідчить досвід інших держав, на практиці може призвести до не зовсім далекоглядних рішень владних структур та керівників спецслужб, покликаних здійснювати протидію тероризму. Невизначене тлумачення тероризму, легітимізоване правовими засобами, призведе, на думку вчених, до зайвої політизації поведінки, хай протиправної, до викривлення об’єкта правового регулювання, зрештою - до неефективних витрат державних коштів за рахунок необгрунтованого переведення уваги на частину злочинності, а можливо, до поглиблення розколу у суспільстві [24, с. 40]. З іншого боку, суттєвим недоліком правового визначення тероризму є те, що воно не бере до уваги суспільну і політичну природу цього феномену. Насильство, яке знаходиться в основі будь-якого терористичного акту, є результатом взаємодії складних соціальних факторів, які виходять за межі вузьких правових визначень. Отже, правові визначення не вичерпують усі проблеми, що пов’язані з тероризмом  [24, c. 28].  

Дослідниками неодноразово відмічалось, що, зокрема, і через нечіткість існуючих визначень тероризму точна правова оцінка ситуації в Чеченській Республіці, що склалась в 90-роках ХХ сторіччя, не надавалась. Якщо в               1991-1994 рр. події в Чеченській Республіці оцінювались в поняттях кримінальної ситуації, діяльності незаконних збройних формувань і боротьби з ними, то з грудня 1994 р. по 1998 р. використовувались виключно категорії війни і миру, що призвело до підписання антиконституційної угоди. Основна спрямованість правових актів 1995-1996 рр. - це вже не боротьба із злочинністю, з незаконними збройними формуваннями, а припинення бойових дій. Така неузгодженість і невизначеність сама по собі використовувалась противниками федерального центру для обгрунтування правомірності своїх політичних претензій і методів, що використовувались для їх реалізації. Трактуючи те, що відбувалося, як „боротьбу за незалежність” і „міжнародний збройний конфлікт”, зробивши заяву про міжнародну правосуб’єктність Ічкерії, особи, які застосовували терористичні методи для досягнення своїх цілей, водночас апелювали до світового співтовариства, аби останнє констатувало порушення міжнародно-правових стандартів і здійснило тиск на Російську Федерацію [14, c. 100; 74, c. 12-13].

Перш ніж розглядати існуючі в літературі визначення цього явища, а їх за оцінками ряду дослідників налічується більше двохсот, доцільно, на наш погляд, зупинитися на міжнародному аспекті цієї проблеми. Навряд чи у когось з фахівців викликає заперечення значимість розгляду міжнародного аспекту цієї проблеми, зважаючи на глобалізацію цього феномену в сучасних умовах.

На необхідності виділення міжнародного аспекту цієї проблеми наголошували ще „уніфікатори” - учасники міжнародних конференцій з уніфікації законодавства про кримінальну відповідальність, що відбулися у столицях різних європейських держав наприкінці 20-х - другій половині 30-х років ХХ сторіччя [39, c. 76]. В ході роботи цих конференцій вперше була піднята проблема формулювання універсального поняття тероризму, що було пов’язано з потребою в активізації міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю. Деякі учасники „уніфікаторського” руху - Радулеско і Пелла обгрунтовували необхідність міжнародної антитерористичної взаємодії чи запровадження окремих її елементів (передусім кримінально-правових заходів транснаціонального характеру) через небезпеку, яку несе в собі „лихо” тероризму всьому людству [39, c. 73].

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/2786.html    " target="_blank">Ссылке</a>

</p>