Протидія терористичним злочинам за законодавством зарубіжних держав

На сучасному етапі в багатьох державах світу здійснюються спроби удосконалення законів про кримінальну відповідальність за рахунок криміналізації усе більш різноманітних форм терористичної діяльності. Для вирішення основних проблем, які стосуються концептуальних підходів при криміналізації різних форм терористичної діяльності в Україні доцільно було б дослідити, на нашу думку, антитерористичне законодавство зарубіжних держав у відповідній частині. Це дасть змогу окреслити перспективні напрями подальшого вдосконалення вітчизняного антитерористичного законодавства з огляду на помітні у цій сфері процеси зближення антитерористичного законодавства різних європейських держав. Адже протидія тероризму, як глобальному за своєю суттю явищу, потребує тісного міжнародно-правового співробітництва між державами, отже, стандартизованих підходів до розуміння суті терористичних злочинів і явища тероризму в цілому.

Існує потреба врахування правотворчого досвіду передусім тих держав, норми антитерористичного законодавства яких вже пройшли випробування часом в умовах активізації протидії тероризму (Королівство Іспанія, Російська Федерація, Французька Республіка, ФРН та інші). Це становить один з пріоритетних напрямів удосконалення чинного законодавства України у сфері протидії тероризму, поряд з імплементацією норм міжнародних антитерористичних угод у цій сфері. Якщо проаналізувати вітчизняне антитерористичне законодавство у частині, яка визначає ознаки терористичних злочинів, то слід визнати, що воно не відповідає міжнародно-правовим актам у цій сфері за багатьма критеріями. Зокрема, в чинному Законі України               „Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 р. спостерігається термінологічна невизначеність, відсутність чіткої уяви про сутність терористичної діяльності взагалі та терористичного злочину зокрема. У вітчизняному законодавстві відсутні чіткі критерії згідно яких певні злочини можна було б віднести до „терористичних”. Як підкреслював відомий російський дослідник проблем тероризму В.Є. Петрищев, „доцільно при удосконаленні кримінального законодавства, що регламентує боротьбу з тероризмом, частіше звертатися до іноземних та міжнародно-правових документів у цій сфері. По-перше, це дозволить уникнути багатьох помилок та врахувати вже наявний позитивний законодавчий досвід. По-друге, такий підхід буде сприяти зближенню російського та іноземного законодавства...” [44, c. 62]. Дане твердження, вважаємо, цілком стосується і нашої держави.

Питанням вивчення зарубіжного досвіду нормотворення в антитерористичній сфері вітчизняними вченими приділялось незаслужено мало уваги. Серед вчених, які у своїх працях певною мірою визначили актуальність дослідження антитерористичного законодавства зарубіжних держав в аспекті протидії терористичним злочинам, слід виділити І.С. Власова [109], В.П. Ємельянова [76], М.І. Хавронюка [123], В.Є. Петрищева [44],       М.П. Требіна [42], С.С. Яценка [124; 125; 126; 127; 128]. С.М. Мохончук дослідженню законодавства зарубіжних держав про боротьбу з тероризмом присвятив окремий підрозділ свого дисертаційного дослідження [129, c. 7].

Правники, відносячи Україну до романо-германської правової системи на правах особливого європейського різновиду [130, c. 588], відзначають такі риси цієї правової системи: наявність системи писаного права та нормативні законодавчі акти як головне і майже єдине джерело права, виключається прецедент в праві тощо [131, c. 62]. Виходячи з цього, використані переважно кримінальні кодекси держав, що входять до романо-германської правової сім’ї.  

Норми про відповідальність за терористичні злочини містяться в Кримінальному кодексі Австрійської Республіки [132], Азербайджанської Республіки [133], Грузії [134], Естонської Республіки [135], Королівства Іспанія [136], Латвійської Республіки [137], Литовської Республіки [138], Королівства Норвегія [139], Республіки Албанія [140], Республіки Білорусь [141], Республіки Казахстан [142], Киргизької Республіки [143], Республіки Молдова [144], Республіки Таджикистан [145], Республіки Узбекистан [146], Російської Федерації [147], США [148], Фінляндської Республіки [149], Французької Республіки [150], Федеративної Республіки Німеччина [151].

З прийняттям і приєднанням до антитерористичних угод одночасно вдосконалюється і розвивається як вітчизняне законодавство у сфері протидії тероризму, так і законодавство зарубіжних держав у цій сфері. Результати вивчення зарубіжного нормотворчого досвіду у цій сфері показали, що в основному законодавець в цьому напрямку застосовує два підходи: перший полягає в тому, що створюються нові спеціальні кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за терористичні злочини; другий характерний тим, що розширюються межі складів „нетерористичних”, більш традиційних злочинів і наявність терористичних ознак розглядається як кваліфікуюча ознака для злочину, вже передбаченого КК, і фактично слугує підставою для посилення покарання за вчинення такого злочину.

Поява „антитерористичних” норм в законах про кримінальну відповідальність різних зарубіжних держав пов’язана з виконанням державами взятих на себе зобов’язань у зв’язку з приєднанням до універсальних угод у сфері протидії тероризму. Вчені при дослідженні кримінальних кодексів зарубіжних держав в першу чергу звертають увагу у своїх дослідженнях на таку „системоутворюючу” суб’єктивну ознаку терористичних злочинів, як мета (мотив, намір) [124, с. 70-83; 126, c. 40]. Згідно  ч. 1 ст. 237 КК Естонської Республіки метою вчинення терористичного діяння виступає провокація війни чи міжнародного конфлікту, мотив − політичний чи релігійний; згідно §147а КК Королівства Норвегія загальнокримінальне діяння розглядається як терористична дія, якщо воно вчинено з наміром: а) грубо перешкодити здійсненню функції, яка має основоположне значення для суспільства, наприклад, законодавчої, виконавчої чи судової влад, енергопостачання, стабільної подачі води та їжі, грошової та банківської системі чи готовності до ліквідації захворювань та інфекцій; б) викликати сильний страх у населення;  в) незаконно примусити офіційну владу чи міждержавні організації до здійснення чи утримання від будь-якого дії, що має серйозне значення для Королівства Норвегія чи організації або іншої держави чи міждержавної організації.

У свою чергу, у ст. 575 КК Королівства Іспанія йдеться про наступні терористичні цілі: повалення конституційного ладу чи серйозне порушення громадського спокою; у ст. 230 КК Республіки Албанія йдеться про намір серйозно порушити громадський порядок або викликати страх і невпевненість у народу; у ч. 1 ст. 323 КК Грузії − про залякування населення чи здійснення впливу на органи влади, у ст. 326 − про політичні мотиви чи цілі ускладнення міжнародних відносин, у ч. 1 ст. 330 − про терористичні цілі; у ч. 1 ст. 88 КК Латвійської Республіки − про мету завдання шкоди Латвійській Республіці чи її мешканцям, а у ч. 2 цієї ж статті − про примушення держави, її установ, чи міжнародної організації вчинити будь-яку дію чи утриматися від її вчинення; у ч. 1 ст. 214 КК Азербайджанської Республіки, ч. 1 ст. 233 КК Республіки Казахстан, ч. 1 ст. 226 КК Киргизької Республіки та ч. 1 ст. 179 КК Республіки Таджикистан − про порушення громадської безпеки, залякування населення, здійснення впливу на прийняття рішень органами влади; у ч. 1 ст. 205 КК Російської Федерації – про вплив на прийняття рішення органами влади чи міжнародними організаціями; у ч. 1 ст. 278 КК Республіки Молдова − про порушення громадської безпеки, залякування населення, здійснення впливу на прийняття рішень органами публічної влади чи фізичними особами; у ч. 1       ст. 155 КК Республіки Узбекистан − про цілі ускладнення міжнародних відносин, провокації війни чи дестабілізації обстановки в Республіці.

В абзаці 1 ст. 421-1 КК Французької Республіки вказується на мету суттєво порушити громадський порядок шляхом залякування чи терору. Згідно абз. 1 § 129а КК ФРН терористичним визнається співтовариство, чиї цілі спрямовані на вчинення передбачених п.п. 1, 2 чи 3 цієї норми злочинних діянь; у ст. 270-2 КК Італійської Республіки йдеться про терористичні цілі чи цілі підриву демократичного ладу; у ст. 234 КК Республіки Албанія − про певні способи поводження з військовою, хімічною, біологічною, ядерною зброєю з наміром вчинити терористичний акт. Виняток становить лише КК Литовської Республіки, в якому у ст. 250 „Тероризм” не вказується мета, мотив чи намір.

Терористичні цілі в антитерористичному законодавстві зарубіжних держав за своїми ознаками можуть певною мірою відрізнятися, виходячи з різних політичних і економічних інтересів держав, політико-правових традицій тощо, але загальним для них є те, що такі діяння вчиняються з метою протиправного впливу на органи влади, серйозного порушення громадського порядку, залякування населення. Таке визначення цілей за своїм змістом відповідає основним положенням міжнародних антитерористичних конвенцій.

Дослідження об’єкту кримінально-правового захисту від терористичних посягань за кримінальними кодексами зарубіжних держав засвідчило, що „антитерористичні” норми містяться в структурних підрозділах (розділах, главах) кодексів зарубіжних держав, де об’єктом виступає найчастіше громадська безпека (КК Азербайджанської Республіки, Королівства Норвегія, Киргизької Республіки, Литовської Республіки, Республіки Молдова, Республіки Таджикистан, Російської Федерації). Об’єктом кримінально-правового захисту від терористичних посягань можуть також виступати інші соціальні цінності: громадська безпека та громадський порядок (КК Республіки Казахстан), громадський порядок (КК Королівства Іспанія, ФРН), мир і безпека людства (КК Республіки Узбекистан, Російської Федерації), нація, держава та громадський спокій (КК Французької Республіки), держава (КК Грузії, Латвійської Республіки), основи конституційного ладу та безпека держави; мир і безпека людства (КК Російської Федерації), державна влада (КК Естонської Республіки). Отже, за законодавством зарубіжних держав об’єктом кримінально-правового захисту терористичних діянь виступають не однакові соціальні цінності.

Законодавство про кримінальну відповідальність деяких зарубіжних держав містить окремі глави (розділи), які спеціально присвячені тероризму. До таких відносять КК Республіки Албанія (глава 7 „Терористичні акти”), Грузії (глава 38 „Тероризм”), Королівства Іспанія (відділ 2 „Про тероризм”), Фінляндської Республіки (глава 34а), Французької Республіки (розділ 2 „Про тероризм”) Федеральний КК США (глава 113В „Тероризм” розділу 18 Зводу законів США). Таким чином, у законах про кримінальну відповідальність зазначених держав структурно виділяються норми, які передбачають відповідальність за вчинення терористичних злочинів.

Так, глава 7 „Терористичні акти” КК Республіки Албанія складається з чотирьох статей: ст. 230 „Терористичні акти”, ст. 231 „Насильницькі акти проти власності”, ст. 232 „Доставка небезпечних речовин”, ст. 233 „Організація озброєних банд”, ст. 234 „Виготовлення військової зброї” [140].

У главі 38 під назвою „Тероризм”, яка входить до розділу 11 „Злочини проти держави” КК Грузії, міститься наступний виключний перелік терористичних злочинів (cт. ст. 323-331): терористичний акт (ст. 323), технологічний тероризм (ст. 324), напад на політичну посадову особу Грузії (ст. 325), напад на осіб та установи, які користуються міжнародним захистом (ст. 326), створення терористичної організації чи керівництво нею, або участь в ній (ст. 327), об’єднання в іноземній терористичній організації чи в такій організації, підконтрольній іноземній державі, або надання їй допомоги        (ст. 328), захоплення заручника в терористичних цілях (ст. 329), захоплення чи блокування об’єктів стратегічного чи особливого значення в терористичних цілях (ст. 330) та неправдиве повідомлення про тероризм (ст. 331) [134].

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/2786.html    " target="_blank">Ссылке</a>

</p>