Інваріантність модернізаційного вектору розвитку економіки

Високий рівень геоекономічного потенціалу України та її регіонів надає потенційні можливості для перетворення нашої країни в активного й рівноправного суб’єкта світогосподарської системи. Необхідною умовою такого перетворення виступає модернізація економіки, що покликана забезпечити стабільність розвитку та можливість входження регіонів України до системи міжнародних економічних відносин. Одночасно, експонентне прискорення технологічного розвитку, робить парадигму модернізації інваріантним вектором розвитку для всіх національних економік.

Модернізацію необхідно розглядати як невід’ємну характеристику сучасного соціально-економічного розвитку, або його різновид. Тому, для визначення сутності, теоретичного й прикладного змісту поняття «модернізація», необхідно звернутись до онтології вихідного – «розвиток».  

Аналіз наукової та повсякденної ментальності, вказує на те, що буття соціальних підсистем, у тому числі й економічного простору, іманентно пов’язується з парадигмою постійного розвитку. Відповідна специфіка людського світосприйняття детермінується з одного боку, історією інтелектуального освоєння навколишнього світу, який характеризується зовнішньою граничною мінливістю та плинністю процесів, а з іншого, системною організацією інтелектуальної діяльності, у межах якої, взаємодія з навколишнім світом спирається на апріорні, формально-логічні уявлення про причинно-наслідкові взаємозв’язки та циклічність всіх процесів.

Органічний взаємозв’язок людського світосприйняття й оточуючого світу знайшов своє відображення в антропному принципі, який був у перше сформульований англійським фізиком-релятивістом Б. Картером [115, с. 369-370].  Узагальнений зміст антропного принципу зводиться до твердження про те, що відома людині частина всесвіту має параметри, які передбачають появу визначеної форми життя, й, одночасно, можливість пізнання відповідних параметрів всесвіту людиною. Більше того, константи природи мають бути саме такими, щоб життя могло існувати, адже поза вузькими межами значень фундаментальних констант життя неможливе. Наприклад, тільки в умовах тривимірного простору може виникнути та різноманітність явищ, яку ми спостерігаємо.  Якщо ж спробувати поширити загальну теорію відносності на простір і час з іншою кількістю просторових вимірів, то картина виходить зворотною: при двох просторових вимірах взаємодіючі тіла ні при яких умовах не можуть утворювати взаємопов’язану систему, а при числі вимірів простору більше трьох, гравітаційна взаємодія навпаки, є настільки сильною, що унеможливлює рух тіл.

Антропний принцип надає взаємозв’язку людини і Всесвіту онтологічного змісту і, як наслідок, об’єктивує наші уявлення щодо просторово-часової організації, нескінченного руху матерії (у тому числі соціальної) та граничної мінливості навколишнього світу. Рух фізичних об’єктів, який виражається у зміні їхнього положення у просторі і часі, є базовим елементом більш складного процесу – формування систем взаємодіючих та взаємозалежних елементів, який знаходить своє семантичне відображення у понятті «розвиток». У межах цього процесу кількісні зміни призводять до якісних змін у характеристиках систем взаємодіючих елементів. Екстраполяція руху і розвитку на соціально-економічну дійсність вимагає конкретизації відповідних детермінант. Якщо фізичний розвиток розглядається у межах понять: маса, сила, імпульс, енергія, силове поле, то соціально-економічний, є більш складним процесом, який обумовлюється одночасно факторами зовнішнього середовища (обмеженість ресурсів, географічний детермінізм, світовий порядок, глобалізація) та біосоціальною природою людини (фізіологічні потреби, свідомість та інтелект – вищі форми відображення та пізнання дійсності, егоцентризм, постійний зріст потреб, моральний імператив, соціальна обумовленість розвитку особистості).

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/15059.html     " target="_blank">Ссылке</a>

</p>