Концептуальні підходи до визначення дефініції поняття «регіональний економічний простір»

Модернізація регіонального економічного простору у відповідності до загальносвітового тренду постіндустріального соціально-економічного розвитку, іманентно визначає необхідність розбудови економічних відносин нового типу. Перехід до постіндустріальної цивілізації, який, ще до недавнього часу вважався лише футурологічною концепцією, стає частиною об’єктивної реальності, яка характеризується трансформацією індустріального технологічного базису в інформаційний. Виробництво дематеріалізується, на зміну сировині й енергії приходять інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) – технологічна основа мережевої економіки, найважливішими ресурсами якої є інформація та знання.

Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій спричиняє перетворюючий вплив не тільки на рівні відносин виробництва, але, й на рівні організації економічної взаємодії господарюючих суб’єктів. За відповідних умов, у сучасній постіндустріальній парадигмі регіонального розвитку істотно трансформується пріоритет основних факторів розміщення, що призводить до змін у функціях території. З фізичного базису – місця розміщення матеріальних (ресурсних) факторів виробництва вона все більше перетворюється в регіональний економічний простір – середовище для розвитку людського капіталу, інновацій і забезпечення саморозвитку регіону.

Для того, щоб визначити сутність регіонального економічного простору, необхідно звернутись до семантичної складової вихідного поняття. Термін «простір» є доволі універсальним і використовується у різноманітних системах знань: філософії, географії, математиці, фізиці, інформаційних технологіях, соціальній сфері, юриспруденції, економіці тощо. Історія філософської думки свідчить про те, що просторово-часовий континуум визнається універсальною формою сприйняття людством всіх існуючих вимірів реальності, а сутність  понять простору і часу була предметом дослідження практично всіх відомих мислителів минулого і сьогодення. Одночасно, економіка, як й інші процеси, досліджується з огляду на її просторові та часові характеристики.

Найвідоміший філософ стародавнього світу Аристотель розумів простір як порядок взаємного розташування тіл, а час як порядок явищ, які змінюють одне одного. Давньогрецькі філософи Демокрит та Епікур виходячи зі свого атомістичного вчення прийшли до розуміння простору як деякої порожнечі, у якій атоми утворюють різноманіття фізичних тіл. Ці ідеї були розвинені у філософських працях Бруно, Галілея, Декарта, Ньютона. Останній розглядав простір як універсальну систему відліку, щодо якої відбувається рух тіл. Категорії простору і часу досліджувалися в наукових працях Гюйгенса, Дідро, Лейбніца, який сформулював матеріалістичне розуміння сутності простору і часу, зробивши висновок, що вони не можуть існувати поза матерією і матеріальними процесами.

Простір і час як філософські категорії дотепер не мають однозначного тлумачення серед дослідників, але в понятійному апараті сформувалося загальновизнане визначення цих категорій з яскраво вираженим філолофсько-фізичним аспектом. Наприклад, у Філософському енциклопедичному словнику читаємо: «Простір – загальна форма буття матерії, яка відображає її протяжність, структурність, існування, взаємодію, координацію, розташування, й відносну величину (відстань та орієнтацію) елементів у всіх матеріальних системах. Час – загальна форма буття матерії, яка відображає тривалість існування та послідовність зміни станів всіх матеріальних систем і процесів» [262, с. 93, 540].

В сучасній системі наукового пізнання навколишнього світу розвиваються як реляційні, так і субстанційні уявлення про простір і час. Час досліджується в поєднанні з простором, ставиться питання про об’єктивність цих понять та об’єктивності їхнього існування незалежно від людського світосприйняття. На думку О. Естерле [88], для філософів-матеріалістів проблема «простір-час» вирішується занадто просто – через матерію, що рухається, але пояснити, як вона виникла і чому рухається, вони не можуть. У своїх теоріях В. Ацюковський [5] та І. Герловін [56] стверджують, що простір – сверхтекуча рідина, а матерія є вихровою структурою цього середовища.

На сучасному етапі розвитку наукових знань відбувається ревізія чотирьохвимірного континуума А. Енштейна. Стверджується, що час поза людиною не існує, як не існує і четвертого виміру в континуумі. Деякі автори вважають час трьохмірним, отже, ми існуємо в шестимірному континуумі. Інші доводять, що час виступає як фізичне явище. Однак більшість дослідників орієнтується на ідею об’єктивності простору і часу, яка розвивається прибічниками діалектичного матеріалізму у межах релятивістській концепції: «Основні форми всякого буття суть простір і час; буття поза часом є такою ж нісенітницею, як буття поза простором» [87, с. 51].

Регіональний економічний простір необхідно розглядати як поняття, що має міждисциплінарний характер. Його окремі властивості вивчаються у межах регіональної економіки, економічної географії, кібернетики, економіки природокористування тощо. В основу відповідної дефініції необхідно покласти наступні характеристики: форма існування матерії; місце, що здатне вмістити деяку сукупність об’єктів; форма існування економічних об’єктів і явищ у межах географічного середовища; умова інтеграції та координації діяльності всіх об’єктів на визначеній території; сукупність відносин між об’єктами; множина об’єктів розташованих на території; форма (або структура), яка слугує єдиним середовищем для всіх об’єктів; середовище розвитку всіх сфер життя суспільства; сфера функціонування територіальних явищ; сукупність об’єктів всіх статусів на визначеній території та ін. [11]. Тобто, можна стверджувати, що феномен регіонального економічного простору виникає у зв’язку з поєднанням економічних відносин та фізичного базису розміщення продуктивних сил – певної території.

Визначення регіонального економічного простору, на нашу думку, необхідно здійснювати спираючись на філософське категоріальне співвідношення «загальне-особливе». Розглядаючи «особливе» як категорію, що відображає «загальне» у його реальному втіленні, тобто реалізоване «загальне». Таким чином, ми виходимо з необхідності проекції властивостей абстрактного економічного простору в його конкретні характеристики на регіональному рівні.

Одночасно, необхідно зауважити на принципіальній різниці між простором і регіоном, яка полягає у тому, що простір є результатом взаємодії  економічних суб’єктів, а регіон, як територіальна основа, виступає однією з передумов єдності розташованих у його межах суб’єктів [6].  

Засновником геополітичної науки Ф. Ратцелем – простір розглядається як певна біогеосфера, що дає людству життєву енергію, яка, у свою чергу, відображається у безмежному тілі етносу існуючого конкретного простору, де характеристики ґрунтів і народів, які проживають на них, формують і розвивають характеристики держави [209, с. 131]. Вчені Ради по вивченню продуктивних сил України, І.К. Бистряков і Л.Г. Чернюк розглядають простір як єдність і цілісність усіх біогеосфер, де відбувається господарська діяльність, зумовлена розвитком НТП і зростанням суспільних потреб. Економічна діяльність об’єднує природу і суспільство в цілісну просторову систему, тим самим змінюючи економічний простір і зберігаючи його зростання [36, с. 17].

В сучасній економічній теорії склалася ситуація, за якої, незважаючи на визнання факту існування економічного простору, він сприймається переважною більшістю дослідників як даність, а вивчення його властивостей, функцій, сутності процесів, які у ньому відбуваються, поведінки економічних суб’єктів у цьому просторі залишається поза увагою. Такий стан речей дуже точно охарактеризував Д. Ніколаєнко: «Ігнорування факту існування просторових господарських структур і в більш широкому плані – просторових структур соціокультурного характеру, а також абсолютне домінування лінійного часу носить в економічній теорії настільки масовий характер, що не може розглядатися тільки як певна прогалина одного з авторів або певної методології» [167]. З іншого боку, як пише Д. Баттен: «Реальні труднощі вивчення просторової економіки полягають у тому, що ми самі є частиною того, що намагаємося зрозуміти» [310, с. 107].

Проблеми просторової економіки та її розвитку набули предметного статусу у дослідженнях вітчизняних науковців лише в останні десятиріччя. Дослідженню питань сталого просторового розвитку регіонів в умовах територіально-структурних трансформацій присвячені праці Н.В. Павліхи [176], Л. Шевчук, Я. Шевчука та С. Щеглюк [287], просторова організація продуктивних сил на мезо- та мікрорегіональних рівнях проаналізована Б.М. Данилишиним, Л.Г. Чернюком, М.І. Фащевським [68], проблеми трансформації економічного простору досліджує Т.В. Пепа [184].

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/15059.html     " target="_blank">Ссылке</a>

</p>