Генезис просторової регіонально-економічної думки

В контексті модернізації регіонального економічного простору особливої ваги набуває загальновизнаний факт розбудови постіндустріального суспільства, яке прийшло з «третьою хвилею» Е. Тоффлера. Кардинальна зміна всього спектру суспільно-економічних відносин спричиняє необхідність вибудовування нової модернізаційної парадигми постіндустріального розвитку регіонального економічного простору. Одночасно, дослідження змісту історичних та існуючих у сьогоденні концепцій регіонального розвитку, на нашу думку, виступають теоретичним підґрунтям для подальшого дослідження і визначення умов та шляхів ефективного розвитку просторових економічних відносин.

Накопичені в ході історичного розвитку економічні знання про сутність, закономірності та інструменти розвитку регіонального економічного простору сконцентровані в регіональній економіці, яка одержала статус самостійної науки в середині XX століття. За визначенням академіка М.М. Некрасова, «регіональна економіка як галузь економічної науки вивчає сукупність економічних, соціальних факторів і явищ, що обумовлюють формування і розвиток продуктивних сил та соціальних процесів у регіональній системі країни і кожному регіоні» [166, c. 19].

Теоретико-методологічні та прикладні питання розвитку економічного простору висвітлювалися значною кількістю зарубіжних та вітчизняних науковців. Їх досягнення полягають у розробці моделей полюсів росту, дифузії нововведень, економічного простору як силового поля, теорії кластерів, еволюційної економічної теорії, концепції глобальних міст-регіонів.

Одночасно, залишаються невирішеними фундаментальні питання, що пов’язані з визначенням механізмів модернізації регіонального економічного простору, ролі й місця в ньому нових, хаотичних, невпорядкованих просторових форм економічної та соціальної діяльності, які виникають в умовах формування мережевої економіки та пов’язані з розповсюдженням ІКТ.

Подальший хід дослідження змісту концепцій просторової організації та розвитку економіки регіонів буде підпорядкований хронологічній логіці їхньої появи (Додаток А).

Яскраво виражений територіальний відтінок поняття економічного простору обумовлений історичним аспектом його розвитку. Проблеми ефективної організації економічної взаємодії та впливу просторових факторів, привертали увагу ще античних філософів. У своїй праці «Закони» Платон описує модель ідеальної держави з обмеженою територією та чітко визначеною кількістю громадян – 5040 осіб. Аналізуючи вплив географічного положення на розвиток держави, Платон негативно ставиться до близькості моря, оскільки, це визначає торговельно-посередницький характер її економіки [189]. Необхідно відзначити, що давньогрецькі філософи так само негативно ставилися й до ролі невиробничої торгово-лихварської діяльності, яку згодом Аристотель назвав хрематистикою. Регіональний аспект в економічному вченні Аристотеля знаходить свій прояв в описі 158 державних систем із числа існуючих тоді в Елладі та за її межами [3]. Таким чином, в роботах античних мислителів вперше були розглянуті проблеми географічної та політичної детермінації форм економічної взаємодії. 

Географічна детермінація просторової організації економіки одержала предметний розвиток в системі знань про ведення сільського господарства у Стародавньому Римі. Представником цього напряму був Марк Катон, розробивши критерії вибору землі для організації господарства (гарний клімат, близькість багатих міст і зручні засоби сполучення), він надавав докладні рекомендації з визначення структури угідь, які можна розглядати як шкалу прибутковості галузей сільського господарства [263, с. 172-182]. 

Політично детермінованими ідеєю загальної рівності були концепції економічної організації авторів соціальних утопій Т. Мора і Т. Компанелли [60, 277]. 

Описові дослідження просторової організації економіки отримали подальшого розвитку у період великих географічних відкриттів XV-XVII ст. До цього періоду відносяться фундаментальні праці С. Мюнцера «Загальна космографія» (1544 р.), яка містила описи регіонів Європи, та німецького вченого Б. Вареніуса «Загальна географія» (1650 р.). Однією з основних думок праці Вареніуса було твердження про те, що вивчення людини на земній поверхні має включати «характеристику жителів, їх зовнішніх рис, ремесел, торгівлі, культури, мови, способу правління, державного устрою, релігії, міст, якимось чином цікавих місць і визначних людей» [58].

Просторові фактори економіки, як складові частини загальної економічної теорії, були об’єктом вивчення багатьох учених. Представники меркантилізму Т. Мун, В. Петті, Дж. Кілберт припускали, що джерелом багатства території є нееквівалентний обмін, а зовнішня торгівля повинна бути спрямована на збільшення кількості золота і срібла.

Засновник класичної економічної теорії А. Сміт доводив, що стан територіальних соціально-економічних систем залежить, перш за все, від досягнутого рівня розвитку технологій і організації виробництва, в основі яких лежать два фактори – поділ праці і кооперація. Принцип абсолютної переваги стає визначальним щодо стратегії регіону у зовнішній торгівлі. Зовнішньоекономічна діяльність регіону в межах зазначеного принципу передбачає активізацію експорту товарів, які виробляються з порівняно меншими матеріальними та фінансовими витратами. Одночасно, імпорт має включати ідентичні товарні позиції інших регіонів [228, с. 175-176].

Особлива роль у розвитку теоретичних основ просторової організації регіональної економіки належить Д. Рікардо, який сформулював принцип порівняльних переваг у міжрегіональній торгівлі і розробив теорію ренти за місцем розташування [362].

Механізми використання територіями порівняльних переваг були описані в роботах шведських економістів Е. Хекшера і Б. Оліна. Відповідно до них, кожен регіон вивозить (в інші регіони усередині країни або експортує) ті товари, для виробництва яких він має надлишкові фактори виробництва, і ввозить ті товари, для виробництва яких не вистачає факторів виробництва. Таке переміщення факторів виробництва й товарів між регіонами вирівнює ціни на них і призводить до рівноважного стану та економічного зростання територій [257, с. 18-46].

Розвиток досліджень регіонального економічного простору на теренах України відбувався за загальнонауковою логікою цього процесу. Економіко-географічні описи територій України містилися ще в античній географії. У творах Геродота, Страбона, Птолемея [206, 215, 242]. Економіко-географічні дослідження трапляються у працях літописців Київської Русі і документах Казацької республіки.

Напрям описових досліджень економічного простору України XVI-XVII ст. був представлений працями С. Величко, Я. Маркевича, О. Шафонського, С. Подолинського, В. Ляскоронського, Г.Л. де Боплана [52].

Аналітичні дослідження проблем організації та розвитку економічного простору було здійснено у XIX ст. українськими науковцями М. Арандаренком, Д. Журавським, В. Марчинським, А. Скальковським, П. Чубинським. Аналізуючи сільськогосподарське виробництво в поміщицьких господарствах, дослідники роблять висновок про його неефективність, зростання заборгованості, занепад. На думку дослідників, прибутковими можуть бути господарства, які поєднають сільськогосподарське виробництво з підприємництвом, застосовуючи суто капіталістичні форми господарювання [207]. Проблеми розвитку регіональної економіки в межах теорії порівняльних переваг та необхідності розвитку експортоорієнтованих секторів економіки, на початку XX ст., були досліджені у працях В.В. Кистяковського [120, с. 3]. 

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/15059.html     " target="_blank">Ссылке</a>

</p>