Поняття та юридичні ознаки цільового призначення земельних ділянок

Досліджуючи питання правового забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням, одним з першочергових постає питання теоретичного з’ясування визначення поняття «цільове призначення земельних ділянок». Це пов’язано з тим, що саме в залежності від цільового призначення земельної ділянки визначається: обсяг прав та обов’язків суб’єктів земельних правовідносин, розмір плати за використання земельної ділянки, вартість земельної ділянки, підстави припинення прав на земельні ділянки тощо. Правильне визначення цільового призначення земельних ділянок забезпечує належний їх облік та надає можливість забезпечення державних, суспільних та приватних інтересів під час планування та використання земель, розробки загальнодержавних та регіональних програм розвитку територій та спрямування державної політики у галузі земельних та екологічних відносин.

В земельному та екологічному праві в різни роки під час становлення законодавства зазначених галузей достатньо приділялось уваги питанням цільового призначення земель, в цілому, та земельних ділянок, зокрема. Проте на необхідність поглибленого вивчення зазначеного питання в сучасних умовах вказують, по-перше, практика застосування земельного законодавства, яка свідчить про значну кількість помилок при визначенні цільового призначення земельної ділянки; щорічне помилкове збільшення притягнень власників та землекористувачів земельних ділянок до відповідальності за використання земельних ділянок не за цільовим призначенням; ріст судового припинення прав не земельні ділянки у зв’язку із нецільовим використанням земельних ділянок; по-друге, законодавче визначення вказаного поняття, яке є одним з основних в земельному законодавстві, проте є недосконалим, та таким, що дає можливість, різного тлумачення його змісту в залежності від власної свідомості особи, яка визначає цільове призначення земельної ділянки; по-третє, тривалість теоретичних дискусій у наукових поглядах щодо його визначення в теорії земельного права, також породжує можливість порушення земельного законодавства та застосування розбіжних підходів під час встановлення цільового призначення земельної ділянки.

В науковій літературі неодноразово зверталась увага на багатогранність поняття цільового призначення земельної ділянки, що викликає чимало проблем з його застосуванням на практиці [1, с. 63]. Автори наголошують, що введення земельних ділянок в цивільний обіг та ускладнення правового регулювання земельних відносин неминуче привели до необхідності конкретизації «цільового призначення земельної ділянки» [2, с. 32]. Помилкове встановлення цільового призначення земельної ділянки приводить до можливості віднесення однієї і тієї ж земельної ділянки до різних категорій земель з різними правовими режимами [3, с. 27], а відсутність належного законодавчого визначення підстав та умов встановлення цільового призначення земельної ділянки, як зазначає І.І. Каракаш, приводить до розширення будівництва в прибережних смугах та набережних територіях, паркових площах та зелених зонах, рекреаційних скверах та інших екологічно привабливих земельних площах населених пунктів [4, с. 75] тощо.

Застосування відповідного терміну вже є сталим у вітчизняному законодавстві. Так, лише в Земельному кодексі України поняття «цільове призначення» в контексті, що досліджується використовується в 29 статях понад 35 разів, вже не рахуючи його кількість в інших нормативно-правових актах. Причому, законодавець із застосуванням відповідного терміну пов’язує виникнення або припинення різних земельних правовідносини, зокрема щодо: встановлення та зміни цільового призначення земельної ділянки, визначення наслідків порушення порядку встановлення цільового призначення земель, встановлення обмеження діяльності на земельних ділянках яка суперечить їх цільовому призначенню, визначення обсягу обов’язків землевласникові та землекористувачів; закріплення підстав припинення права власності та землекористування (в тому числі, обмеженого користування чужою земельною ділянкою), визначення умов виникнення права власності на земельні ділянки, встановлення підстав притягнення до відповідальності тощо (ч.1 ст. 18, ч.1 ст.19, ст. 20, ст. 21, ч. 3 ст. 24, ч. 10 ст. 25, ч.1 ст. 48, п. «а» ч. 1 ст. 90, п. «а» 1 ст. 96, п. «б» ч.2 ст. 102, ч.1,2 ст. 103, ст. 105, п. «г» ст. 111, ч.6 ст. 118, ч.1, 6 ст. 120, ч.3 ст. 121,  ч. 1,2 ст. 123, ч. 2 ст. 126, ч. 2 ст. 128, ч.1,2 ст. 130, п. «в», «д», ч. 2 ст. 132, п. «д» ч. 4 ст. 136, п. «б» ч. 2 ст. 137, п. «ґ» ст. 141, п. «а» ст. 143, ч. 3 ст. 186-1, ч. 2 ст. 200, п. «ґ» ч. 1 ст. 121, п «б» підп. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України (далі – ЗК України) [5]).

В науковій літературі, розкриваючи зміст цільового призначення земельних ділянок дослідники розглядають його в різних аспектах. В теорії земельного права склалось таких чотири підходи: одні автори приділяють увагу «основному цільовому призначенню земель» (О.П. Анісімов [6, с.26], І.О. Іконицька [7, с. 200-201], Б.В. Єрофєєв [8, с.30], А.М. Мірошниченко [9, с. 93, 10, с. 42-51], В.М. Правдюк [11] та ін.); другі розкривають зміст «цільового призначення окремих категорій земель» (П.Ф. Кулинич [12, с. 151-157; 13; 14, 15; 16, с. 63-68], Д. Санніков [17, с. 162-166], М. Скляр [18, с. 39-41; 19, с.55-57], Р. Кірін [20, с. 140-143], М. Гребенюк [21, с. 94- 99.], Н. Палій [22, с. 41-45] та ін.), третій напрям дослідження спрямований на розкриття визначення «цільового призначення земельних ділянок» як узагальнюючого визначення різних категорій земель (В.К. Гуревський [23, с. 14; 24, с. 11], І.І. Каракаш [25, с.12-16], К.І. Кучерук [26, с. 10], А.В. Луняченко [27, с. 8; 28, с. 36], М. Посохова [29] та ін.), четверта група дослідників розглядає, як головний фактор «правового режиму земельної ділянки» (О.І. Крассов [30, с. 23]). Але жодного разу встановлення юридичних ознак зазначеного поняття не проводилось, що ускладнює його відмежування від інших понять таких як: «цільове використання земельних ділянок», «функціональне призначення земельних ділянок», «мета використання земельної ділянки», «дозволене використання земельних ділянок».

Наведене вище дає підстави стверджувати, що дослідження поняття цільового призначення земельних ділянок є слушним в сучасних умовах становлення новітнього земельного законодавства.

Враховуючи, що дослідження присвячено забезпеченню використання земельних ділянок за цільовим призначенням, увага в роботі приділяється саме цільовому призначенню певної визначеної земельної ділянки в розумінні ч.1 ст. 79 ЗК України, як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. В даному випадку земельна ділянка розглядається, як зазначає В.І. Андрейцев, як найбільш деталізована частина різних категорій земель [31, с. 148]. Питання щодо визначення змісту терміну «земельна ділянка», як об’єкту різних земельних правовідносин, в роботи не розглядаються. Крім того, відповідні дискусійні питання достатньо досліджені в роботах ряду авторів, зокрема В.І Андрейцева [31, с. 132-155], В.В. Носіка [33, с. 158-188], О.Г. Бондара [38, с. 12-15], А.М. Мірошниченка [39, с. 10-21], М.М. Місника [40, с. 63] та ін.

Відповідно до земельного законодавства усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, за основним цільовими призначенням поділяються на категорії (яких дев’ять), що мають особливий правовий режим (ч.1, 2 ст. 18; ч.1 ст. 19 ЗК України). При цьому можна погодитись з думкою В.І. Андрейцева, що законодавчий розподіл земель за відповідними категоріями (землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення), пов’язано з тим, що земля не тільки інтегрує у своїй основі різні корисні властивості, що спрямовуються на забезпечення економічних, соціальних, екологічних інтересів суспільства і громадянина, а й характеризується відповідним диференційованим режимом залежно від функціонального її використання і цільового призначення [31, с. 138]. Отже, наявність земель, що перебувають поза межами всіх категорій, законодавець не припускає. Тому усі землі, які зазначені вище, перебувають в межах однієї з дев’яти категорій.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16781.html   " target="_blank">Ссылке</a>

</p>