---

Права та обов’язки землевласників і землекористувачів із забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням

Українська держава, проголошуючи землю об’єктом права власності Українського народу та основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а також закріплюючи, що використання об’єктів власності не може погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі, визнала високу цінність цього природного ресурсу (ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України [81]).

ЗК України, розвиваючи відповідні положення, встановив, що одним із завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення раціонального використання та охорони земель (ч.2 ст. 4; п. «г» ст. 5; ст. 163, 182 ЗК України). На виконання відповідного завдання законодавцем закріплено певні правила поведінки щодо використання за цільовим призначенням земель, в цілому, та земельних ділянок, зокрема. Причому, дотримання відповідної поведінки є обов’язковим для всіх суб’єктів земельних правовідносин незалежно від титулу, на якому їм належать земельні ділянки. Водночас землевласники та землекористувачів наділені і певними правами щодо вимоги забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням іншими суб’єктами. Тому науковий розгляд таких прав та обов’язків землевласників та землекористувачів має не лише теоретичне, а і практичне значення, так як: по-перше, впливає на зміст відповідних відносин, по-друге, дає уяву  про межі реалізації таких прав і обов’язків, по-третє, дозволяє з’ясувати  можливість впливу інших суб’єктів на поведінку землевласників та землекористувачів у відносинах, що досліджуються.

При цьому слід зазначити, що права та обов’язки землевласників та землекористувачів були предметом наукового дослідження переважно під час підготовки науково-практичних коментарів ЗК України та підручників з дисципліни «Земельне право». Лише окремі автори розглядали відповідні питання в різних аспектах, так В.В. Носік досліджував їх в змісті права власності на землю Українського народу [33, с. 224-252], а Н.В Ільницька приділяла увагу при вивченні відносин, що складались при оренді земель сільськогосподарського призначення [82, с. 16] та ін. Проте систематизація прав та обов’язків землевласників та землекористувачів із забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням до теперішнього часу не проводилось, що обумовлює актуальність розгляду зазначеного питання.

Проведення систематизації прав та обов’язків землевласників та землекористувачів має відбуватись з урахуванням загальнотеоретичних положень щодо визначення суб’єктивного права та юридичного обов’язку суб’єктів, як складової структури правовідносин, що складаються у зв’язку із забезпеченням використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

Причому розгляд суб’єктивних прав та юридичних обов’язків має відбуватись окремо, виходячи зі слушної позиції В.М. Хропанюка, який зазначає, що хоча це є і рівнозначні елементи правовідносин, проте їх зміст не є однаковим [83, с. 315]. Тому з урахуванням наведеного, першочергово потребують розгляду суб’єктивні права землевласників та землекористувачів щодо забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

В загальній теорії права визнається, що суб’єктивне право це вид і міра можливої або дозволеної поведінки суб’єкта права, встановлена юридичними нормами для задоволення інтересів правомочної особи і забезпечена державою [84, с. 352; 85, с. 390]. Як зазначають наукові дослідники відповідна поведінка може проявлятись у реалізації ряду правомочностей (властивостей) їх володаря (О.Г. Бондар, С.О. Комаров, В.І. Леушин, І.В. Мироненко, О.Ф. Скакун, М.О. Стефанчук, Р.О. Стефанчук, В.М. Хропанюк). Такі правомочності суб’єктів права можуть виражатись у:

а) позитивній поведінці володаря суб’єктивного права з метою задоволення власних потреб (праводіяння) [83, с. 316; 84, с. 353; 86, с. 297; 85, с. 390; 87, с. 137; 88, с. 6; 89, с. 9];

б) вимозі певної поведінки від зобов’язаних осіб з метою задоволення власних законних інтересів (правовимагання) [83, с. 316; 87, с. 353; 86, с. 297; 82, с. 391; 87, с. 137; 88,с. 6; 89, с. 9];

в) зверненні до компетентних державних органів за захистом порушених прав (праводомагання) [83, с. 316; 84, с. 353; 86, с. 297; 85, с. 391; 87, с. 137; 88,с. 6; 89, с.9];

г) прийнятті юридичних рішень [84, с. 353];

ґ) користуванні (правокористування) [86, с. 297; 87, с. 391];

д) управлінні у сфері використання та охорони земель (проте наголошується, що відповідна правомочність притаманна лише власникам земельних ділянок державної та комунальної власності) [38, с. 11].

Окремі види наведених правомочностей стосуються і суб’єктивних прав землевласників та землекористувачів у відносинах щодо забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням. Однак вони мають певні особливості,  виходячи із специфіки об’єкту (земельної ділянки), як природного ресурсу, об’єкту нерухомості, засобу виробництва, територіального базису тощо.

Аналіз норм земельного, аграрного, цивільного, господарського та екологічного законодавства дає підстави стверджувати, що права землевласників та землекористувачів із забезпечення використання земельної ділянки за цільовим призначенням в залежності від їх змісту можна систематизувати на чотири групи.

Перша група – це права землевласників та землекористувачів, які надають їм можливість здійснювати позитивну поведінку спрямовану на додержання цільового використання земельної ділянки; друга група – охоплює права, що допускають зазначеним суб’єктам встановлювати вимоги до певної поведінки інших осіб з метою забезпечення використання земельної ділянки за цільовим призначенням; третя група, об’єднує сукупність прав, що передбачає звернення землевласниками та землекористувачами до компетентних органів за захистом прав у разі недотримання іншими суб’єктами законодавства щодо забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням та четверта група – представлена правами з управління в сфері забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням. Зазначена систематизація в розгорнутому виді має наступний вигляд.

Перша група – це права землевласників та землекористувачів, які надають їм можливість здійснювати позитивну поведінку, спрямовану на додержання цільового використання земельної ділянки, представлена такими:

самостійно обирати види використання земельної ділянки в межах вимог  певної категорії земель, встановлених законом до використання земель цієї категорії з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою (окрім земель сільськогосподарського призначення та оборони) (ч. 5. ст. 20 ЗК України)

самостійно обирати способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення (ч. 4 ст. 373 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України [90], ст. 103 ЗК України) ;

здійснювати відрізання коренів дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням (ст. 105 ЗК України).

Зазначені права надають можливість суб’єктам здійснювати активні дії, спрямовані на безпосереднє використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення та усунення перешкод, що унеможливлюють її використання відповідно до цільового призначення.

Друга група – права, які допускають землевласникам та землекористувачам встановлювати вимоги до певної поведінки інших осіб з метою забезпечення використання земельної ділянки за цільовим призначенням, до них слід віднести право вимоги від інших суб’єктів:

забезпечення використання земельної ділянки за цільовим призначенням (ч. 3 ст. 410; ч.4 ст. 415 ЦК України, ч. 1 ст.  24 ЗУ «Про оренду землі» [59]);

припинення використання земельної ділянки у спосіб, що є несумісним з її цільовим призначенням (п. «б» ч. 2 ст. 102 ЗК України; ч.3 ст. 406 ЦК України);

обрання таких способів використання земельних ділянок, які не перешкоджають використовувати поруч розташовану земельну ділянку за цільовим призначенням (ч. 2 ст. 103 ЗК України);

припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на земельні ділянки (ст. 104 ЗК України);

зупинення робіт, що виконуються з порушенням документації із землеустрою і призводять до нецільового використання земель та їх псування (п. «д» ст. 28 ЗУ «Про землеустрій» [42]).

Особливістю цієї групи прав є те, що землевласники та землекористувачі мають можливість вимагати від інших суб’єктів, як активної поведінки (вчинення активних дій спрямованих на забезпечення додержання цільового призначення земельної ділянки), так і пасивної поведінки (утримання від вчинення активних дій).

 

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16781.html   " target="_blank">Ссылке</a>

</p>