Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок

Обов’язкове забезпечення суб’єктами земельних правовідносин здійснення використання земельних ділянок виключно до їх цільового призначення слідує із змісту земельного законодавства, проте питання встановлення цільового призначення земельних ділянок в ньому вирішено частково. Сучасне фрагментарне регулювання таких відносин, лише окремими нормами ЗК України, привело до того, що: по-перше, облік земель (в земельному кадастрі) здійснено без фактичного вжиття процедур встановлення їх цільового призначення; по-друге, одні і ті ж землі віднесено до різних категорій земель із різними правовими режимами (що відбулось в результаті проведення аграрної реформи, коли до земель сільськогосподарського призначення були віднесені ті землі, які фактично використовувались колективними сільськогосподарськими підприємствами); по-третє, органи державної влади (або місцевого самоврядування) при наданні земельних ділянок у користування на протязі нетривалого періоду часу (до 5 років) неодноразово змінювали цільове призначення однієї і тієї ж земельної ділянки, відносячи її до різних категорій земель.

При цьому можна відзначити, що нинішній стан правової основи стосовно і зміни цільового призначення земельних ділянок має ряд прогалин та надає можливість уникати обов’язкових процедур проходження зміни цільового призначення земельних ділянок (у разі виникнення такої потреби), а також сприяє здійсненню значних порушень при її проходженні (зокрема, недотримання термінів вчинення дій уповноваженими органами, помилкового тлумачення норм законодавства щодо відмови у зміні цільового призначення земельної ділянки, встановлення непередбачених платних послуг за отримання висновків уповноважених органів, вимагання надання документів не передбачених законодавством тощо).

В науковій літературі дослідження питань встановлення цільового призначення земель не проводилось, тому його комплексне дослідження відбувається вперше. Тоді як розгляд окремих аспектів зміни цільового призначення земельних ділянок викликав інтерес у ряду науковців, зокрема: В. Бурова [179; 180; 181; 182] Н. Голишева [183], В. Єрмоленка [36], С. Комберянова [184], Д. Ковальського [185], І. Кузнецова [186], М. Попова [187], А. Михайлової [188], А. Мірошниченка [189], Н. Шустікової [190] та ін. Але не дивлячись на це, значна кількість  питань щодо встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок, залишаються не вирішеними, що обумовлює продовження наукового пошуку їх розв’язання.

Першим питанням, яке доцільно розглянути у цьому підрозділі дисертаційної роботи, це встановлення цільового призначення земельних ділянок, зокрема, таких аспектів як: визначення органів, уповноважених здійснювати встановлення цільового призначення земельних ділянок, з’ясування підстав встановлення цільового призначення земельних ділянок та розробка порядку встановлення цільового призначення земельних ділянок.

Серед порушених питань, чинним законодавством часткового визначається лише підстава та коло суб’єктів, які мають повноваження відносити землі до тієї чи іншої категорії. Так, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 1 ст. 20 ЗК України). Проте законодавець не уточнює, у разі прийняття саме яких рішень уповноважені органи мають право встановлювати цільове призначення земельних ділянок та чиє ідентичним перелік органів, уповноважених відносити землі до тієї чи іншої категорії та встановлювати цільове призначення земельних ділянок. З’ясування цих питань має практичне значення, оскільки віднесення земель до різних категорій та встановлення цільового призначення земельної ділянки співвідноситься між собою як загальне та часткове, так як в межах однієї категорії земель можуть бути земельні ділянки різного виду цільового призначення (використання).

На сьогодні нормативно-правовими актами не визначено суб’єктів, уповноважених встановлювати цільове призначення земельних ділянок. Для вирішення цього питання доцільно провести аналіз змісту нормативно-правових актів, якими визначається коло суб’єктів, уповноважених приймати рішення щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, адже лише той суб’єкт, що має право на зміну цільового призначення земельної ділянки, повинен мати право на його встановлення. Відповідної точки зору, також дотримуються А.М. Мірошниченко  та Р.І.Марусенком [9], що наведена в змісті коментаря до ст. 20 ЗК України.

До таких суб’єктів законодавець відносить органи виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель, і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (ч. 2 ст. 20 ЗК України). Отже відповідні суб’єкти і будуть мати право на встановлення цільового призначення земельних ділянок, для чого слід з’ясовувати їх коло в залежності від повноважень таких органів. Системний аналіз земельного законодавства, дає підстави стверджувати, що такими органами можуть бути, лише суб’єкти владних повноважень, зокрема:

а) стосовно прийняття рішень про передачу земель у власність або у користування – Верховна Ради Автономної Республіки Крим (щодо земельних ділянок, які знаходяться у спільній власності територіальних громад) (п. «а» ст. 7, ч. 2 ст. 122 ЗК України, ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про оренду землі» [191]); обласні ради (стосовно земельних ділянок, що знаходяться у спільній власності територіальних громад) (п. «а» ст. 8, ч.2 ст. 122 ЗК України, ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про оренду землі»); Київська і Севастопольська міські ради (п. п. «а, б, в» ст. 9 ЗК України); районні ради (стосовно земельних ділянок, що знаходяться у спільній власності територіальних громад) (п. «а» ст. 10, ч. 2 ст. 122 ЗК України, ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про оренду землі»); сільські, селищні, міські ради (п.п. «а, б, в» ст. 12, ч.1 ст. 122 ЗК України, ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про оренду землі»); Кабінет Міністрів України (п. «а» ст. 13, ч. 7 ст. 122 ЗК України, ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про оренду землі»); Рада міністрів Автономної Республіки Крим (п. «а» ст. 16, ч. 6 ст. 122 ЗК України, ч. 5 ст. 4 ЗУ «Про оренду землі»); місцеві державні адміністрації (районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації) (п. «а» ст. 17, ч. 3–5 ст. 122 ЗК України, ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про оренду землі»);

б) у разі прийняття рішень про вилучення (викуп) земель – Верховна Ради Автономної Республіки Крим (стосовно земельних ділянок, що знаходяться у спільній власності територіальних громад) (п. «а» ст. 7, ч.4 ст. 149 ЗК України); обласні ради (стосовно земельних ділянок, що знаходяться у спільній власності територіальних громад) (п. «а» ст. 8, ч. 4 ст. 149 ЗК України); Київська і Севастопольська міські ради (п. п. «г, ґ» ст. 9 ЗК України); районні ради (стосовно земельних ділянок, що знаходяться у спільній власності територіальних громад) (п. «а» ст. 10, ч. 4 ст. 149 ЗК України); сільські, селищні, міські ради (п.п. «г, ґ» ст. 12, ч. 2, 3 ст. 149 ЗК України, ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» [192]); Кабінет Міністрів України (п. «в» ст. 13, ч. 9 ст. 149 ЗК України, ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності»); Рада міністрів Автономної Республіки Крим (п. «ґ» ст. 16, ч. 2, 8 ст. 149 ЗК України); місцеві державні адміністрації (районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації) (п. «ґ» ст. 17, ч. 2, 6, 7 ст. 149 ЗК України, ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності»);

в) при прийнятті рішень про затвердження проектів землеустрою або створення об’єктів природоохоронного та історико-культурного призначення – Верховна Ради Автономної Республіки Крим (стосовно земельних ділянок, що знаходяться у спільній власності територіальних громад) (ч. 11 ст. 151 ЗК України, ч. 3 ст. 53 ЗУ «Про природно-заповідний фонд» [150] )); обласні ради (стосовно земельних ділянок, що знаходяться у спільній власності територіальних громад) (ч.ч. 2, 9 ст. 123 ЗК України, ч. 3 ст. 53 ЗУ «Про природно-заповідний фонд»); районні ради (стосовно земельних ділянок, що знаходяться у спільній власності територіальних громад) (п. «ґ» ст. 10, ч.ч. 2, 9 ст. 123, ЗК України, ч. 3 ст. 53 ЗУ «Про природно-заповідний фонд»); сільські, селищні, міські ради (ч. 9 ст. 118, ч.ч. 2, 9 ст. 123 ЗК України); Кабінет Міністрів України (ч.ч. 2, 9 ст. 123 ЗК України, ч. 1 ст. 33-3 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» [149] ); Рада міністрів Автономної Республіки Крим (ч. 9 ст. 118, ч.ч. 2, 9 ст. 123 ЗК України); місцеві державні адміністрації (районні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації) (ч. 9 ст. 118, ч.ч. 2, 9 ст. 123 ЗК України);

Крім того, Кабінетом Міністрів України також визначено органи, уповноважені приймати рішення про зміну цільового призначення земельних ділянок, що перебувають у приватній власності. До них належать: сільська, селищна, міська рада, районна держадміністрація, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна держадміністрація, Кабінет Міністрів України (п. 7–11 Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб [95]).

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16781.html   " target="_blank">Ссылке</a>

</p>