Землеустрій у сфері забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням

Існуючий в земельному праві такий самостійний правовий інститут як землеустрій, своєю сукупністю правових норм охоплює різні сфери суспільних відносин. Серед них окрему низку займають також ті, як вірно зауважує Т.В. Лісова, що спрямовані на раціональне використання й охорону земельних ділянок, формування нових і впорядкування існуючих земельних ділянок або частин останніх і встановлення їх меж з метою забезпечення раціонального, екологічно збалансованого використання й охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища й поліпшення природних ландшафтів [217]. На схожу мету землеустрою також вказує і Р.В. Тихенко, до якої автор відносить забезпечення раціонального та ефективного використання й охорони земельних ресурсів, формування сприятливого життєдіяльного довкілля [218].

Суспільні відносини, що складаються при здійсненні землеустрою, були предметом дослідження і  інших науковців різних галузей, які розглядали землеустрій як: засіб формування землекористування та основа раціонального використання земель [219; 220; 221; 222; 223; 224] механізм управління в галузі використання та охорони земель [225; 226; 227], гарантія суб’єктивних прав учасників земельних відносин [228] тощо. Однак, до теперішнього часу, в науковій літературі землеустрій, як засіб впливу забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням, не розглядався.

Втім, землеустрій у сфері такого забезпечення виконає одну із провідних функцій, оскільки має різні способи впливу на відносини, що досліджуються. При цьому землеустрій, як зазначає М.Р. Ковальський, належить до активних управлінських чинників, спрямованих на зміну форми земельного устрою, що є необхідною умовою розвитку та прогресу в сфері володіння, користування, розпорядження землею, раціонального використання, всебічної охорони земельних ресурсів [230]. В даному випадку, також слід погодитись із М.В. Степчиним, який вважає, що для забезпечення раціонального використання і охорони земель важливою є реалізація принципу національних інтересів, який в системі впровадження земельної реформи має стати вище інтересів особистості [231].

Однак новітній етап розвитку земельного законодавства щодо формування основного цільового призначення земельних ділянок характеризується, на думку Н.В. Ісаченко, розімкненістю, що є недоліком сучасного поділу земель на категорії за основним цільовим призначенням, оскільки допускає відхилення необґрунтованого встановлення цільового призначення земельних ділянок [232]. Це, в свою чергу, як стверджує І.П. Гетманьчик, приводить до того, що структура й екологічна незбалансованість земельного фонду суттєво погіршує ефективність використання та охорони земель, зумовлює, відносну дефіцитність землі як ресурсу територіального розвитку, погіршує природну здатність ґрунтового покриву до самовідновлення, збіднює видове розмаїття флори та фауни в ландшафтах [233].

Тому саме землеустрій має виступати початковим етапом формування вимог задля забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням. Втім, аналіз діючого земельного законодавства дозволяє  стверджувати, що існуюче нормативно-правове забезпечення відносин землеустрою свідчить про початок становлення відповідного законодавства.

Водночас існуючий обсяг правових норм, надав можливість систематизувати засоби впливу землеустрою в залежності від їх змісту та спрямування на забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням, на: а) наукові, б) організаційні та в) правові.

До групи наукової засобів слід віднести ті заходи, які забезпечують наукове обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (п. «а» ст. 2 Закону України «Про землеустрій», опосередковано до таких норм можна віднести: п. «а» ч. 1 ст. 183, ч. 2 ст. 191 ЗК України). Причому першочергове застосування заходів землеустрою у контексті, що досліджується, має відбуватись при використанні земель, що мають особливу наукову, естетичну, природоохоронну цінність, особливу цінних та земель в межах населених пунктів.

В останньому випадку, як зазначає Н.Р. Шпік, збільшення міського населення призвело до значного росту міст. За останні 60 років кількість міського населення зросла в 3,3 рази, у тому числі міст – у 4,1 рази. Збільшилась і площа земель, зайнятих міськими поселеннями. Однак темпи росту міських територій істотно нижчі росту кількості міст і міського населення, що свідчить про значну інтенсифікацію їх використання. Аналіз даних росту населення і територій населених пунктів показує, що стрімка урбанізація життя населення як об’єктивний процес розселення і потужний розвиток продуктивних сил суспільства в період науково-технічної революції потребує все більших територій (земельних і природних ресурсів), які неможливо задовольняти без втрат для екологічної рівноваги в природі. Необхідне науково обґрунтоване регулювання й нормування потрібних територій у процесі розселення і комплексного формування урбанізованих систем як середовища проживання людей (соціальної, економічної і культурної діяльності) в єдності з природою, щоби застерегти можливі незворотні наслідки незбалансованого процесу включення все нових земельних ресурсів у сферу урбанізованого впливу [234].

Однак чинне земельне законодавство не визначає перелік таких заходів  щодо наукового обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Такий стан, як зазначалось вище, негативно впливає на віднесення земельних ділянок до тієї чи іншої категорії земель, та є передумовою помилкового визначення цільового призначення земельних ділянок та (або) у разі зміни їх цільового призначення. При цьому наявність вище зазначеної норми у чинному законодавстві, вказує на можливість розробки та удосконалення відповідних положень.

Наступна група засобів – це організаційна, до якої слід віднести такі заходи землеустрою як: а) інвентаризація земель, яка забезпечує виявлення земель, що не використовуються або використовуються нераціонально чи не за цільовим призначенням під час інвентаризації земель при здійсненні землеустрою (ч. 1 ст. 35 Закону України «Про землеустрій»), та б) визначення цільового призначення земель у проектах землеустрою, зокрема щодо: впорядкування територій населених пунктів згідно з генеральними планами населених пунктів (п. «ж» ч. 2 ст. 25, п. «а» ч. 3 ст. 53 Закону України «Про землеустрій»), відведення земельних ділянок (п. «д» ч. 2 ст. 25, ст. 50 Закону України «Про землеустрій); організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення загальнодержавного значення (п. «г» ч. 2 ст. 25, ст. 47 Закону України «Про землеустрій); формування земель комунальної власності територіальних громад і проекти розмежування земель державної та комунальної власності населених пунктів (п. «ґ» ч. 2 ст. 25, ст. 49 Закону України «Про землеустрій); створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань (п. «е» ч. 2 ст. 25, ст. 51 Закону України «Про землеустрій);

У цьому контексті, слушною є думка, І.П. Гетманьчик, яка обґрунтовує, що сучасні проекти землеустрою повинні максимально характеризувати землекористування і містити варіанти проектних рішень, які дозволяють вирішити економічні, соціальні та екологічні завдання, які стоять перед власниками чи землекористувачами, територіальними громадами та суспільством. У результаті розробки і наступної реалізації таких проектів необхідно, насамперед, створити стійкий природний каркас ландшафту, який повинен забезпечити підтримання агро - та екосистем у стійкому стані за рахунок здійснення спеціальних земле - та природоохоронних заходів і технологій використання земель, а також механізмів регулювання земельних відносин та режиму землекористування [235].

Це пов’язано з тим, що за останні роки почастішали випадки використання земельних ділянок не за цільовим призначенням різних категорій земель. Крім того, як зазначено в «Концепції Загальнодержавної програми розвитку заповідної справи на період до 2020 року» [236], значна кількість земель, на яких розташовані території та об’єкти природно-заповідного фонду, не віднесені до відповідної категорії. Тоді як, вірно зазначено у «Загальнодержавній програмі формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» [237], що багатство природних ландшафтів є надбанням Українського народу, його природною спадщиною і має служити нинішньому та майбутнім поколінням (ч. 4 Розділу 1).

Що стосується використання земель населених пунктів, то, як зазначено у «Концепції сталого розвитку населених пунктів» [238], їх використання відбувається нераціонально. Значні площі зайняті під складування відходів виробництва (відвальними породами, шламонакопичувачами), під сміттєзвалища тощо. Здебільшого неефективно використовуються землі, відведені під об’єкти промисловості, транспорту, енергетики, а також землі рекреаційного призначення. Майже припинено розроблення і коригування генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, яка є основою для вирішення питань щодо забезпечення раціонального використання територій (ч. 4 Розділу 2).

Тому виявити всі недоліки при використанні земель населених пунктів, як вірно зазначає Г.Б. Нестеренко, допоможе детальне їх вивчення шляхом додаткового цільового обстеження території та опрацювання матеріалів інвентаризації земель. Це можна зробити при складанні плану земельно–господарського устрою, який у комплексі розглядає питання зонування території міста, поділу його за цільовим призначенням та формами власності. Це вплине на комплексне розв’язання питань впорядкування земель оздоровчого, природоохоронного, рекреаційного та історико-культурного призначення, формування прибудинкових територій, поліпшення і охорони земель, які не забудовані і ще не мають чіткого цільового призначення, тобто резерву земель для перспективного розвитку міста [239]. При цьому проведення землевпорядної інвентаризації має здійснюватись відповідно до Положення про земельно-кадастрову інвентаризацію земель населених пунктів [240].

Вжиття відповідних заходів землеустрою, пропонується вважати обов’язковим, оскільки завдяки їм, може бути забезпечено збереження властивостей земель (або земельних ділянок) та досягнуто використання земельних ресурсів за цільовим призначенням за державними пріоритетними напрямами.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16781.html   " target="_blank">Ссылке</a>

</p>