Контроль використання земельних ділянок за цільовим призначенням

Чинне земельне законодавство закріплює право власників земельних ділянок та землекористувачів самостійно господарювати на землі (п. «а» ч. 1 ст. 90, п. «а» ч. 1 ст. 95 ЗК України), однак спосіб та умови використання земельних ділянок зазначеними суб’єктами обмежується їх цільовим призначенням. При цьому не кожний землевласник та землекористувач належним чином забезпечує використання земельних ділянок за цільовим призначенням. Встановити подібні факти можливо завдяки здійснення контролю використання земельних ділянок за цільовим призначенням. Оскільки, як слушно зауважує С.Д. Кравченко, контроль виступає засобом виявлення порушень тих земельно-правових приписів, що видаються органами державної влади та місцевого самоврядування [241].

Як відмічає С.А. Диптан, в Україні надзвичайно високим є рівень господарського використання території (понад 92%), економічно та екологічно необґрунтований розподіл земель за цільовим призначенням. Багаторічна екстенсивна урбанізація та індустріалізація територій, неконтрольований сільськогосподарський тиск на ґрунтовий покрив спричинили глибокі зміни природних властивостей земель, трансформацію внутрішньо ґрунтових процесів, втрату ними самовідновлювальної здатності [242]. Слід погодитись з автором, що це зумовлює актуальність посилення державного контролю за їх використанням та охороною [242].

В науковій літературі, після прийняття Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» [49], почала приділятись значна увага дослідженню відносин, пов’язаних із контролем за використанням та охороною земель. Причому, можна виділити різні напрями таких досліджень, так одні автори розглядали загальні засади контролю за використанням та охороною земель [147; 243; 244] другі приділяли увагу контролю за використанням та охороною окремих категорій земель [241; 245; 246], інші зосереджували увагу на повноваженнях та діяльності суб’єктів, які здійснюють контроль за використанням та охороною земель [247; 248; 249] та ін. Однак при дослідженні  контролю використання земельних ділянок за цільовим призначенням доцільно  розглядати це питання комплексно, поєднуючи такі його аспекти як: склад та повноваження суб’єктів, методи та заходи їх впливу на правопорушників, оскільки швидка зміна законодавства, яке регулює зазначені відносини, вимагає нового теоретичного пошуку розв’язання колізій та прогалин.

Отже, в теорії права щодо природокористування виділяють два основні види контролю: загальний та спеціальний [250]. Так, В.М. Комарницький обґрунтовує, що загальний контроль виділяється за умови коли контроль не розглядається як основна складова діяльності того чи іншого органу (органи загальної компетенції – парламент, Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування). Тоді як, спеціальний контроль здійснюється спеціальними уповноваженими органами, для котрих контроль є основною функцією, і регламентується спеціальними нормативно-правовими актами [250]. У відносинах, що досліджуються така позиція є прийнятною, однак розгляд відповідного підрозділу буде здійснено згідно із положеннями земельного законодавства, оскільки питання контролю розглядаються в вузькому розумінні, а саме щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням. ЗК України в залежності від суб’єктів здійснення контролю за використанням земель виділяє три їх види: державний, самоврядний та громадський (ст. ст. 188-190 ЗК України). При цьому, підтримуючи позицію І. Багрій, визначальним слід вважати державний контроль, так як він є механізмом впровадження земельної політики в життя, механізмом випробування чинних законів та засобів виявлення і виправлення помилок, які заважають досягненню управлінських рішень [244]. Тому дослідження повноважень суб’єктів, уповноважених здійснювати контроль за використанням земельних ділянок за цільовим призначенням, доцільно розпочати саме з державних органів.

Центральним органом виконавчої влади, який покликаний здійснювати контроль використання земель за цільовим призначенням, слід вважати Державну інспекцію сільського господарства України (далі - Держсільгоспінспекцію України) та її територіальні органи, на яку з 2011 року покладено завдання реалізації державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (пп.1 п.3 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України [177]). Причому, законодавець значно ширше визначив сферу впливу зазначеної інспекції ніж агропромисловий комплекс, передавши їй всі повноваження щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною всіх земель (різних категорій), які раніше належали Державному комітету України по земельних ресурсах та Державній інспекції з контролю за використанням та охороною земель.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16781.html   " target="_blank">Ссылке</a>

</p>