Джерельна база та методологія дослідження

Комплексне історико-правове дослідження вимагає формування ґрунтовної теоретичної та методологічної бази. Основне завдання методології наукової роботи полягає в забезпеченні пізнання за допомогою системи принципів, методів, правил і норм діяльності. Така система методологічного пошуку формується на основі об’єктивних законів і закономірностей дійсності [62, с. 92].

«Метод» (methodos) – у перекладі з грецької означає шлях, спосіб пізнання, дослідження, стеження [57, с. 14]. У науковій літературі дану категорію визначають як спосіб досягнення певної мети, шлях пізнання певних явищ, сукупність прийомів, операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності [57, с. 14].

У юридичній науці поняття «методологія» має два значення. По-перше, це система принципів, способів, процедур, що складаються з певних дій або операцій, котрі використовуються у процесі наукової діяльності, за допомогою яких здобувається й обґрунтовується нове знання в науці; по-друге, як вчення про цю систему методів [62, с. 92; 190, с. 4].

Множинність видів наукової діяльності обумовлює існування численних методів наукового пізнання, які можуть бути класифіковані за різними критеріями. Сучасна наукова парадигма визнає існування таких основних груп методів: філософських, загальнонаукових, конкретно-наукових, спеціальних [55; 103; 126; 221]. У той же час теоретики наголошують на умовності такого підходу, оскільки з розвитком пізнання кожний науковий метод може переходити з однієї категорії в іншу [198, с. 31].

Найбільшою універсальністю характеризуються філософські методи, які застосовуються як природничими, так і гуманітарними науками. Для юриспруденції методи даної групи мають особливе значення, адже неможливо пізнати державу і право, не застосовуючи філософського осмислення.

В основі запропонованого дисертаційного дослідження лежить один із найдавніших філософських методів – діалектичний, що уможливив визначення закономірностей розвитку державно-церковних відносин, їхню специфіку, породжену як правотворчістю українського народу, так і носіями політичної влади країн, до складу яких входили українські землі. Діалектичний метод застосовувався також при пізнанні певних історико-правових явищ. Так, дія закону переходу кількісних змін у якісні знайшла свій вияв у розширенні кола суб’єктів правового регулювання ханськими ярликами зі зміцненням позицій монголо-татар на українських землях. Іншим прикладом можна вважати гасло «боротися за православну віру», проголошене в ході національно-визвольної боротьби 1648 – 1657 рр. під керівництвом Б. Хмельницького. Новації гетьманського законодавства кардинально змінили існуючі державно-церковні відносини в бік взаємопідтримки та політичного невтручання. У результаті українська церква отримала можливість самостійно вирішувати власні внутрішньоцерковні справи, будувати свою міжнародну політику, здійснювати церковне судочинство, обирати та призначати священнослужителів на вакантні духовні посади. Важливим суспільним фактором дії названого діалектичного закону стало залучення до церковних виборів місцевого населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку обирався священнослужитель. Такі засади церковної демократії вивели її на якісно новий рівень духовного життя, адже тепер до числа священнослужителів потрапляли найавторитетніші члени громади.

Дія закону єдності і боротьби протилежностей виявилася у збігові інтересів двох конфліктуючих релігійних конфесій Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, – католицизму та православ’я. Проведені 28 січня 1573 р. Варшавські конференції, курс на лібералізацію політики королівської влади дали свої плоди в сенсі досягнення певного компромісу між двома християнськими конфесіями. Проголошення на законодавчому рівні принципів релігійної рівності, терпимості, свободи совісті і віросповідання, заборона утисків, переслідувань віруючих будь-яких сповідань сприймалися православними як належне право, дароване верховною владою. З іншого боку, католики на цьому етапі вимушені були прийняти умови конференції заради збереження свого домінуючого становища.

Дія закону заперечення заперечення знайшла свій вияв у прийнятих Галицько-Волинським князем Левом Даниловичем дарувальних грамот. Так, незважаючи на дію ханського ярлика, виданого митрополиту Кирилу в період між 1267 – 1279 рр., норми якого проголошували церковне майно недоторканним, Лев Данилович відповідними грамотами дарував храми, монастирі з майном, правами і привілеями світським особам за певні заслуги перед державою.

Широкого застосування набули такі діалектичні категорії, як загальне, особливе й конкретне; причина та наслідок; зміст і форма; необхідність і випадковість тощо. Так, при вивченні джерел церковного права державного походження Руської держави було виявлено загальнодержавні джерела (церковні устави) та місцеві (уставні грамоти, в яких містилися норми особливого характеру для удільних князівств).

Логічний метод також широко використовувався під час проведення наукового дослідження. Він включає у себе такі складові: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, дедукцію, індукцію, аналогію, екстраполяцію, гіпотезу. Так, аналіз дав змогу умовно розчленувати деякі джерела церковного права державного походження на частини, статті та, для досягнення достовірності результату, проаналізувати кожну складову окремо.

У контексті аналізу широко застосовувався один із його видів – системний аналіз. Сутність останнього полягає в підході до об’єкта, що вивчається, як до структурно-організованої системи, у якій всі елементи органічно й нерозривно взаємопов’язані і, таким чином, впливають один на одного. Так, церква як об’єднання віруючої громади, при системному аналізі розчленовується на майновий, економічний, правовий, моральний, релігійний, богословський та інші напрямки діяльності. Такі структурні частини постійно взаємодіють між собою, утворюючи цілісну систему. Логічний аналіз як особливий вид аналізу, дозволив виявити подібність структурних елементів та умовно згрупувати джерела церковного права Української гетьманської держави на п’ять типів, що регулювали різні сфери державно-церковних відносин.

Вивчаючи джерела церковного права державного походження, ми застосували ще одну складову логічного методу – дедукцію. Вона виразно простежується у двох церковних законах Руської держави – Церковному Уставі князя Володимира Святославовича про десятини, суди і людей церковних та в Уставі Ярослава Володимировича про церковні суди, що регулювали державно-церковні відносини як по усій країні, так і в окремих регіонах. Сходження від загального можна побачити в період роздробленості руських земель, де чітко видно відмінності правозастосування у відокремлених удільних князівствах.

Без інтерпретації та тлумачення державного законодавства у справах церкви, церковних канонів, висловлювань відомих каноністів неможливо осягнути увесь простір церковно-правової тематики. Саме тут нами було використано метод герменевтики – вчення про розуміння та інтерпретацію документів, що містять у собі смислові зв’язки, науку про передумови й засоби такого розуміння [99; 128]. Означений метод у нашому дослідженні сприяв пізнанню текстів нормативно-правових актів, розумінню головних церковних канонів, аналізу змісту монографічних праць, наукових публікацій тощо.

У дослідженнях з проблем церковного права особливо важливим є аксіологічний метод, який використовувався для визначення окремих положень церковного права, їхньої відповідності морально-етичним, духовним та іншим чинникам.

За допомогою історико-філософського методу вдалося виявити особливості в поглядах та ідеях дореволюційних каноністів, котрі, працюючи над теоретичними основами церковного права, намагалися створити його систему, виділити в окрему галузь права.

Потреби всебічного пізнання викликали необхідність застосування загальнонаукових методів: системно-функціонального та загальносоціологічного. Перший метод забезпечив системне вивчення особливостей природи церковної організації, що включає в себе численні структурні підрозділи нижчого порядку, на які поширюються державні закони, котрі теж є частиною цілісної системи законодавства. Другий – надав можливість простежити за причинами, обставинами і наслідками впливу держави та церкви на соціальні явища. Адже будь-які зміни в державно-церковних відносинах неодмінно впливали і на суспільство в цілому, і на поведінку окремого індивіда.

Розв’язання проблематики дослідження неможливо без використання конкретно-наукових методів. До цієї категорії належать формально-юридичний, формально-догматичний та формально-логічний методи. Саме з допомогою формально–юридичного методу діяльність митрополитів, єпископів, інших священиків вдалося висвітлити у формі юридично існуючих моделей поведінки. У ході такого аналізу відбулася реконструкція фактів та явищ церковної дійсності, які отримали юридичну оцінку. Такий підхід відображає модель церковного права, де богословський зміст церковних канонів отримує юридичну основу.

Тлумачення норм права, які регулювали різні сфери церковного життя, установлювали її юрисдикцію, регламентували коло прав і обов’язків, забезпечив формально-догматичний метод, який забезпечив можливість проведення аналізу тогочасного державно-церковного законодавства та дозволив ознайомитися з практикою реалізації законодавчих положень.

Особлива увага приділялася формально-логічному методу. Саме він оперує понятійним апаратом, а тому використовувався нами під час теоретичного аналізу джерел церковного права. Так, у процесі роботи стала помітною існуюча тенденція, що полягає в перенесенні і використанні загальних теоретичних визначень «джерела права» для позначення поняття «джерела церковного права». Відтак дані категорії перегукуються між собою.

Вирішення проблем державно-церковних відносин неможливе без використання спеціально-правових методів, які застосовуються в конкретній галузі юридичної науки, у даному випадку це ті методи, що притаманні для історико-правового дослідження. До них належать: порівняльно-правовий та історико-правовий методи.

Виконання завдання нашої роботи було покладено на порівняльно-правовий метод, сутність якого полягає у вивченні конкретних правових явищ шляхом зіставлення окремих рис чи властивостей із подібними явищами. Порівняльно-правовий метод використовувався при зіставленні дарувальних грамот Руської держави з дарувальними грамотами галицько-волинських князів та з джерелами церковного права державного походження Великого князівства Литовського. У такому ж напрямку проведено порівняльний аналіз церковних уставів великих князів київських та Церковного Уставу галицького князя Лева Даниловича, даного соборній церкві митрополії Галицької від 8 березня 1301 р.

Квінтесенцією дослідження став історико-правовий метод, який полягає у вивченні закономірностей функціонування та розвитку досліджуваного об’єкта шляхом відтворення його історії, генезису в усій різноманітності фактів, подій, що змінюють один одного в хронологічно послідовній формі і які є виразом внутрішнього закономірного ходу розвитку [141, с. 9]. Саме за допомогою цього методу нам удалося показати генезис правового регулювання державно-церковних відносин на українських землях у зазначених хронологічних межах.

Джерельне забезпечення складає основу для будь-якої наукової роботи, у тому числі й історико-правового характеру. Використані нами джерела були не лише допоміжним, нормативним засобом, а й безпосереднім об’єктом дослідження.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/19159.html