РОЛЬ ПРИВАТНОЇ ІНІЦІАТИВИ В СТАНОВЛЕННІ СИСТЕМИ ОСВІТИ

Освіта була однією з ділянок культури, куди потрапляли вільні кошти меценатів, сприяючи престижу і державній кар’єрі останніх. Узагальненню позитивного досвіду меценатства в сфері освіти, розмежуванню художнього та освітянського меценатства, виявленню внеску окремих меценатів в становлення й розвиток початкової, професійної й вищої освіти другої половини ХІХ – початку ХХ ст., механізму передачі коштів на користь навчальних закладів і присвячується даний розділ дослідження.

Треба зазначити, що критеріями різниці між “меценатами” та просто “благодійниками” були розмір сум грошових внесків, регулярність надання коштів на культурні заходи. Благодійників, прізвища яких наведені, можна назвати дійсно меценатами, завдяки постійній підтримці ними не лише освіти, а й різних галузей культури. Але не слід забувати прізвища більш-менш заможних громадян, які хоча й невеликими пожертвами підтримували губернську та повітову освіту.

Взагалі, меценатство в сфері освіти в Україні має багаті історичні традиції. Хрестоматійною стала діяльність К.Острозького, засновника шкіл в Турові (1572), Володимирі-Волинському (1577); Д.Апостола, який протегував Глухівській співацькій школі; П.Могили, в житті якого Київська колегія та справа освіти були найвищим сенсом; І.Мазепи, який турбувався за стан освіти, науки, мистецтва; О. та І.Безбородько, на кошти яких в Ніжині була відкрита Гімназія вищих наук тощо.

На межі XVIII-XIX ст. відзначається особливе піднесення меценатства, зокрема, в справі стимулювання “загальнокорисних починань” [1]. І освіта являла з цих позицій благодатний ґрунт, де ідея престижності суспільної користі находила своє втілення. На другу половину XIX ст. не останню роль в активному благодійному фінансуванні освіти відігравали буржуазно-демократичні віяння, що пропагували необхідність доступності навчання для усіх верств населення. Створюється мережа недільних шкіл та парафіяльних училищ, що утримувались за рахунок добровільних пожертв [2]. До речі, сучасники вважали само собою зрозумілими прояви приватної ініціативи в шкільній сфері: “Звичайним чином, учбові заклади запроваджує держава. Але на руках у держави багато й інших турбот, і тому, суспільство – в образі своїх видатних діячів – діє надзвичайно розумно та послідовно, коли приходить на допомогу державі й само робить для себе те, що потрібно” [3].

Безкоштовні загальноосвітні недільні школи в Україні, для дітей і дорослих, які за різними причинами не в змозі були відвідувати загальні школи, існували на протязі 1859-1862 рр. в Полтаві, Одесі, Харкові, Києві, Чернігові, Ніжині. Але з 1862 по 1868 рр. діяв указ Олександра ІІ про заборону відкриття приватних шкіл. На 1901 р. в Російській імперії нараховувалося 319 недільних шкіл, утворених приватною ініціативою [4].

Розвитку системи недільних шкіл в значній мірі сприяла Х.Д.Алчевська (1841- 1930), яка біля 50 років керувала і утримувала безкоштовну недільну школу для дорослих жінок, що своєчасно не змогли відвідувати початкову школу. Харківська жіноча недільна школа довгий час існувала приватним чином в будинку Алчевської і лише в 1870 році отримала офіційні  права на існування. Кількість вчителів (переважного жіночої статі) на 1894-1895 рр. становило 100 осіб; кількість учениць – 536 [5]. В 1896 році школа перейшла у власне приміщення, збудоване на кошти меценатки і мало завдяки їй прекрасні меблі, необхідні учбові посібники, велику вчительську та учнівську бібліотеку, музей учбових посібників, свого лікаря. Витрати на утримання школи (від 400 до 500 крб. щорічно) надходили з % на власний капітал Х.Д.Алчевської [6].

Х.Д.Алчевська фінансувала й школу в селі Олексіївка на Луганщині, в якій декілька років працював вчителем письменник і громадсько-політичний діяч Б.Д.Грінченко. Протиріччя між поміркованим народолюбством меценатки і немилосердною експлуатацією робітників в економії Алчевської стали внутрішнім непорозумінням між Б.Гринченком і Х.Алчевською. “Ви гуманні і хороші люди. Ви хочете народові просвіти. Але як же цей народ буде освічуватися, працюючи на день 15-16 годин” - писав в листі Б.Гринченко [цит. за: 7]. Вже на той час існувала думка, що  кошти, які надходили від експлуатації робітників і селян, потім, у вигляді мізерних подачок, поверталися працівникам, як благодійність з боку експлуататорів. Та заслуги Х.Алчевської були загальнопризнані: згодом вона була обрана одним з трьох віце-президентів Міжнародної Ліги, що займалася питанням народної освіти [8].

Інша меценатка Є.Милорадович своїми щедрими пожертвами також підтримувала недільні школи, в тому числі й жіночу гімназію в Полтаві. На свої кошти вона заснувала школу в селищі Рибці біля Полтави, подарувала будинок Полтавському реальному училищу [9].

Отже, після реформи 1861р. (70-80 – і рр. ХІХ ст.) практично на всій Україні розвивається повітова освіта, здебільшого завдяки ліберальним представникам українських землевласницьких та капіталістичних кіл. В родових маєтках відкриваються народні школи, читальні з бібліотеками, гімназії; при великих підприємствах - школи для робітників, клуби, чайні.

В цей час дуже популярним стало будування народних будинків-палаців, які повинні були, на думку сучасників, відіграти в культурній історії не менш важливу роль, ніж школа в справі виховання народу. На кінець ХІХ ст. складається принципово новий архітектурний тип народного будинку-палацу, який вміщував бібліотеку, читальню, музей, природничонаукові кабінети. При “Катеринославському Товаристві піклування про жіночу освіту” була створена “Комісія народних читань” (1883), яка в 1900 р. нараховувала 900 членів, мала прибуток 12000 крб. та майна на суму 55000 крб. Київське товариство грамотності ініціювало створення народного дому. Причому необхідні кошти, яких не вистачало на будівництво (50000 крб.) передбачалося зібрати підпискою у приватних осіб [10].

Розповсюдження народних будинків проходило за підтримкою Комітетів піклування про народну тверезість. Такі комітети в Катеринославі, Олександрівську, Миколаєві, Маріуполі розгорнули досить інтенсивну діяльність. Олександрівський комітет, наприклад, за короткий термін (1899-1903 рр.) відкрив для робітників залізничних майстерень народний дім, літній театр, бібліотеку, чайну, недільну та вечірню школи [11]. В 1914 р. було відкрито Юзівське приходське Іоано-Предтеченське товариство тверезості, почесний голова якого – О.Свіцин, директор заводу Новоросійського товариства, прийняв на себе витрати по придбанню бібліотеки, меблі, улаштуванню музею протиалкогольних картин, утриманню прислуги, в цілому на суму 1000 крб. [12].

В м.Валки на народний дім Товариство піклування про народну тверезість асигнувало 10000 крб. До цієї суми свої 1000 крб. та каміння під фундамент надав місцевий землевласник Кузьмін.

В Глухові завдяки пожертвам добродіїв Терещенка і Кочубея був відкритий народний дім в найманому приміщенні [13]. Крім цього, цукрозаводчик Н.А.Терещенко, будучи Глухівським міським головою пожертвував значні кошти на дві гімназії для хлопчиків і дівчат. Згодом його син, О.Н.Терещенко, здійснював почесне кураторство над Першою і Третьою Київськими гімназіями для хлопчиків [14]. Другий син, І.Н.Терещенко, в 1887 р. пожертвував 1000 крб. на спорудження будинку для Уманської прогімназії [15].

В 70-80-і роки за кількістю учнів перше місто в Чернігівській губернії займав Прилуцький повіт внаслідок активній діяльності поміщика Г.П.Ґалагана. Завдяки цим та іншим позитивним показникам останній увійшов в енциклопедію Ефрона-Брокгауза [16]. “Його участь в селянській реформі і подальша старанна праця в земських, судових, селянських закладах створила йому ім’я людини палко відданого громадським інтересам, до речі ця відданість супроводжувалася величезними майновими пожертвами” – зазначалося в свій час в “Київській старовині” [17]. За ініціативою й матеріальною підтримкою Г.П.Ґалагана в 1874 р. була відкрита гімназія в Прилуках, ремісниче училище в Ічнянському і Прилуцькому повітах, цілий ряд народних шкіл.

Г.П.Ґалаган надав 5000 крб. на запровадження стипендії його імені в Прилуцькій гімназії та 40 десятин землі сільськогосподарському товариству селища Гнілиці на утримання Гнілицького земського училища за рахунок прибутків з тієї землі [18]. Ще раніш, в 1871 р. на утворення приватного учбового закладу в Києві як “для недостатніх молодих людей так і для своєкоштних” [19] – Колегії Павла Ґалагана (на пам’ять про померлого 16-річного сина) – Г.П.Ґалаган пожертвував два будинки в Києві та маєтки розміром до 8 тис. десятин землі в Полтавській і Чернігівській губерніях з щорічним прибутком 12 тис. крб. [20]. На листопад 1898 року в володінні Колегії значилося 12151 десятин землі, які розділялися на декілька маєтків (Михайлівське, Рудьковське, Лебединське тощо) та літніх дач для вихованців. В цілому, утримання одного учня на рік коштувало 840 крб. [21]. Цей учбовий заклад був розрахований на навчання і проживання в інтернаті 16 вихованців. Та вже в 1888 р. Колегія налічувала 286 учнів. Учні приймалися з усіх українських земель, в тому числі з Буковини, Галичини, Закарпаття. Сучасні дослідники вважають, що відкриття Колегії – елітарного середнього навчального закладу, як базового для Київського університету, було тільки одним з багатьох реалізованих кроків в програмі, що ґрунтовно, свідомо розробили провідні діячі громадівського національно-визвольного руху [22]. Можна погодитися з думкою А.Степовича, що “діяльність Г.П.Ґалагана буде служити наступним поколінням взірцем того, що і як може зробити приватна особа, якій доля подарувала величезні кошти” [23].

Надалі, Г.П.Ґалаган все більше цікавився справами освіти в Галичині й зі свого боку робив, що тільки можна для їх поліпшення: надавав кошти для підтримання окремих просвітніх установ (училищ, руського театру), надсилав книжки для нових бібліотек, допомагав галичанам, яких доля занесла в Росію або які приїздили, рятуючись від польських утисків [24]. Тим більш, що ця благородна справа полегшувалась завдяки запровадженню її через Київський Відділ Слов’янського благодійного товариства, кур’єром від якого у Львів часто бував Н.А.Ригельман.

В Херсонській губернії організатором і визначним провідником культурного життя був М.Аркас, який належав до одної з багатіших сімей царської Росії. В с.Христофоровці він заклав школу й згодом подарував її земству. Поряд з лекторсько-пропагандистською й композиторською діяльністю, в рідному селі Богданівка М.Аркас заснував 4-річну школу з українською мовою викладання [25]. Але після поразки революції 1905 – 1907 рр. школа була закрита.

Відомим українським меценатом В.Симиренко на особисті кошти була збудована школа в селі Сидорівка Канівського повіту з українською мовою навчання [26]. Але спрямовані українофільські освітянські заходи були в той час скоріше винятком, ніж правилом.

Разом з цим, представники торгово-промислового середовища сприяли не тільки розвитку загальної, але й спеціальної освіти. «В другій половині ХІХ ст. промислова і торгівельна буржуазія перетворилися у впливову частину класу капіталістів, які були специфічно пов’язані з передовим у технічному відношенні господарством, і тому виступали носієм технічного прогресу», - вважає Т.І.Лазанська [27]. Відчуваючи все більшу потребу в кваліфікованих кадрах, багаточисельні заможні купецькі сім’ї субсидували мережу комерційної освіти, яка народилася і постійно розвивалася другій половині ХІХ – початку ХХ ст. З розвитком комерційної освіти тіснішим чином був пов’язаний розвиток цукрової промисловості. Після затвердження спеціальних положень про комерційні училища (1896-1900) і уряд, і приватні особи, почали відкривати чоловічі та жіночі комерційні навчальні заклади [28]. Причому перевага у фінансуванні відповідних учбових закладів надавалась тим з них, які находилися в підпорядкуванні Міністерства фінансів [29]. Промисловці, купці, іноземні кампанії, які утворювали свої акціонерні товариства виступали так би мовити колективними жертводавцями тих чи інших комерційних закладів освіти. Найбільш платоспроможні заможні особистості надавали крупні пожертви індивідуально. На Заході аналогічні процеси набули ознак корпоративної філантропії [30].

За рахунок пожертв купців та промисловців працювали чотири гімназії Луганська, 8-класне училище Юзівського товариства “Просвіта”, гімназії Бахмута [31].

На кошти Товариства Південно-Західних залізних доріг утримувалися п’ять двокласних училищ, три однокласних, дві технічні школи в Києві та Одесі. На 1893 р. сума витрат Товариства на учбові заклади складала 42921 крб. [32].

Горлівське штейнгеровське училище С.С.Полякова отримувало грошові надходження від Товариства Південно-Російської кам’яновугільної промисловості, З’їзду гірнозаводчиків Півдня Росії, Голови опікунської ради, тощо [33]. Не зважаючи на те, що основна меценатська діяльність “залізничного короля” С.С.Полякова проходила в Москві та С.-Петербурзі, він був особисто присутнім на відкритті училища, а згодом запровадив іменні стипендії на відсотки з власних капіталів [34]. На перший курс училища прийняли 15 учнів, з них 14 на повне утримання училища, а одного – на кошти вуглепромисловця – І.Г.Іловайського [35]. Вихованці, які успішно закінчили це училище та прослужили в званні штейгера 12 років на гірничих роботах, мали право бути причетними до почесних громадян за представленням Міністерства державного майна.

Катеринославське Вище Гірниче училище було відкрито в 1899 р. Вся вартість будівництва головного і хімічного корпусів, в сумі 700000 крб., була зібрана із пожертвувань громадських і приватних осіб, серед яких особливо відзначився купець М.С.Копилов, який надав 50 000 крб. [36]. Значні колективні пожертви зробили Новоросійське Товариство кам’яновугільного, залізного та рейкового виробництва, Донецько-Юріївське металургійне Товариство, Південно-Руське Дніпровське металургійне Товариство та ін. [37]. Новостворений навчальний заклад (зараз Дніпропетровська гірнича Академія) пройшов в своєму розвитку славний шлях, ставши кузнею висококваліфікованих спеціалістів для електротехнічної, шахтобудівної, геологорозвідувальної, механіко-машинобудівної галузей виробництва.

Однак, як спостерігала тогочасна преса, кількість початкових шкіл при фабриках була незначною, а витрати промисловців на освіту, за підрахунками сучасників, складали 63 копійки [38].

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/17252.html