Ідейно-теоретичні витоки, генезис та еволюція методологічних засад традиційного інституціоналізму

Аналіз останніх тенденцій та зрушень у розвитку структури сучасного економіко-теоретичного знання дає можливість констатувати, що парадигма інституціоналізму посідає чільне місце у багатопарадигмальному та плюралістичному концептуально-методологічному розмаїтті сучасної економічної науки. Від початку виникнення і до теперішніх новітніх наукових форм свого розвитку вона завжди позиціонувалась як концептуально-методологічна альтернатива до панівної економічної ортодоксії, роль якої історично закріпилась за неокласикою.

У сучасних умовах з огляду на значну теоретичну та методологічну неоднорідність інституціоналізму ступінь альтернативності цієї парадигми по відношенню до неокласичного мейнстріму насправді суттєво варіює в залежності від того, про яку структурну складову інституційної теорії в кожному окремому випадку йде мова – чи про традиційний, чи про новий інституціоналізм. Також по-різному, тобто з різним ступенем повноти та переконливості, на окремих етапах історичного розвитку самого інституціоналізму йому вдавалось втілити чи реалізувати власні амбіційні методологічні виклики по відношенню до неокласики в якості панівної наукової течії. Для того, щоб краще зрозуміти сутність тривалого та триваючого методологічного протистояння інституційної та неокласичної парадигм, слід дещо детальніше зупинитись на історичному становленні концептуально-методологічних основ інституційної теорії, простежити її генезис, подальше структурне формування та розгалуження.

Історично першою формою, з якої розпочався генезис інституціоналізму як наукової парадигми був традиційний інституціоналізм. Його становлення, як відомо, припало на кінець ХІХ ст. – перші три десятиріччя ХХ ст. Традиційний інституціоналізм практично монопольно репрезентував парадигму інституціоналізму від часу свого зародження й упродовж подальшого розвитку до другої половини ХХ ст.

Початок  формування й розвитку інституційної теорії на рубежі ХІХ–ХХ ст. здійснювався в якості радикальної, навіть демонстративної теоретико-методологічної альтернативи тогочасній економічній ортодоксії – неокласичній теорії. Остання з 1870-х рр. поступово перебрала історичну естафету класичної парадигми, заступивши місце наукового лідера, домінуючої теорії в  європейській та американській економічній науці. Саме так позиціонувалась неокласика в світовій економічній науці на межі ХІХ та ХХ ст. Тому становлення інституціоналізму, як економічного вчення альтернативного неокласиці, за своєю ідейною та концептуально-методологічною спрямованістю цілком закономірно могло відбуватись й насправді відбувався в лоні економічної гетеродоксії. Гетеродоксія (heterodoxy) – альтернативні, протилежні, "інакомислячі", "єретичні" течії по відношенню до панівної ортодоксії, тобто загальноприйнятої у науковому співтоваристві наукової течії, чи мейнстріму.

Проблема історичних джерел раннього інституціоналізму є досить глибоко розробленою в історико-економічних дослідженнях. До його наукових витоків належить сукупність тих ідеологічних, філософських та наукових традицій, напрямів, течій, які отримали свій розвиток в структурі економічної гетеродоксії ХІХ ст. і у цій своїй якості були протилежними по відношенню до панівного класично-неокласичного мейнстріму. На думку більшості дослідників історії економічних учень, серед достатньо розгалужених та різнобічних ідейно-теоретичних джерел раннього інституціоналізму в якості основних слід визначити наступні:

• історичний напрям економічної теорії (німецька, англійська, американська економічна думка);
• соціальний напрям економічної теорії (німецька економічна думка);
• почасти економічна теорія марксизму з її традиційним тяжінням до широкого соціального контексту формування та реалізації економічних відносин та процесів, а також врахуванням принципу історизму у розвитку досліджуваних економічних форм;
• соціал-дарвінізм, який ґрунтувався на теоретичних засадах соціального еволюційного розвитку;
• низка міждисциплінарних інтелектуальних та теоретичних запозичень з інших суспільних наук (соціальної філософії, соціології, соціальної психології, антропології, історії, етнографії, теорії культури тощо);
• європейський соціал-реформізм з властивими йому ідеями соціального критицизму, вдосконалення, реформування, тобто соціального конструктивізму.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15062.html