Методологічний плюралізм парадигми інституціоналізму в умовах постмодерну: диференціація конкуруючих та взаємодоповнюючих дослідних програм

Структура парадигми інституційналізму є чи не найскладнішим об'єктом методологічного аналізу. Це обумовлюється багатьма чинниками, найбільш вагомий серед яких – надзвичайно широке предметне розгалуження даної парадигми та її структурних складових. Це у свою чергу позначилось на теоретико-методологічній неоднорідністі її основних течій.

Інституційна теорія, така, якою вона почала складатись в останній третині ХХ ст. і в цілому склалась наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст., сформована двома основними науковими течіями – традиційним інституціоналізмом та новим інституціоналізмом. Зазначена внутрішня концептуально-методо­логічна диференціація сучасної інституційної економічної теорії як наукової парадигми дає, на наш погляд, ґрунтовні підстави для виокремлення в її структурі двох наступних основних дослідних програм:

• дослідна програма традиційного інституціоналізму – становить собою радикальну критичну альтернативу методологічним засадам неокласики, вибудовує власну дослідну програму, з одного боку, шляхом цілковитого критичного теоретико-методологічного заперечення (антитези) неокласики; з іншого, – шляхом подальшого розвитку вебленівської наукової традиції;

дослідна програма нового інституціоналізму, який становить собою творчо-критичний синтез інституційних засад та неокласики

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15062.html