Інституція як аналітичний стрижень парадигми інституціоналізму

Попри надзвичайно широку внутрішню структурну диференціацію парадигми інституціоналізму її центральною загальнопарадигмальною  методологічною засадою, яка в решті решт обумовлює ознаки методологічної спорідненості всіх її структурних складових, є використання інституційного теоретичного підходу. Суть інституційного підходу (institutional approach) в економіко-теоретичних дослідженнях полягає у визнанні значимості інституцій ("institution matters") як вагомого чинника функціонування і розвитку економічних систем. Реалізація інституційного підходу у своїй основі спирається на використанні інституції як головного аналітичного інструменту дослідження, базової складової теоретичних моделей основних дослідних програм парадигми інституціоналізму.

Інституція – це основний об'єкт дослідження, вихідна і разом з тим центральна категорія та аналітичний інструмент інституційної економічної теорії.

Поняття «інституція» зустрічається ще в перших працях класичної політичної економії. У своїй відомій праці «Левіафан» (1651) Т. Гоббс трактував формування базових політичних інституцій як результат укладення соціального контракту між людьми, які жили в суспільстві без держави і наносили в гонитві за вигодою шкоди одна одній. На відміну від Гоббса, який підкреслював свідомо-навмисний характер формування інститутів, Девід Юм в «Трактаті про людську природу" (1748) писав, що такі інституції, як правосуддя і власність, виникли спонтанно у вигляді побічного продукту соціальних взаємодій. На його думку, важливим чинником формування інституцій є повторення тих чи інших взаємодій, яке і закріплює стійкі правила, а інституції, що виникають подібним чином, приносять користь всьому суспільству. Подібної позиції дотримувався і       А. Сміт, вважаючи, що формуванню в цілому вигідних для суспільства інституцій сприяють ринки, а недієздатні інституції витісняються з ринку конкуренцією. У свою чергу, Г. Спенсер, аналізував інституції з точки зору їх можливостей задовольняти функціональним потребам суспільства. В якості засобу витіснення з ринку неефективних інституцій він називає соціальну селекцію [211, с. 91–92].

Проте, безумовно, значно більшою мірою на уявлення про інституції традиційних інституціоналістів вплинув історико-соціальний напрям німецької економічної думки, нова історична школа. Зокрема Г. фон Шмоллер тлумачив поняття інституції двоїсто. По-перше, він писав про інституції як про звичайні форми господарювання (такі, як ринок, підприємство чи держава). По-друге, розумів під інституціями угоди та інші стереотипні варіанти поведінки, які слід розглядати у специфічному контексті існуючих ідей, моральних норм і законів. У цьому сенсі він ототожнював інституції з правилами. Дослідники відзначають, що в його трактуванні звички та інерційність поведінки спочатку виникають внаслідок відмови індивідів від постійної оптимізації, а в подальшому інституції вже сприймаються індивідами як обмеження. З точки зору Шмоллера, ми з моменту народження оточені інституціями і діємо в їх структурі. Інституції впливають на стимули (мотивацію) людської поведінки та діяльності; стимули, в свою чергу, залишають слід на нормах і цінностях, а норми і цінності приймають форму інституцій [211, с. 92].

Аналіз економічної літератури останніх років засвідчує масове тиражування у назвах багатьох публікацій таких термінів, як "інститути", "інституції", "інституційні чинники", "інституційні аспекти". Але при цьому часто інституційна термінологія використовуються лише як засіб поверхового кон'юнктурного осучаснення тексту, його категоріального забарвлення. Далеко не поодинокі випадки, коли ці поняття вживаються не у відповідності з їх реальним економічним змістом.

Зазначений процес супроводжується появою публікацій не тільки реальної, але нерідко удаваної інституційної спрямованості. Поширення "ритуального", кон'юнктурного тиражування інституційної термінології несе в собі ознаки певної поверхневої моди на неї. Як влучно висловився з цього приводу російський дослідник Р. Капелюшніков, "часом вживання її (інституційної теорії – Т. Г.) понятійного апарату переростає у зловживання ним" [197].

Все це, на наш погляд, ставить проблему термінологічної коректності та категоріальної узгодженості інституційних досліджень. Її розв'язання потребує більш ретельного наукового обґрунтування економічного змісту категоріального апарату інституційного економічного аналізу. Передусім мова йде про конкретизацію економічної сутності таких базових категорій, як "інституція" та "інститут", встановлення адекватності їх вживання реальному економічному змісту. Основними дослідницькими завданнями є з'ясування теоретичного змісту економічної категорії "інституція" у контексті еволюції парадигми інституційної економічної теорії, здійснення порівняльного аналізу її сучасних інтерпретацій представниками інституційного напряму з урахуванням його зростаючої структурної диференціації, нарешті – критичний аналіз існуючих проявів термінологічної неузгодженості при вживанні даної категорії у вітчизняній економічній теорії.

Зупинимось з цією метою на розкритті аналітичного змісту категорії "інституція" як вагомої складової теоретичного арсеналу парадигми інституціоналізму. Це важливо для з'ясування її теоретичного змісту, здійснення порівняльного аналізу її сучасних інтерпретацій у контексті еволюції та структурної диференціації інституціоналізму як наукової парадигми, реалізації критичного аналізу існуючих у вітчизняній економічній літературі проявів термінологічної неузгодженості при вживанні даної категорії, а також демонстрації її аналітичних можливостей для наукового дослідження трансформаційних процесів у трансформаційних економіках.

Інститут чи інституція? Введення поняття "інституція" в економічний науковий вжиток в якості ключової категорії новостворюваної інституційної парадигми, а також початок її теоретичної розробки вперше були здійснені засновниками та/чи піонерами традиційного інституціоналізму в процесі формуванням інституційного напряму на межі ХІХ – ХХ ст. Слід звернути увагу на те, що і Т. Веблен, і У. Гамільтон, і Дж. Коммонс, а також їх численні наступники у своїх працях вживали єдиний моністичний економічний термін "іnstitution" – інституція. У Т. Веблена йшлось про "економічне дослідження інституцій" ("Економічне дослідження інституцій" ("An Economic Study of Institutions"), 1899 р.), у Дж. Коммонса – про інституційну економічну теорію ("Інституційна економічна теорія" ("Institutional Economics"), 1934 р.). Тож саме термін "інституція" став загальновживаним серед їх численних наступників та послідовників – представників традиційного (а згодом і нового) інституціоналізму.

Російською "іnstitution" було першопочатково перекладено, як інститут, і саме так переважно увійшло у вжиток. Це можна було б сприйняти, як варіант простої чи/та природної мовної адаптації терміну, що не викликає заперечень. Але тоді теоретично і термінологічно необґрунтованим стає вживання паралельно з ним ще одного штучно ускладюючо-дублюючого терміну – "інституція". Це категоріальне «подвоєння» згодом було перенесено і в українські джерела, що породило додаткову штучну термінологічну неузгодженість.

Незалежно від первинного економічного змісту, який вкладався у поняття інституції засновниками інституційної теорії, сучасні дослідники, особливо з числа тих, хто глибоко не обізнаний з її змістом, досить довільно оперують обома поняттями, причому часто на свій власний розсуд. Це, звісно, не прояснює суть досліджуваних ними "інституційних аспектів" та "інституційних проблем", а лише віддаляє від реального змісту. Через це, зокрема, склалась хибна практика досить довільного і часто взагалі некоректного вживання даного поняття.

Тож у вживанні даної категорії спочатку в радянських, а згодом у російських і українських економічних джерелах склався, на наш погляд, ряд типових проявів не тільки лінгвістичної (вербальної), але, що суттєвіше, і змістовної некоректності.

По-перше, з історико-економічних видань радянської доби у сучасну широку економічну літературу перекочувало штучне привнесення двох економічних термінів – "інституція" (у сенсі – звичок, звичаїв, неформальних настанов) та "інститут" (у сенсі – формалізованого втілення та офіційного закріплення інституцій).

По-друге, поряд з цим має місце паралельне вживання у всіх відтінках попередніх значень одного універсального терміну – інститут. У російських економічних джерелах та перекладах зарубіжних праць дотепер поширене вживання цього терміну як цілковитого замінника поняття інституції (як неформальної, так і формальної). В цій якості даний термін був автоматично запозичений (привнесений) в українські джерела як калька русифікованого вжитку.

По-третє, нерідко зустрічається вербальне ототожнення інституцій (у масовому вжитку – інститутів) з усіма явищами чи утвореннями, що мають поліморфну структуру, а найчастіше – з поняттям організації.

Неприйнятність усіх цих підходів спробуємо обґрунтувати далі.

У цьому зв'язку заслуговує окремого розгляду редакційна коментуюча передмова до російського перекладу "Теорії бездіяльного класу" Т. Веблена. За радянських часів подібні вступні статті виконували роль ідеологічного канону, зразка подальшої загальноприйнятої інтерпретації наукової творчості того зарубіжного вченого, чия праця перекладалася. Автор передмови            С. Сорокіна зауважує таке: "Термін "інституціоналізм" пов'язаний з двома поняттями: "інституція" – настанова, звичай, порядок, прийнятий у суспільстві, та "інститут" – закріплення звичаїв і порядків у вигляді закону чи закладу. Поділ цих понять достатньо умовний, оскільки у концепціях інституціоналістів вони мають надзвичайно широкий і розмитий зміст" [301,    с. 6].

У передмові та далі по тексту російського перекладу недвозначний вебленівський термін "іnstitution" (зафіксований і в назві цього твору) було перекладено як "інститут". По суті, цим самим відбулась підміна згадуваних понять та безпідставна монопольна інтервенція терміну "інститут" спочатку в радянський, а згодом і в сучасний слов'яномовний науковий економічний ужиток. До речі, підміна не аргументована і не вмотивована. Надалі категоріальні "канони" інституціоналізму було перенесено у тиражовані навчальні та наукові видання радянської доби, звідки і тягнеться "шлейф" термінологічних неузгодженостей у даному питанні.

Слід зауважити, що внаслідок цього поле застосування першого із згадуваних термінів – інституції – було безпідставно мінімізоване. Через нібито удавану архаїчність він був фактично вилучений з наукового вжитку радянської доби (на той час йшлося про переважно історико-економічну галузь). Його місце монопольно заступив термін "інститут".

Вольовий відступ від "інституції" як загальновживаної в інституційній науковій спільноті назви, тобто вербального символу, основного об'єкту інституційного аналізу, потяг за собою і підміну, збіднення та вихолощення його початкового категоріального змісту. Введення в науковий обіг поняття "інститут" у пропонованому вище сенсі (закон чи заклад) з часом привело до його подальшого переважаючого ототожнення з поняттям закладу, організації. Виникає риторичне питання: а що дає існування двох рівнозначних термінів для позначення одного смислу? Це категоріальне дублювання, як уже зазначалось, згодом було привнесено і в українські джерела, і породило лише штучну термінологічну неузгодженість та двоїстість.

Слід зауважити, що представники всіх наступних течій інституціоналізму – як традиційного, так і нового – також, як і їх попередники, послуговуються єдиним економічним терміном – інституція (іnstitution) [458; 460; 470; 473].

Певну рацію має твердження про те, що в подальшому в інституційній економічній теорії термін інституція втратив ключову роль, зберігши своє значення переважно в якості вказівки на етимологічну основу назви в цілому напряму [301, с. 6]. Але при цьому неодмінно слід зауважити, що насправді цей процес мав тимчасовий характер. У 50–70-х рр. ХХ ст. термін інституція на певний час виходить з активного наукового вжитку, зберігаючи свою консолідуючо-пізнавальну та інтегруючу роль переважно в назві даного напряму. Значною мірою це було обумовлено стрімким розширенням кола об'єктів, а як наслідок – і проблематики інституційних досліджень, переключенням уваги авторів інституційної приналежності на вивчення конкретики множинних проявів суспільної та техногенної трансформації розвинутих ринкових економік в середині та другій половині ХХ століття.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15062.html