Реалізація міждисциплінарного та інституційно-еволюційного підходів до дослідження економічної реальності

Міждисциплінарний підхід – одна із домінантних, парадигмальних методологічних ознак інституціоналізму та всіх його структурних складових. Суть цього методологічного підходу полягає у врахуванні впливу на розвиток економічної теорії досягнень точних, природничих та суспільних дисциплін, а також численних неекономічних факторів (соціальних явищ, права, етики, індивідуальної та соціальної психології, культури, етно-національної ментальності, традицій). Міждисциплінарний принцип інституційних досліджень полягає в синтезі економічного знання з іншими галузями суспільствознавства: психологією, правом, соціологією, історією, антропологією, біологією тощо. Генетично він є наскрізним для всієї інституційно-орієнтованої гетеродоксії на всіх історичних етапах її розвитку в структурі економічної теорії. Найбільше – в німецькому історичному напрямі, а в подальшому знайшов успадкований розвиток в інституціоналізмі. Соціально-інституційна теорія здійснювала теоретичну експансію в бік соціології, суспільної психології, історії технічного розвитку. Новому інституціоналізму властиве теоретичне зближення з правовими дослідженнями, політологією, історією.

Основною формою реалізації міждисциплінарного підходу в дослідній програмі традиційного інституціоналізму (раннього та сучасного) є холізм. Поняття "холізм" як дослідний підхід та методологічний принцип походить від грецького holos – "ціле", корінь цього слова, hol – вказує на повноту та цілісність об'єкта (предмета) дослідження.

Холізм – це філософська концепція та побудований на ній дослідний підхід, які стверджують пріоритет цілого перед його складовими частинами, його онтологічну самостійність та незводимість до суми частин з їх функціями. Ціле розглядається не як сума його складових елементів та підсистем. Навпаки, функціонування та розвиток останніх повністю визначається цілями цілого як такого. І в цьому – кредо холізму. Холізм, передусім, спирається на аналіз функціонування біологічних та соціальних систем. У філософії науки холізм представлений у поглядах Аристотеля, Кеплера, Гегеля, Шеллінга [220, с. 272]. Цей філософсько-методологічний підхід набуває ознак універсальності, активно запозичується соціальними (суспільними) дисциплінами та науками про людину.

В інституційній економічній теорії холізм – це провідний методологічний принцип традиційного інституціоналізму, згідно з яким вихідним пунктом теоретичного аналізу виступають не індивіди, а інституції. Пояснення суспільної поведінки, інтересів та взаємодії економічних суб'єктів здійснюється на основі характеристики інституцій. Інституції – первинні, а індивіди – вторинні. Ця методологія протистоїть неокласичному методологічному індивідуалізму, властива традиційному (старому інституціоналізму) та соціально-інституціональній теорії.

Інституційний холізм – це розширення предметного поля економічної теорії на основі міждисциплінарних запозичень з інших суспільних наук (соціології, соціальної психології, антропології, права та ін.). Це – своєрідна інтервенція ззовні, в площину економічного теоретичного знання. Оскільки економічна аналітика є потужнішою, а ступінь формалізації вищим, то подібна інтервенція розрихлює та робить більш аморфною економічну теорію, яка піддається зазначеному впливу. Що фактично і спіткало у свій час дослідну програму традиційних інституціоналістів.

Альтернативним способом реалізації міждисциплінарного підходу, властивим новому інституціоналізму, є так званий економічний імперіалізм. Напрям міждисциплінарної взаємодії протилежний до холізму традиційних інституціоналістів. Це – рух від економічної теорії до інших суспільних наук, це дослідження неекономічних проблем за допомогою економічної аналітики. Наслідками економічного імперіалізму є універсалізація економічної наукової методології в системі суспільних наук, а також розширення предметного поля економічної науки без руйнації чи послаблення її аналітики.

Методологічне розходження традиційних та нових інституціоналістів у застосуванні зазначених способів міждисциплінарних досліджень є предметом тривалих дискусій та відточення аргументів методологічної полеміки. Так, Р. Хейлбронер, представник традиційного інституціоналізму, позиціонує себе активним противником економічного імперіалізму [354]. Він доводить надмірність, необґрунтовану завищеність його зазіхань на роль науки із зразковою, еталонною аналітикою для решти суспільних наук. В якості аргументу використовується критика реалістичності методологічних припущень ортодоксальної неокласики, якою оперують прихильники економічного імперіалізму.

Вагомою методологічною особливістю інституційної парадигми є впровадження еволюційного методологічний підходу в дослідженні економічної реальності. Еволюційний підхід (в різних джерелах – принцип, метод, аналіз та інше, які вживаються як синоніми) за своїм змістовним наповненням включає в себе еволюційний науковий світогляд та методологію еволюційного дослідження (аналізу), що охоплює загальні принципи еволюціонізму в їх застосуванні до безпосереднього предмету дослідження. Еволюційний світогляд розглядає природний і соціальний світи як складні системи (організми), які знаходяться у процесі постійного розвитку, обумовленого взаємодією внутрішнього та зовнішнього середовищ, впливом закономірних та випадкових факторів, лінійних та нелінійних зв'язків. Сам механізм еволюційних змін пов'язаний із мінливістю, наслідуванням та відбором [187, с. 621–623].

Власне кажучи, еволюційний підхід за своїм змістом та сферою застосування має загальнонауковий чи трансдисциплінарний методологічний характер. А тому він не може вважатись і не є монопольним надбанням жодної окремої наукової дисципліни – чи то в природничій, чи в суспільній галузях. Своєрідним підтвердженням цього, власне, є генезис та подальша наукова історія еволюційного аналізу, яка становить безумовний самостійний пізнавальний інтерес.

Комплексна характеристика напрямів розвитку еволюційної наукової думки, які займали помітне місце в інтелектуальній панорамі ХVІІІ–ХХ ст., знаходимо в праці Й. Шумпетера "Історія економічного аналізу". Вдаючись до широкої й різнобічної характеристики наукової картини кожного визначального історичного етапу розвитку науки, він досить скрупульозно і системно висвітлював різноманітні інтелектуальні впливи суміжних міждисциплінарних галузей на розвиток економічної науки. Й. Шумпетер вирізняв п'ять окремих (але таких, що можуть часто накладатися одне на одне) типів еволюційної думки: а) еволюціонізм філософів (Ф. Гегель), b) марксистський еволюціонізм, c) еволюціонізм істориків (Ф. Ліст, В. Рошер, К. Кніс, Б. Гільдебранд, Г. фон Шмоллер та інші, d) інтелектуалістський еволюціонізм (Кондора і Конта), e) дарвіністський еволюціонізм [215, с. 573–585].

Генезис еволюційного підходу в економічній теорії. Традиційно започаткування та розробка наукових принципів еволюціонізму прийнято пов'язувати з іменем засновника еволюційної біології Чарльза Дарвіна. В його фундаментальній праці "Походження видів шляхом природного відбору, чи збереження сприятливих порід у боротьбі за існування" (1859) була вперше системно викладена еволюційна теорія. Але цікавим і в той же час менш відомим є той факт, що джерелом наукового натхнення та навіть безпосередніх міждисциплінарних аналітико-методологічних запозичень стала для Дарвіна ліберальна соціальна філософія, класична англійська політична економія.

Йдеться про розроблений на науковому ґрунті суспільствознавства, більш того, в економічній теорії (А. Сміт, Т. Мальтус) методологічний підхід до дослідження соціально-економічного розвитку суспільства, який з певними зауваженнями можна безпосередньо віднести до еволюційного. Саме його вчений-біолог, за власним визнанням, зміг розвинути, творчо переносячи на вивчення природничо-біологічних процесів. На жаль, надалі логікою розвитку економічної ортодоксії (неокласики) економічна наука принципово дистанціювалась від принципів еволюціонізму, що призвело до вихолощення еволюційних ідей та еволюційного підходу в працях переважної більшості її представників та шкіл. Проте це не виключало поодинокі та нерегулярні спроби відновити, розвинути еволюційні ідеї в економіці. Слід визнати, що вони носили несистемний та нерегулярний характер.

Це, в свою чергу, привело до остаточної втрати наочного та відчутного зв'язку між економікою та еволюційною теорією, чого не можна було сказати про біологію завдяки визнанню й укоріненню в ній дарвінівської теорії. Поступово еволюційний світогляд закріпився у загальнонауковій свідомості як виключний атрибут і надбання біологічної науки. Наступні чергові намагання відродити еволюціонізм в рамках і на ґрунті економічної теорії сприймались і сприймаються досі як доволі екстравагантні спроби прищепити не властиві їй методологічні стандарти наукового природознавства, біології.

Проте, справжня історія розвитку еволюційних ідей в економічній науці є, як не дивно, досить давньою, оскільки бере початок ще у ХVІІІ ст. Не можна не визнати, що до певної міри вона носила неявний, прихований характер, оскільки еволюційні ідеї в економічній теорії не завжди декларувались чи демонструвались їх розробниками. Подібні еволюційні розвідки в масштабі економічної науки велись час від часу зусиллями окремих її представників, не набуваючи при цьому постійності, системності та всезагальності. Їх можна виявити та простежити в працях окремих вчених або наукових шкіл у вигляді методологічних вкраплень, які не перетворювались, за рідкісними виключеннями, на провідний чи домінуючий науковий підхід. Тому ще й дотепер про еволюційну економіку мова йде як про новий науковий напрям, який перебуває в стані становлення та оформлення.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15062.html