Передумови адаптації законодавства України до стандартів Європейського Союзу

З відродженням Української держави почався новий період в історії українського народу, адже здобувши незалежність, країна отримала можливість бути рівноправним учасником міжнародних відносин з іншими державами, стала суб’єктом міжнародного життя, включилася в глобальні процеси.

Інтеграція до європейських структур є стратегічною метою України, адже це найкращий спосіб реалізації національних інтересів побудови економічно розвинутої демократичної держави, зміцнення її позиції у світі. Проте адаптація вітчизняного трудового права, зокрема питання охорони праці трудівників, до стандартів Європейського союзу (далі – ЄС) є складним і суперечливим процесом. Унаслідок національної особливості зазначеної галузі права, його тривалої внутрішньої й зовнішньої відокремленості від правової системи розвинутих європейських країн, продовжуються наукові дискусії про доступні євроінтеграційні перспективи національного трудового права. Важливою в цих умовах є оцінка позитивних та можливих негативних наслідків входження України до ЄС, відпрацювання власних моделей євроінтеграції.

Метою цього підрозділу є аналіз теоретичних питань адаптації національного трудового законодавства, виявлення підстав, що негативно впливають на зазначений процес і розробка прогресивних моделей для підвищення його загальної якості та дієвості. Для досягнення поставленої мети необхідно по-перше, дослідити розвиток законодавства Європейського Союзу з охорони праці; по-друге, вирішити питання термінологічної невпорядкованості, що виникає під час процесу адаптації; по-третє, проаналізувати природу та сутність терміну “стандарт” у контексті стосовно законодавства ЄС.

Історія становлення та розвитку ЄС, його інституційна структура, основні напрямки діяльності є традиційними предметами дослідження науковців різних галузей знань і країн світу. Юристи, економісти, політологи, історики, соціологи, вивчаючи окремі аспекти діяльності ЄС, забезпечили повне розуміння сутності цього утворення.

Ідея об’єднаної Європи, що зародилася після Другої світової війни, крізь успіхи й поразки поступово набувала життєвої сили. На сьогоднішній день ЄС є одним із найпотужніших учасників міжнародних відносин, що налічує у своєму складі 27 країн та керується багаторівневою системою органів управління [1]. Серцем ЄС є створений у його межах єдиний економічний простір, в рамках якого вільно пересуваються товари, послуги, робоча сила, капітал та діє єдина валюта.

Діалектична єдність і боротьба протилежностей є одним із головних “двигунів” європейської інтеграції. Цілі, котрі ставить перед собою ЄС, підкреслює особливу роль цієї організації в формуванні й подальшому розвитку цінностей, які мають не тільки загальноєвропейський характер, а є повним проявом високих загальнолюдських цивілізованих досягнень. Союз обрав напрямок формування нових правових ідей, тенденцій і традицій. У ньому ніби відбувається “кристалізація” світових загальнодемократичних стандартів, які стають зразком підходу до вирішення правових проблем для інших країн.

Для правознавців традиційним центром наукового інтересу стали правові аспекти утворення та функціонування Європейського Союзу, зокрема, становлення установчих договорів ЄС, функції та повноваження його інституцій, правова регламентація основних напрямів його діяльності. Предметом цих досліджень є також процедура уніфікації права, що проходить у рамках ЄС (так звана, правова гармонізація), що істотно відрізняється від інших уніфікаційних процедур, котрі застосовуються у сучасному праві, зокрема, від імплементації, оскільки здійснюється органами із відповідними повноваженнями шляхом вжиття спеціальних процедур [2, c.14].

Європейський Союз було засновано Маастрихтським договором 7 лютого 1992 р., яким було розпочато новий етап у процесі створення союзу всіх народів і держав Європи. Він є основним документом, що визначає склад, структуру, мету та принципи діяльності Євросоюзу. Необхідно зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 1 Договору на базі Європейських спільнот було створено Європейський Союз, завданням якого є формування узгоджених і солідарних відносин держав-членів та їх народів. Союз ставить перед собою мету сприяти економічному й соціальному поступовому та високому рівневі зайнятості [3, c. 145]. Його територія нині становить майже половину території США. Загальна чисельність населення перевищила 450 млн. На долю ЄС припадає 30 % світового експорту [4, с. 4].

Питання євроінтеграції є пріоритетними щодо діяльності певного кола державних структур, але останнім часом і пересічні громадяни стали приділяти більше уваги цьому питанню. Як свідчать офіційні дані соціологічних опитувань 89 % респондентів цікавить інформація про ЄС, зокрема, 45 % – про наслідки інтеграції України до ЄС, 41 % – про вимоги щодо вступу до ЄС, 35 % – здобутки та втрати країн, які стали членами ЄС. За результатами виконання Державної програми з інформування громадськості на 2004–2006 роки підтримка населення вступу України до ЄС становила майже 40 %. За прогнозними оцінками виконання заходів нової Програми очікується поліпшення рівня поінформованості та відповідно підтримки громадянами євроінтеграції, а саме: у 2008 році – до 50 %, у 2009 – до 53% у 2010 – до 60% [5].

На сьогоднішній день позитивним є те, що Україна отримала статус країни з ринковою економікою. Вступивши до Світової організації торгівлі (далі – СОТ) шанси України на вступ до ЄС помітно зросли, адже принципи СОТ за своєю суттю збігаються з юридичними критеріями необхідними для членства в ЄС, тобто вони передбачають (а) лібералізацію торгівельного режиму, (б) поліпшення умов конкуренції, (в) створення сприятливого інвестиційного клімату. Членство України у СОТ означає лібералізацію режиму торгівлі між Україною та ЄС і дає змогу реально розпочати роботу з укладення угоди про асоційоване членство України в Євросоюзі. Вступ до СОТ започаткував новий етап у економічних відносинах України та Євросоюзу. Розпочатий процес стосується не лише торгових та інвестиційних потоків, він знаменує собою неухильну політичну та економічну інтеграцію до світової економіки та поглиблення партнерства між Україною та Євросоюзом.

Україна обрала шлях приведення національного законодавства відповідно до міжнародних стандартів, але якщо врахувати, що правову базу однієї тільки Ради Європи складають більше 170 конвенцій, хартій, угод, а Верховна Рада надала згоду на обов’язковість для України менше половини з загальної кількості конвенцій, то стає зрозумілим, що труднощі на цьому шляху крім економічного, фінансового, соціального мають і суто правовий аспект [6, c. 23]. Зокрема, це необхідність використання в правозастосовній діяльності прецедентного права, неузгодженість термінології, праворозуміння окремих положень, відсутність достатньої кількості перекладів міжнародних актів та, що не менш важливо, наявність численних роз’яснень і тлумачень до них тощо. Недосконалість юридичного механізму підготовки приведення національного законодавства до можливостей правозастосування норм міжнародного права, також на нашу думку, можна віднести до переліку причин, з яких країна дуже повільно входить до міжнародно-правового простору.

Оскільки метою дисертаційної роботи є дослідження європейських стандартів з охорони праці, розглянемо детальніше сутність поняття стандарт. Отже, стандарт – це визначення очікуваної (отримуваної) якості, затверджена модель, яка є основою процесу оцінки [7, с. 36], документ, що складений у результаті консенсусу спеціалістів, схвалений спеціалізованою організацією й спрямований на досягнення оптимального ступеню впорядкованості в даній сфері [8, с. 539].

Деякі стандарти в Україні можуть мати статус обов’язкових до застосування на час переходу до системи технічних регламентів. Стандарт може бути розроблений як на матеріальні предмети (продукцію, еталони, зразки речовин), так і на норми, правила, вимоги в різних областях. Розглядаючи класифікацію стандартів, можна виокремити: (1) міжнародний, (2) регіональний, (3) національний, (4) державний, (5) галузевий, а також (6) стандарти організацій, (7) науково-технічних та інженерних товариств і (8) промислових консорціумів. Усередині якої-небудь системи стандартизації стандарти можуть підрозділятися за темами, приміром, стандарт якості, соціальний, освітній, термінологічний, а також стандарт, що встановлює технічні вимоги, стандарт безпеки праці, екологічний тощо.

Вважаємо, що саме закон передбачає обов’язкове виконання вимог стандартів у частині, що відповідає цілям захисту життя або здоров’я громадян, майна фізичних або юридичних осіб, державного майна; охорони навколишнього середовища, життя або здоров’я тварин і рослин; попередження дій, що вводять в оману покупців. Так, в Державній програмі стандартизації на 2006-2010 роки вiд 1 березня 2006 р., № 229 [9] зазначено, що стандартизація відіграє значну роль у забезпеченні виробництва конкурентоспроможної і доброякісної продукції, захисту навколишнього природного середовища, ощадливого використання природних та інших ресурсів як основи сталого розвитку національної економіки.

В Україні прийнято 6113 нормативних документів у сфері стандартизації, з яких 2516 – гармонізовано з міжнародними та європейськими стандартами. Діє також близько 19 тис. міждержавних стандартів, з яких гармонізовано 10,3 %. Однією з причин повільного темпу такої стандартизації – значне відставання у виконанні завдань, визначених Програмою інтеграції України до ЄС, щодо гармонізації національних стандартів з міжнародними та європейськими.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/9434.html