---

Духовий інструментарій як об’єкт вивчання умов історичного розвитку національної музичної культури

Історичні свідчення про музичну культуру давніх слов’ян досить

обмежені, але одночасно дозволяють стверджувати таке:              слов’яни

відрізнялись великою музикальністю, любили співати, грати на музичних

інструментах й танцювати. Очевидно, відголоси про музикальність слов’ян

розійшлися далеко за межі слов’янських земель ще в VI столітті. Тільки

цим можна пояснити той факт, що слов’янські розвідники, проникнувши

до Візантії, видавали себе за музикантів. Візантійський історик Феофілакт

Сімокатта /591 р./ пише, що візантійський імператор Маврикій під час

походу на Балкани зустрів там трьох слов’янських послів, які замість мечів

несли кіфари. Труби сповістили імператору, що слов’яни настільки

миролюбні, що не знають ні війни, ні мечів. Вони вміють тільки співати й

грати на інструментах [565]^[1]. Епітет "граючи" був звичайним для

2 ,

характеристики слов’ян на Заході ще в IX столітті [565] . Слов’янські музиканти служили при дворі візантійських королів, як про це пише Костянтин Багрянородний. У часи панування угорських королів Арпадовичів скоморохи-слов’яни звались "ігрецями" [543]^[2]. В слов’янських літописах й хроніках Х-ХІІ століть. Неодноразово згадується про "ігреців" і "позорищах бісівських ", про "диявольський спів" [566]^[3]. Якою була ця музика? На це запитання важко знайти достовірну відповідь, скріплену документально. Доводиться обмежитись гіпотезою, роблячи екскурс в проблему походження музики.

Уся навколишня природа сповнена звуками. Людина звикла до них, і їх відсутність завжди викликає або подив, або й страх, бо в нашій свідомості все живе в природі здебільшого пов’язане з певними звуковими проявами /спів птахів, дзижчання комах, гавкіт собак і т.д./. Все мертве беззвучне. Також і створені людськими руками знаряддя праці, засоби пересування, якщо тільки вони застосовуються за призначенням, своїми характерними звуками й шумом вказують на присутність людини.

Усілякий звук - шумовий чи музичний - будучи фізичним явищем, впливає на наше мислення з допомогою звукових хвиль, які сприймаються нашим слухом і передаються нервовою системою до кори головного мозку. Усвідомлений нами звук стає знаком, що виконує певну семантичну функцію. В залежності від нашого досвіду, спостережливості й музикальності звукові знаки стають носіями певної інформації про якість, кількість, форму й зміст джерела звука. Кожен звуковий знак володіє інформативною функцією.

Як тільки людина на зорі своєї історії усвідомила інформативну функцію звукових знаків і сигналів, вона змогла ними користуватися не тільки для інформації про свій душевний чи фізичний стан, але й для впливу на тварин, наприклад, для залякування їх криком і шумом, імітувала звуки тварин під час полювання. Хоча така звукосигнальна мова застосовувалась обмежено, вона все ж зіграла важливу роль у психічному розвиткові первісної людини, вплинула на формування її звукоутворюючого апарату і музичного сприймання.

Пітекантроп, який жив приблизно 300-500 тис. років тому, знаходився на тій стадії біологічного й психологічного розвитку, коли вже почав займатись полюванням і користуватися своїми першими знаряддями праці, мав уже всі необхідні передумови для створення своєї звукосигнапьної мови. Без такої, навіть примітивної мови стадо пітекантропів не змогло б спільно боротися з природою за своє існування, користуватися вогнем, знаряддями праці, які виготовлялись власноруч. Через те що археологічні знахідки шельської і ашельської культур не мають ніяких слідів художньої обробки виробу, можна припустити, що образотворчого мистецтва на той час ще, мабуть, не існувало. Тому можна вважати, що пітекантроп не співав і не грав на музичних інструментах. Таке припущення підтверджується ще і тим, що й дотепер археологам не вдалося знайти слідів ні погребального, ні іншого магічного ритуалу.

Подальший розвиток праці, диференціація трудових процесів, як відомо, сприяли формуванню першого етапу первісного общинно- родового ладу. Згуртування суспільства печерних людей, потреба в спільній діяльності немислимі без будь-яких засобів спілкування. Нижня щелепа неандерталоїдів, за антропологічними даними, ще не була пристосована для членороздільного мовлення. Тому постає питання: як же вони спілкувались?

Звукосигнальна мова ще не виконувала звичайної комунікативної функції. Нею не можна було виражати понять, передавати на віддалі складні повідомлення, отримувати відповідь. Для цієї мети потрібно було створити більш досконалу систему - звукову мову, яка б володіла, по- перше, великим запасом звукових знаків, по-друге, вторинною системою діакритичних /розпізнавальних/ знаків-понять і, по-третє, набором елементарних іцтонаційно-граматичних засобів.

Якими були ці граматичні засоби, ми нічого певного знати не можемо, але про діакритичну систему звукової мови можемо зробити деякі припущення. Мабуть, під час спілкування на великих відстанях діакритичними знаками могли слугувати: транспозиція сигналу-знака на інший звуковисотний рівень, повторність знаків та їх різноманітне темброве забарвлення, згодом - інтонаційна артикуляція, зміна темпу, динаміки, ритму і мелодичної опори. Варто зауважити, що будь-яка система діакритичних звукових знаків повністю відсутня у всіх тварин. Тому звуки, що вони відтворюють, не можна вважати ні музичними проявами, ні мовою спілкування, а тільки первинною сигналізаційною системою, хоч вони, як і інші звуки природи, несли в собі певну інформацію, яку сприймали й переосмислювали деякі тварини /вроджена поведінка/. Разом з тим такі звукові експресивно-рефлекторні явища, виконуючи певною мірою також і сигналізаційну функцію, не можуть розглядатись як "мова" тварин, як окрема комунікативна знакова система [74]^[4]. Звукова мова неандерталоїдів, застосовуючись без участі членороздільних мовних знаків, повинна була містити в собі достатню кількість суто інтонаційних виражальних засобів. Уміння розпізнавати музичні знаки й користуватись ними припускає достатньо високий рівень музичних і психічних здібностей людини. У той же час при безпосередньому спілкуванні на передній план виходила інша діакритична система - система жестів, міміки і рухів тіла. Цей тип діакритичних знаків отримав в подальшому свій розвиток у танцях.

Відсутність у неандерталоїдів ужиткових предметів і творів образотворчого мистецтва дає підставу припускати, що на цій стадії розвитку людини ще не існувало музичного мистецтва. В той же час знайдені сліди магічного культу ведмедя і похоронного ритуалу все ж таки засвідчують наявність певного рівня духовної культури, отже, й потребу музичного оформлення ритуалів. Володіючи достатньо розвиненою в інтонаційному відношенні мовою, неарденталоїди могли створити щось на зразок музики, тобто застосовувати деякі елементи звукової мови суто з ритуальною метою. З виникненням нової функції звукового мовлення /магічного, а не комунікативного чи інформативного /з’явилася відмінність

 

зо

від звичайної мови, отож, створились і нові музично-граматичні правила і діакритичні знаки. Так виникли, напевно перші, музичні арте факти- найпростіші продукти музично-естетичного мислення первісної людини /Подібні артефакти збереглися до наших часів. Наприклад, гуцули й дотепер сповіщають про смерть, весілля, народження дитини спеціальними сигналами на трембіті/.

Музичний артефакт - ембріональна стадія художнього мислення. Це ще не музичний твір, однак уже й не простий звуковий сигнал. Артефакт - елемент мистецтва. Як такий, він існував і в інструментальній музиці в період муст’єрськоі культури /40-60 тис. років тому/.

 

---

^[1] [565] Иісіегіеі ьігігу'сіі Біоуапу. - 111. 1925. - 5.700-710.

¹ [543] Кгс^псЬ V. Зіоуешка 11іа<1о\'а ріезеи бо Шґю \ iska ІіисІЬг^о. - Вгепгіача, 1956. - 5.24.

^[3] [566) Місіегіе 2. Ьі\§! Біогусії $1о\'епу (1. - III. 5У2., 1925. -          714.

^[4] [74} Гошовский В. У истоков народной музыки славян. - Сов. композитор.- М. -1971. - С. 36-38.

 

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/32351.html