Духові й ударні інструменти; відомості про них у давніх писемних пам’ятках

Перехід від первісно-общинного ладу до феодального в Київській Русі тривав приблизно до XI століття. Розвиток феодальних відносин багато в чому залежав від військових походів київських князів - Олега, Ігоря, Святослава та ін. Про це читаємо в літописах, у яких згадується і про духові й ударні інструменти - труби і бубни. Крім них, були й інші, що можна встановити з фресок, побутових описань та інших історичних джерел.

Наприклад, один з літописців /назву якого встановити не вдалося/ свідчить про болгарський похід Святослава Ігоровича /969-972 рр./, “... повеле воем оболочить... пойде полк на полць бьюще в бубны и в трубы играючи”.

Іпатіївський літопис 1151 року відзначає: "В трубы вструбища, полцы же начаша доспевати...". Цим стверджується відома зорганізованість в київських дружинах; початок походу починався під звуки труб. При дворі київських князів також використовувались духові музичні інструменти /труби, сопілі, бубни/.

З прийняттям християнства під час князювання Володимира Святославовича в 980-1015 роках багато музичних інструментів, що служили язичницькому культу, були знищені. Тому під час розкопок археологам було досить важко знаходити останки певних музичних інструментів. Усе ж на основі монописів можна було дійти висновку, що музичні духові інструменти все ж були в ті прадавні часи. Є докази того, що протягом ХІ-ХІІ століть склад музичних духових інструментів у військових дружинах залишався без змін. Наприклад, в 1151 році літописець вказує, що під час облоги Києва князями Георгієм

Суздальським і Володимиром Галицьким обидві воюючі сторони мали труби і бубни [47]^[1].

У "Слові о полку Ігоревім", в якому описуються події 1185 року, нерідко згадується і про музичні інструменти: "Трубы трубят в Новгороде, стоят стяги в Путивле..." далі: "А мои ведь куряне опытные витязи; под трубами повиты, под шлемами увенчаны, концом копья вскормлены...". У Суздальському літописі 1216 року йдеться про чвари між Великим Новгородом і Володимиром, відзначається, що в новгородців було 60 труб, "а молвяхут бо и про Ярослава: стягов у него 17, а труб и бубнов 40". У Никонівському літописі 1219 року читаємо: "Князь же Святослав Всеволодович повеле своим вооружитися и стяги на волочить и изряди полки в насадах и удариша в бубны, и в трубы, и в сурны". Тому можна вважати, що існувала взаємодія військ за сигналами на духових інструментах.

З XIII століття почались набіги монголо-татар на Київську Русь. У 1240 році хан Батий почав наступ на Київ. У його війську теж були труби. Никонівський літопис так описує картину облоги і взяття Києва татарами: "Пришел царь Батый к городу Киеву со множествомъ воиновъ и окружилъ городъ. Осадила его сила татарская, и не возможно было никому из города выйти ни в городъ войти. И нельзя было слышать в городе другъ друга отъ скрипа телегъ и звуковъ трубъ, отъ ржания стадь конскихъ, от крика и

л

вопляя бесчисленного множества людей..." [393] .

У "Сказании о Мамаевом побоище", лицьовий рукопис якого дійшов до нас у списку ХУІ століття, читаємо: "Начата гласы трубные оть обоихь странь слышати. Татарския же трубы аки онъмыша, русския же паче утвердившася". Отже, звук труб обох ворогуючих сторін ніби сповіщав про перемогу Димитрія Донського над Мамаем. Також ряд мініатюр "Сказання" засвідчує наявність військових металічних труб. За мініатюрами можна встановити: по-перше, значну кількість мідних труб; по-друге, різноманітність у величині інструментів - простих і розписаних, що, мабуть, залежало від призначення військового загону [393]^[2].

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/32351.html