Становлення рогової музики в Україні

У ХУШ столітті досить просторо розвивається культура поміщицьких маєткових оркестрів кріпосників, яка відіграла немалу роль у становленні музичного професіоналізму також і в Україні. За словами Б.Асаф’єва, "... кріпацька музика, що виросла на недоровому груні приусової панської забави, стала не тільки розсадником російського інструментального виконавства, а й осередком безіменних творчих спроб, особливо в галузі всіляких інструментальних перекладень народних пісенних багатств" [II]^[1]. Ця оцінка ситосується також української музичної культури.

Дворянство у своїх маєтках щосили наслідувало придворне життя, заводячи в себе оркестри і готуючи музикантів зі своїх “рабів”. їх життєвий статус майже не відрізнявся від життя інших кріпаків. З них так само знущалися, так само продавали або ж обмінювали. Тільки ціна за них була вищою, ніж на звичайних кріпаків - в залежності від здібностей і освітченості кожного.

Кріпацькі інструментальні капели в панських маєтках були характерною ознакою музичного життя таких маєтків. Зростання й розвиток кріпосницької музики суттєво збагачували всю національну музичну культуру. На фоні такого розквіту кріпосницького музичного мистецтва, квітучого зовні й жахливого, ганебного за своєю сутністю, ганебною плямою виділялась і рогова музика.

Оркестри рогової музики функціонують в Україні, приблизно з другої третини ХУШ століття в маєтках українськиїх магнатів. Наприкінці ХУШ століття "своя" музика з’являється не тільки у заможних поміщиків, а й у тих, хто мав середній достаток. Як писав у "Спогадах" Ф.Вігель, "більше з марнолюбства, аніж справжньої охоти, багато хто з поміщиків складали з кріпаків свої оркестри й заводили цілі трупи акторів" [45]Магнати, кріпосники охоче витрачали частину прибутків на навчання кріпаків грі на рогових інструментах, "щоб мати власний оркестр, який помножує втіху в домашніх святкуваннях" [67]^[2]. Згадки про оркестри рогової музики наявні в багатьох спогадах того часу. На жаль, часто вони свідчать лише про існування різноманітних за складом оркестрів, зрідка про репертуар, і майже ніколи в’ них не називаються музиканти, серед яких були не тільки першокласні виконавці, а й справжні творці музики.

Уперше в Україну роговий оркестр завезено Г.Потьомкіним [258]^[3]. Під час переїздів князі забирали з собою й музикантів - як один з предметів "першої необхідності". Так чинив, зокрема, Потьомкін. Цей, за висловом одного з мемуаристів, "схиблений на музиці" всесильний фаворит возив з собою до 200 музикантів. Особливо колоритною фігурою був також багатій М.Комбурлей. У розкішному Хотинському маєтку на Харківщині він відвів "цілу вулицю дерев’яних сільських хат для музикантів рогової музики" /Лукомський Г.К. Старинные усадьбы Харьковской губернии.- Пг.,1917. - С.45/, запросив з Німеччини капельмейстера Ф.Блюма. 3 призначенням Комбурлея губернатором Волині до Житомира разом з губернатором прибули й 120 музикантів. Виряджаючись ревізувати губернію, Комбурлей брав із собою величезний обоз із всіляким добром і обов’язково з оркестром рогової музики.

Інший визначний колектив рогової музики, який розпочав своє існування також десь у середині ХУШ століття і належав кільком поколінням власників - це передусім оркестр Галаганів, багатих поміщиків на Полтавщині. Розквіт діяльності оркестру припадає на першу чверть XIX століття, але він продовжував діяти навіть після 30-х років, коли багато рогових оркестрів уже припинили своє існування. /Павловський ї. Полтава, 1892-1856,- Полтава, 1910. - С.226/. Започаткував його Іван Галаган у селі Сокиринці. За статистичними відомостями, там же в 1804 році у його сина, майора Г.Галагана, теж був невеликий роговий оркестр. Один з онуків І.Галагана - Петро Григорович, оселившись у 1814 році в с.Діхтярі, збільшив оркестр до 30-ти музикантів. То був один з найкращих рогових оркестрів, які існували на початку XIX століття.

Чи не найбільш показовими для магнатської музичної справи Правобережної України були театр, інструментальна й вокальна капели в Романові на Волині, що належали сенаторові. Іллінському, який наприкінці ХУЛІ століття побудував у Романові розкішний палац. У нього було кілька оркестрів - струнно-духовий, роговий, які налічували 120 музикантів. Керував ними вільнонайманий капельмейстер І.Добжинський.

Однак одними з перших і найкращих в Україні рогових оркестрів був той, що належав Розумовським. Високий рівень професіоналізму, сфера застосування, становище музикантів, зрештою, широкі хронологічні межі їх існування і час найбільшого розквіту - все це характерне для "великопанської" доби розвитку кріпацьких музичних колективів взагалі. Цю справу Розумовські започаткували в 30-х роках ХУШ століття, коли син реєстрового козака з хутора Лемеші /Козелецького повіту Чернігівської губернії/, півчий придворної співацької капели в Петербурзі Олексій Розум став графом Розумовським.