Інструментальні цехи музикантів у другій половині XVII століття в Україні

У 1851 році в Києві дослідником М. Судієнком видано об’ємну працю під назвою “Черниговскаго наместничества топографическое описаніе съ краткимъ географическимъ и историческимъ и историческимъ описаніемь Малыя Росіи, изъ частей коей оное наместничество составлено, сочиненное Действительнымъ Статскимъ Советникомъ и Кавалеромъ Афанасіемь Шафонскимъ въ Чернигове 1786 г.” [452]^[1].

Ця книга складена з двох частин: перша з них містить короткий географічний та історичний опис Малої Росії; друга подає опис власне Чернігівського намісництва, в якому докладно описується кожен повіт і саме місто.

У першій частині дослідження Шафонського знаходимо чимало цікавих описів народних звичаїв та обрядів, які стосуються глибокої давнини, серед них і відомості з музичної археології, етнографії та історії. Для прикладу вдамося до кількох виписок, що стосуються як народної музичної творчості, так і так званих музично-професійних фактів.

Уже в давні часи побутувала думка про музикальність малоросів, про збереженість ними народних обрядів, які, до речі, й до сих пір не забулись, навіть частково культивуються.

“Малороссияне все склонны къ музыке и обыкновенно на скрипкахъ, на гусляхъ, цимбалахъ, бандурахъ, и на дудкахъ. Ни одной простой свадьбы без музыки не бываетъ. Къ пению они особливую имеють склонность и способность “ (говориться в цій праці на сторінці 26). Далі Шафонський описує народні звичаї, яких сільське населення України дотримується й дотепер : “Есть в Малой Росіи у простого народа обычай, что девки какъ скоро весна станетъ оказываться въ вечеру на улицу собираются и разныя поютъ песни, означающія прошедшую зиму и открьітіе весны, что называется веснянки спевать. Сій забавы, при которыхъ и холостыя мужики бывають, продолжаются во все лето, и тогда уже такое сходбище называется просто на улицу ходить. Въ праздничные дни после обеда девки же и молодыя жены, обще съ холостыми мужиками сходятся тамъ же, на улице, и при двухъ или одномъ скрипаче или же со пиляре танцують. Въ осенніе и зимніе большіе вечера собираются девки въ одномъ доме и при пеніи песенъ прядуть, где и мужчины холостыя бываютъ, и сій сходбища называются вечерницы. Малороссійскія простыя песни, особливо на свадьбахъ, имеютъ часто жалкій голосъ, на татарскій похожій” [157]^[2].

Особливу увагу у дослідженні Шафанського привертає опис музичних цехів. На цій основі можливе припущення, що такі цехи були не російського походження. На сторінці 294-й читаємо: “Ремесленники отъ польскаго владенія изстари имеютъ свои цехи или ремесленные управы, на

'у

немецкихъ обычаяхъ и обрядахъ основанные” [157] .

“Великихь Государей нашихь Царей и Великия Государыне Благо вернем Царевны Ихь Царскаго Пресветлаго Величества войска Запорозкаго полковникь Черниговскій - Іаковь Кондратовичь Лизогубь. Всей старшиной полку моего зь товариствомь войсковымь а особливе пану войтови Черниговскому зо всеми майстратовими особами й мосполитными людьми кому о томь ведати належить сихь моихь писаний, ознаймую ихь цехмистерь Музьіцкій Черниговскій. именемь Макарь Панфиловичь зъ братією своею цеховою антецессоровь моихь престлыхь п.п. полковниковь даніе имь на вольность универсалы оть подачокь мнскихь презентовали вь которнхь єсть выражено тое же его голвень зь ихь бращкой съкладкой грошми заберуть оть запасу то на потребу або рогають церкожую яко ричь добрую й церкви Божественной погребную углядовали письнами своїми одень по другомь наступаючи сьтворившами оба цехь Музьіцкій згоставаль на такої волности ижь би оть подачокь мнсісихь й інщихь тяглостей быль вь ответе такь ия до того жь стосуючися моихь антецессоровь постановенно темь моимь листомь абы теперешнего цехмистра зь его бращствомь колкемо маеть вь реєстри цеховомь до тихь подачокь мнскихь Черниговскихь быжамный не потягано пилко варую й приказую. Дань вь Чернигове 19 дня Генвара 1689 року.

Ихь же Царскаго Пресветлаго Величества вышеповажный полковникьЧерниговскій М. П. “[144]^[3]

“Его Царскаго Пресветлаго Величества войска Запорозкаго полковникь Черниговскій Ефимь Лизогубь

Ознаменуемь симь нашимь писаниемь каждому кому того видать будеть потреба а особливе войтови: Черниговскому бурмистромь й ратземь ижь Василь Бабченко цехьмистерь музыки веселое зь всемь товариществ омь своимь цеховнымь покладачи разьныхь антецессоровь нашихь отвористіе листа на вольность имь оть подачки мнской дажіе техь же й мого родича нашого презентовать утвержать й прошли нась абысмо й мы онымъ же таковую ласку яко-бы они до мнской не належали повинности жеды мы однососуючися до антецессоровь нашихь яко й уважавши самую слушность ижь й по иншихь полкахь музика веселая же поличаеть до повинности мнскойлечь сами ми жь собою чинячи ськладку до церкви Божественной що-рокь вистатчають оную по чемь з “кого до-ведется беремь техь подь”нашу протекцію і оборону увольняючи ихь оть

наименшихь подачекь городовчихь о яковой волн нашой впадаючи каждойабы них-то ихь водности нарушите не важился симь нашимь пилко а пилко приказуемь писаніемь. Дань вь Черниговь мая 5 дня 1699 року Полковникъ Черніговскій                              Ефим Лизогуб. ”[144]'

І далі читаємо “... въ Нежене изъ 24-хъ разрядовъ мастеровыхъ ремесленныхъ управъ и цеховъ, за польскаго владенія королевскіми грамотами учрежденныхъ и царскими утвержденныхъ”.

Цілком імовірно, що музичні цехи були не в усіх містах Чернігівського намісництва, бо під час переліку цехів знаходимо їх тільки в Ніжині. Але ж і в Чернігові були музиканти: “... въ числе сихъ (Чернигова) жителей разные обретаются ремесленники, яко то ... музыкантовъ 5 мастеровь (стор. 292). На сторінці 466-467 переліку Ніжинських цехів читаємо: “... в числе жителей обретаются следующіе

л

мастеровые: музыкантовъ 13 человек” [144] . Як бачимо, музиканти належали до майстрових, як і інші ремісники, свою цехову організацію.

В описі Ніжинського цеху Шафонський натрапляємо на такі рядки: ’’8-й цехъ музицкій: 1) Знамя штофное малиновое. На средине написань съ одной стороны образь святого Георгія, а съ другой - имя Ея императорскаго Величества Государыни Екатерины Алексеевны Вторыя и надъ онымъ ньінешній городской гербъ. Около образа и вензеля подписано, за которой Империатрицы и за кокого цехмистра и ключника строено, и 1779 годъ, сентября 20 дня. Края обшиты золотымъ позументомъ, и по угламъ пришиты золотыя кисти. На древке железная позолоченная галебарда. 2) Хеха - медныя маленькая труба, которой уже 80 леть. 3) Сукно зеленое суконное, съ нашитымъ крестомъ зеленаго прису узенькимъ позументикомъ обложенными»; на краю малиновая шелковая бахрама. 4) Дворъ цеховой имеетъ” [144]'.

Як бачимо, з опису Шафонського випливає, що музичний цех, як і всякий інший, був свого роду “братством”, з власним цехмістром (капельмейстером), писарем, ключником (охоронець цехової казни), які розбирали цехові справи, і займалися відбором до цеху талановитої молоді. Так звані “ справжні майстри” називались “братчиками”, а їх учні - “молодиками”; у великих цехах останні мали свого персонального цехмістра. “Молодыкъ, пробивши у несколько разныхъ мастеровъ, долженъ по другимъ городамъ побывать и у разныхъ мастеровъ учиться, и сіє прихожденіе изъ города или местечка в другой называется мандровать. отъ немецкаго wandern, что и в немецкихъ местечкахъ в обычае. Такой молодыкъ или подмастерье, имевъ отъ разныхъ мастеровъ о своемъ искусстве и о примерном поведеній свидетельство, и желающий быть самъ мастеромъ является въ цехъ и просить о принятіи его въ оный и о дозволеній быть мастером, предоставляетъ свои свидетельства, вносить въ цеховую скринку или казну некоторое число денегъ и поставляетъ для почтиванія цехмистра и другіхь цеховыхъ начальниковъ и всехъ цеховыхъ цеберъ или ушать меду, пива и несколько кварт горячега вина, и сіє называется цехъ поєднать”.

Музичні цехи мали свої знамена, запозичені від німецьких бюргерів, а також значки з назвою цеху, які використовувались для зібрання цехових майстрів у цеховий дім: пешку (значок) відносили ближньому майстру для передачі його іншому, останній повертав її знову в цеховий дім.