Еволюція функцій і різновидів труби від давнини до наших днів

Історія виникнення труби, за сучасними даними, починається біля 7000 років до н.е.* У ті часи для передачі інформації у вигляді відповідних умовних сигналів на далекі відстані використовувалися великі морські раковини (англ.- conch). Починаючи з ранньої Бронзової доби (біля 3600 р. до н.е.), труби почали виготовляти з металу (бронза, мідь, сплави металів). Відомі Єгипетські труби, що були розповсюджені за часів фараона Тутанхамона (біля 1500 р. до н.е.). Зовні ці інструменти нагадували знайомі нам піонерські горни. Також існували труби у вигляді вигнутого рогу, так звані - шофар (1000 р. до н.е.)*

Древні греки використовували трубу для піднесення духу наступаючих військ, як, наприклад, це відбувалось при облозі Трої ( XII ст. до н.е.). За переказами, Олександр Македонський мав трубу, звук якої було чутно на відстані чотирнадцяти верст. Звучанням труби супроводжувались церемонії відкриття, закриття, а також нагородження переможців спортивних змагань, у тому числі Олімпійських ігор. До програм останніх поряд зі спортивними змаганнями включались змагання з гри на музичних інструментах. Відомі імена двох виконавців, які стали переможцями Олімпіади, що проходила близько 396 р. до н.е.: це трубачі Тімеос і Крат [51].

В часи Римської імперії (753 р. до н.е.) зовнішній вигляд труб набув більшого різноманіття. Вони відрізнялися між собою як розміром і формою, так і тембром звучання. До них належать лур, корну, литуус, букцина, туба, S-подібна труба.

* В даному короткому історичному екскурсі частково використано матеріали спеціального додатку до лютневого, 1982 р. номера журналу ITG (Міжнародної гільдії трубачів) та інші джерела. Хронологічну таблицю, вміщену у вказаному додатку, підготовлено професором Іллінойського університету (США) Брюсом Брайні.

Вони широко застосовувалися у військовій справі, в урочистих церемоніях, зустрічах почесних гостей, нагородженні переможців гладіаторських боїв тощо. На основі різних типів духових інструментів створювались великі і малі духові оркестри, що є свідченням важливого кроку вперед у розвитку музичного мистецтва. На жаль, до нас не дійшли нотні (або записані якимось іншим способом) тогочасні музичні “партитури”, які, очевидно, мали існувати при грі в оркестрі або в ансамблі. Отже, доводиться уявляти собі таке звучання за прикладами творчості сучасних композиторів, спрямованої на більш чи менш точне відтворення звукової атмосфери стородавніх часів. Такими прикладами, з урахуванням індивідуальних особливостей стилю композиторів, можуть слугувати фанфари                труб          із першої частини

симфонічної поеми “Святкування Рима” під назвою “Циркове видовище” О. Респігі, відповідні фрагменти музики до балету “Спартак” А.Хачатуряна та ін.

У середні віки (з 1400 р.н.е.) удосконалення труби продовжувалось. Великого поширення набули        натуральні труби.                                                               Сучасний варіант

натуральної труби, так звана бароко-труба, має у своєму стволі кілька (3 - 4) отворів. (Багата і цікава колекція труб, у тому числі вищезгаданих, знаходиться у єдиному в світі музеї труб у німецькому місті Бад-Закинген). Труби мали широкий спектр застосовування як у сольному, так і в ансамблево - оркестровому виконавстві. Музиканти-трубачі вітали переможців турнірів, брали участь у коронації вінценосних осіб, попереджали про прибуття високих гостей. Завдяки трубачам здійснювалося керування військом у бою, на марші, на привалі. Така практика зберігалась і у подальшому.

До цього періоду належить поява корнетів. Стародавній корнет являв собою дерев'яну трубку (пряму або злегка      вигнуту )               з отворами і з

мундштуком, подібним до тих,            що застосовуються                                     на           сучасних мідних

духових інструментах, але менших розмірів. Звук таких корнетів, або за іншою назвою - цинків, був тьмяним за тембром, але досить голосним за силою.

Натуральні труби широко використовували у своїй творчості визначні композитори XVI - XVII сг. Джованні Вівіані, Джованні Габріеллі, Джіроламо Фантіні, а пізніше Алессандро Скарлатті, Георг Ф.Телеман, Арханджелло Кореллі, Антоніо Вивальді та ін. Найбільший розквіт труби за тих часів спостерігається у творчості Йоганна Себастьяна Баха та Георга Фрідріха Генделя. Партії труб (сіагіпо), написані цими композиторами, належать до найбільш складних і віртуозних навіть для сучасних виконавців. Відомі імена окремих видатних трубачів тієї епохи. Це німець Герман Готфрид Райхе, гру якого високо цінував Й.С.Бах, австрійці Йоганн Андреас Шахтнер, друг сім'ї Моцартів, якому присвячено концерти для труби Леопольда Моцарта і Мікаеля Гайдна, Антон Вайдінгер - перший виконавець концертів для труби Йосифа Гайдна та Йоганна Непомука Гуммеля, творів і досі незмінно популярних серед трубачів, а також англійці Джон Шор і Валентайн Сноу - перші виконавці творів Генрі Перселла і Г.Генделя (Джон Шор, до речі, був винахідником камертону).

Труба була незмінним учасником оркестрових партитур віденських композиторів-класиків В. А. Моцарта та Й. Гайдна. Героїчні якості її звучання в багатьох своїх творах використовував Людвиг ван Бетховен. Партії труб у 3-й, 5-й, 7-й, 9-й, симфоніях дуже ефектні і яскраві. Ще один приклад - соло труби в увертюрі до опери “Фіделіо” - “Леонора № 3”. Як правило, в симфонічному оркестрі в бетховенських творах було дві партії труб, які в ансамблі з валторнами і тромбонами привносили в характер звучання міді риси триумфальності та піднесеності.

Перші методичні роботи датовані XVII ст. Найвідоміші з них - методи гри на трубі італійців Чезаре Бендінелі (1614) та Джироламо Фантіні (1638). До пізніших праць відносяться “Спроба керівництва для героїко-музичного мистецтва трубачів та литавристів» (1795) відомого німецького трубача і педагога Йоганна Ернста Альтенбурга, а також книга англійця Джона Хайда (Hyde’s) “Нове та повне наставления для труби та бюгля” (1798 р). В них описувались основні способи та прийоми гри на натуральних трубах, давались роз’яснення щодо виконання тих чи інших творів. Видання таких праць було важливим кроком в методичній науці стосовно гри на мідних інструментах і свідчить про наявність у ті часи різноманітних мистецьких шкіл виконавства на трубі [132].

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/32355.html