Духові інструменти в стародавній Русі-Україні

Духові інструменти були широко розповсюджені в побуті древніх східних слов'ян ще докиївского періоду. Археологічні розкопки свідчать про те, що вже за тих часів існувало декілька типів духових інструментів, що відрізнялися різноманітними способами звукоутворення.

Це - древні флейти (подовжні і поперечні), знайдені при археологічних розкопках у різних областях України. Один з яскравих прикладів - старовинна флейта, знайдена біля с. Молодове Кельменецького району на Буковині, була зроблена з відростка рога оленя, мала кілька отворів. Її вік, на думку вчених, біля 20 тисяч років.

Інструменти язичкового типу (глоттофони), що діють на основі вібрації однієї або двох очеретяних пластин (тростин) - предки сучасних гобоїв, фаготів, кларнетів.

І нарешті, мундштукові інструменти, звукоутворення в яких відбувається в результаті коливань повітряного стовпа, збуджуваних вібраціями губ. Це прототипи сучасних мідних духових інструментів - труб, валторн, тромбонів. До цієї групи належать роги та древні труби, що широко застосовувалися як у військовій справі, так і в побуті. (При розкопці Чорної могили біля Чернігова знайдено два роги тура великих розмірів і оздоблених срібною оправою, які відносяться до другої половини X ст. Як виявилось, це були княжі мисливські труби [97]. Певні аналоги таких інструментів можна зустріти у найрізноманітніших народів - це російська “пастушья труба”, грузинська “хоротого”, узбецький “карнай“ та ін. На Україні це усім відома трембіта, що збереглася без змін до сьогоднішніх днів, а також труба та ріг.

Трембіта - довга ( до трьох метрів) конічна дерев'яна труба без отворів, обгорнута березовим лубом. У тонку частину вставляється мундштук. На трембіті видобувають звуки натурального звукоряду в діапазоні трьох октав.

У Поліссі існувала труба - інструмент, виготовлений у такий же спосіб, що й трембіта, однак значно менша за розміром. Звичайно її довжина не перевищувала одного метра. Труба слугувала здебільшого для передачі сигналів.

Труби, поряд з іншими духовими інструментами, згодом використовувались у складі козацької полкової музики. Для військових духових оркестрів їх виготовляли також з металу, переважно з міді, і разом з ударними інструментами служили для подачі сигналів у походах і боях.

Ріг - теж мундштуковий інструмент. Спочатку його виготовляли з рогів тварин, а потім із дерева. Це був, в основному, вівчарський інструмент, але іноді використовувався в обрядових дійствах. Наприклад, під час колядування на ньому подавався сигнал хазяїну про прихід колядників.

У козацькому війську побутувала сурма. Це дерев’яна трубка з розтрубом, яка мала сім дірочок для зміни висоти тонів. У верхню частину трубки вставляли зроблений з тростини подвійний язичковий пищик (типу гобойного). Виготовлялася сурма з дуже твердої породи дерева - карагача [32].

За історичними даними, пряме відношення до військових спеціальностей мали сурмачі, трубачі, довбуші, вони були в козацькому полку і навіть у багатьох сотнях [117].

Археологічні розкопки, пам'ятники архітектури (розписи, фрески в соборах), староруська література свідчать про те, що за часів Київської Русі інструментальна музика була дуже поширена і мала досить різноманітний інструментарій. Вона супроводжувала різні сторони життя східних слов’ян. Такі інструменти, як ріг і труба, були незамінним знаряддям сигнального зв’язку для мисливців і скотарів. Одним із свідчень того є фреска північної вежі Софійського собору в Києві ( XI ст.), що зображує сцену княжого полювання. Музикою супроводжувалися святкування, пов'язані з календарними святами, весільними обрядами, сімейними і суспільними подіями. Духова музика посідала помітне місце в придворному житті Київської Русі (урочисті виїзди, придворні зустрічі, церемонії, підписання угод). Так, на мініатюрі, що зображує прийом послів князем Володимиром Галицьким, можна побачити трубача під час подачі сигналу. При цьому художник змалював також звуки, що виходять із розтруба інструмента і йдуть нагору у вигляді білих смуг. Велика роль приділялась духовим інструментам і в ратній справі. Особливе місце тут відводилось саме трубачам. Вони супроводжували військо в походах, за допомогою сигналів труб, сурм і барабанів віддавалися команди під час бою і на привалі. Як свідчить літопис, коли князь Святослав Ігорович у 960 р. пішов проти болгар, то “пойде полк по полце бьюще в бубони й у сурми”. Дуже цікавий випадок описано у розповіді про облогу Києва печенігами у 968 р. Обложені городяни сигналами труб закликали на допомогу воїнів воєводи Притича, які перебували на іншому березі Дніпра. Воїни сіли у човни і, перетинаючи ріку, одночасно трубили в труби. Печеніги вирішили, що на допомогу киянам прийшло величезне військо князя Святослава і, кинувши облогу, побігли від Києва [74, 63].

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/32355.html