Оркестр Київського магістрату

У Києві духове виконавство існувало здавна. Ще з 1627 року при військовому корпусі був свій оркестр, що діяв до першої половини XVIII ст. Початковий склад його був подібний до російських “ратних оркестрів” і містив у собі труби, сурни, флейти, барабани. Основними обов’язками оркестру було обслуговування усіх військових та магістратських заходів, що проводилися у місті, а саме: зустріч високих гостей, участь у всіляких церемоніях, святкових процесіях тощо. У 30-х роках XVIII ст. оркестр припинив своє існування у зв’язку з тимчасовим розформуванням військового корпусу.

Пізніше, у 1768 р., при магістраті уже вдруге було створено оркестр, основою якого став той самий музичний цех, про який ішла мова вище. В обов’язки магістратського оркестру входила щоденна гра ранкових і вечірніх зорь на магістратській вежі, що справляло особливо сильне враження на приїжджих. Один з них писав:” На Подолі побудовано магістрат. Трубач сходить на вежу, трубить у час ранішньої і вечірньої зорі й опівдні; музика заграла в цю саму хвилину, я чув її з гори, і звук труб розлягався далеко по хвилям Дніпра”. У контракті між магістратом і капельмейстером оркестру 1820 р. щодо цього було зафіксовано спеціальний пункт: “... играть при магистрате зори... в обедню пору трубы с котлами и в вечернюю со всею капеллою, продолжая такое играние во все месяцы летние - май, июнь, июль и август» [118, 34ї\. Урочисті події відмічалися тоді дуже пишно. В особливо знаменні і святкові дні, наприклад, на водохрещення, магістрат у повному складі направлявся до берегів Дніпра. Попереду йшли 16 музикантів - трубачі, литавристи і барабанщик, за ними - військовий корпус... потім - магістрат, а за ними - незчисленна юрба [16, Згаданий вище кортеж із 16 музикантів і становив магістратський оркестр, а точніше, його частину. При оркестрі було затверджено посаду капельмейстера. Йому та музикантам визначено платню, пошито церемоніальні і повсякденні мундири, видано необхідні інструменти. У 1768 році при оркестрі була організовано школу, в якій навчалося шість учнів-сиріт.

Це був професіональний музичний навчальний заклад, одним із завдань якого була комплектація магістратського оркестру. Заняття проводилися щодня, крім неділі і святкових днів. Навчання не мало ніякої наукової системи, але натомість відзначалось військовою суворістю. Вже через рік після початку навчання учні повинні були грати в оркестрі бальні й інші танці. Загалом навчання тривало п'ять років. Музикантом вважався випускник школи, який після ретельної, здійснюваної капельмейстером перевірки, отримував два атестати: від капельмейстера, де свідчилось, що учень «знає досконально порядок музики і розподіл нот», і від адміністратора, що надавав право випускникові школи бути «з іншими оной капелії музикантами за встановленим порядком». Ніякий іншій оркестр не мав права тоді існувати у Києві, “дабы не составлять Магистратскому конкуренции. Только в ярмарочные дни дозволялось заезжим, чаще всего еврейским оркестрам, поэксплоатировать немного киевских меломанов» [16,

4\.

Інструментарій оркестру відчутно змінився порівняно із своїм попередником у зв'язку з реформами Петра І і набув рис, аналогічних західноєвропейському. До складу оркестру ввійшли гобої, флейти, фаготи, труби, валторни, бас, литаври. Керував оркестром виходець із Польщі, капельмейстер Якоб Станкевич. Інструменти купувались у Києві, а особливо дефіцитні (труби, валторни ) - в Польщі. Купівля інструментів сплачувалася за рахунок додаткових заробітків музикантів*

З 1814 року оркестр став називатися капелою. Музикантів у капелу набирали на конкурсній основі, платню визначав капельмейстер, виходячи з кваліфікації музиканта. Умови контракту були жорсткими і часто не задовольняли справедливих вимог музикантів. Тому між музикантами і магістратом нерідко виникали суперечки і розбіжності, що закінчувалися відходом одних музикантів, заміною їх іншими, а іноді, як поступка, частково збільшувалась платня деяким із них. Змінювалися також і капельмейстери. Після Станкевича капелою керував Г. Фіхтнер, його заступив Андре, потім Д. Рибальський, Й.Вигорницький, Я. Касперович, В. Меєр.

З лютого 1824 року на посаду спостерігача за діяльністю капели від магістрату був призначений сам бургомістр Киселевський. Це знаменувало її повний відхід від військового корпусу, у підпорядкуванні якого вона була майже 200 років. Капела стала повного власністю магістрату і набула статусу державної установи.

За роки існування капели декілька разів змінювався її кількісний і якісний склад. Оркестр складався з цехових, військових, іноземних і колишніх фортечних музикантів. Посада капельмейстера постійно перебувала в руках іноземців. У документах, пов’язаних з діяльністю капели на початку ХЇХ ст., збереглися імена деяких музикантів - духовиків: Григорій Якубовський - труба, Михель Данно - валторна, труба і скрипка, Федір Андреев - валторна, труба і скрипка, Петро Лєшуков - флейта і кларнет [57].

Магістратський оркестр (в інших джерелах - капела) припинив своє існування в 1852 році. Міський голова Войтенко, знайшов утримання оркестру і школи обтяжливим для міста. З цього приводу старіший музикант оркестру Григорій Байков сказав :“И больно нам было играть заздравные туши тем, кто нам пропел заупокойную”[16, 5|. Водночас було розформовано і музичну школу. Таким чином, єдиний міський оркестр і єдина в Києві музична школа, що мали статус офіційних установ, припинили своє існування.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/32355.html