Еволюція поглядів на економічні системи у світовій економічній думці

Проблема економічних систем має досить глибоке теоретичне коріння, зокрема, якщо йдеться про формування системної уяви щодо суспільства, спроби з'ясувати суть діяльної природи людини як рушія економічного розвитку, усвідомлення впливу держави на перебіг економічних процесів, що мало місце ще в античному світі, зокрема, у творчості давньогрецьких філософів Платона, Аристотеля, Епікура, римських мислителів Сенеки, Цицерона, Марка Аврелія та ін., а пізніше у роздумах економістів, мислителів ХVІ–ХVШ ст. Проте реальною теоретико-методологічною основою становлення сучасної теорії порівняльних економічних систем, економічної компаративістики як складової економічної теорії є, на думку більшості дослідників, з якою ми повністю погоджуємося, соціальні концепції економіки, що беруть початок з праць представників класичної політичної економії і, насамперед, першого теоретика ринкової економічної системи А.Сміта. Йому належать ідеї про соціальну природу економічного життя і саме він вперше ґрунтовно розглядає економічну сферу життєдіяльності на рівні багатокомпонентної економічної системи суспільства. При цьому теорія економічного лібералізму А.Сміта має міцну соціально-філософську базу, що є дуже важливим нині, на порозі третього тисячоліття, для комплексного підходу до розуміння змісту та особливостей сучасних економічних систем.

Головна праця А.Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 р.) започаткувала розвиток соціальних концепцій економіки. Важливою її соціальною ідеєю була та, що праця є основою багатства суспільства, продуктивна праця має більш високу цінність, а за ступенем розвитку виробництва оцінюється і саме суспільство. Вважають, що з цього моменту пропагується так звана "психологія економізму", коли економіка і виробництво у сприйнятті пересічного громадянина отримує вищу суб'єктивну оцінку. А.Сміт доходить висновку, що праця є загальним мірилом цінності товарів, тому всі види праці, з соціальної точки зору, рівнозначні. Отже, якщо товари рівні на ринку, то з цього випливає, що й праця їх виробників однакова і вони рівнозначні як особистості. Ще одна думка А.Сміта пов'язана з визначенням соціальної структури суспільства, де важливим є сам підхід, що основні класи суспільства визначаються, виходячи з економічних відносин і видів доходу. При цьому динаміка соціального добробуту працюючих залежить від зростання капіталу. Коли попит на робочу силу високий, тоді вища й ціна робочої сили, тому працівники повинні бути зацікавлені у капіталістичному розвитку суспільства, хоча вони часто не усвідомлюють і не розуміють своїх цілей [269, C. 112].

А.Сміт досліджує, на основі яких соціальних принципів функціонує економічна система та яким чином забезпечується її рівновага. Він обґрунтовує висновок, що природа дій людини в економічній сфері є утилітарно-раціональною, коли раціональний "егоїзм" виступає провідним принципом економічних відносин людей. Тобто не від доброзичливості власника пекарні й магазину ми отримуємо хліб, а внаслідок дотримання ним своїх власних економічних інтересів [269, C. 93]. Ці риси людської поведінки, на його думку, є вічними, незмінними, на яких й будується економічне життя соціуму.

Важлива соціальна ідея А.Сміта пов'язана з визначенням ролі економіки у суспільстві, яка являє собою самодостатню систему, що має механізми саморегуляції. Таким механізмом є природні закони попиту, пропозиції та конкуренції. Як слушно зазначає В.Марцин, шотландський учений першим зробив крок до розуміння конкуренції як ефективного засобу цінового регулювання [209, C. 322]. Економічна система, на думку А.Сміта, є самостійною складовою суспільства, яка існує без втручання держави в економічні дії приватних осіб, а єдиним принципом її регуляції є свобода застосування праці й капіталу ("вільний ринок", де панує закон попиту й пропозиції). "Економічна людина", "невидима рука" ринку здатні забезпечити обмін між людьми результатами їхньої діяльності на основі закону попиту і пропозиції при належному дотриманні конкуренції. Має місце своєрідний парадокс, коли людина, дбаючи про свої особисті, матеріальні, егоїстичні інтереси, якнайкраще служить суспільству.

Розвиток теорії економічного лібералізму продовжив Д.Рікардо. У праці "Початки політичної економії та оподаткування" (1817 р.) він повністю сприйняв соціальну концепцію А.Сміта і поглибив економічний зміст його теорії, продовживши розробку теорії трудової вартості. Крім того, він розвинув теорію розподілу, згідно з якою основними видами самостійного доходу є прибуток і заробітна плата, а відповідно основними класами – підприємці і робітники. У теорії заробітної плати Д.Рікардо послідовно відстоював ідею А.Сміта про те, що величина заробітної плати повинна визначатися вільною ринковою конкуренцією і ніколи не повинна контролюватися втручанням законодавства. Держава, на думку Д.Рікардо, не повинна втручатися ні до виробництва, ні до обміну та розподілу, а політика держави в цілому має будуватися на економічних принципах,  обґрунтованій податковій політиці при відносно невисоких податках [255, С. 427-433].

Погляди А.Сміта і Д.Рікардо на зміст економічної системи піддав критиці швейцарський економіст Ж.Сісмонді, котрий звернув увагу на соціальні суперечності становлення капіталістичної системи. У праці "Нові початки політичної економії, або Про багатство у його відношенні до народонаселення" (1819 р.) він зазначає, що політична економія – це не тільки теоретична, але й управлінська наука, покликана розробляти засоби для досягнення найбільшого щастя й багатства нації. Але нація не може бути багатою, коли творці цього багатства живуть у злиднях. Саме багатство, дослідженням якого займався А.Сміт, не є для Ж.Сісмонді показником добробуту, а виступає таким лише за умов справедливого розподілу багатства серед всіх класів [266, C. 149]. Ж.Сісмонді заперечував твердження класичної політекономії про те, що механізм вільної конкуренції є благом для суспільства і що коли кожний буде дбати про власний інтерес, то це й буде реалізацією суспільного інтересу. Натомість Ж.Сісмонді переконаний, що учні А.Сміта "кинулися в абстракції, забувши про людину" [266, C. 109].

У працях К.Маркса аналізується поведінка людини у різних економічних системах чи, як він писав, "способах виробництва" або "суспільно-економічних формаціях". В "Економічно-філософських рукописах 1844 року" і першому томі "Капіталу" (1867 р.) він досліджує роль праці у житті людини, розглядає конкретну соціальну форму праці в умовах капіталістичної економічної системи. На його думку, основною характеристикою капіталістичної форми праці є "відчуження". К.Маркс вбачає в економічному базисі ту основу, на якій розвивається вся надбудова – політико-правові, наукові, релігійні, етичні, естетичні та ін. погляди й цінності. Кожне суспільство являє собою суспільно-економічну формацію – єдність базису і надбудови, де рух базису визначає рух надбудови, а продуктивні сили мають тенденцію до випередження системи виробничих відносин [208, С. 104]. При цьому надбудова може впливати на розвиток базису, але визначальною детермінантою цієї взаємодії є вплив базису на надбудову. Сприйнявши ідею "економічної людини" А.Сміта, К.Маркс поширив її на класи, продовживши ідею Ф.Гізо про класові інтереси як рушій суспільно-економічного поступу. Щоправда, його методологія включає соціальні аспекти економічних явищ [253, C. 322]. Але в цілому марксистська концепція містить чимало внутрішніх суперечностей і вад, серед яких істотними, на наш погляд, є: 1) явна недооцінка науково-технічного прогресу, адже за К.Марксом, чим більше працівників ("живої праці"), тим більша додаткова вартість (прибуток). Цю догму повністю заперечила автоматизація й комп'ютеризація; 2) виключно класовий підхід до оцінки економічних відносин без урахування національних устремлінь; 3) заперечення приватної власності і ринкової економіки; 4) віра в ефективність планової одержавленої економіки; 5) ідея диктатури одного класу над іншими, що дозволяє фізичне знищення опонентів; 6) атеїзм, що фактично розв'язує руки для вбивства. Як бачимо, у його "економічній системі" економічна проблематика нерозривно пов'язана з політичною, ідеологічною, релігійною, що свідчить про антигуманний характер такого підходу.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15063.html