Роль та значення сукупного потенціалу підприємства у його стратегічному розвитку

Розвиток ринкових відносин в Україні вимагає від суб’єктів господарювання орієнтації на підвищення економічної результативності їх діяльності. Такий напрям стає особливо актуальним на шляху інноваційного розвитку країни. Адекватною реакцією на вихід країни на інноваційний шлях є розвиток такої категорії, як сукупний потенціал підприємства.

Дослідження, спрямовані на усунення невизначеності у трактуванні поняття «стратегія розвитку підприємства», дозволять певним чином визначити роль та місце сукупного потенціалу. Один із найвидатніших спеціалістів у теорії стратегічного менеджменту, І. Ансофф, стратегією рекомендує визначати як «загальну концепцію досягнення головних цілей підприємства, розв’язання проблем, що стоять перед ним, і розподілу необхідних для цього ресурсів» [8;8]. Поклавши в основу наукового дослідження таке визначення, можна стверджувати, що сукупний потенціал як сукупність ресурсів і можливостей посідає основне місце на шляху досягнення стратегічних цілей підприємства за сучасних кризових умов, так і за умов стабілізації та інноваційного розвитку.

Російський економіст трактує стратегічне управління як логічний і аналітичний процес визначення майбутнього становища підприємства залежно від зовнішніх умов діяльності [8;11]. Впровадження сучасної системи стратегічного управління потребує дещо інших підходів до формування стратегії розвитку підприємства машинобудування, в основу якої повинно бути покладено елементи управління економічним потенціалом.

Заслуговує на увагу дослідження Р. Мінцберга [96;21], який поняття «стратегія» розглядає з таких боків: стратегія як план (керівництво, орієнтир, напрям розвитку); принцип поведінки; позиція; перспектива; прийом. Такий розподіл стратегії на чотири складових елементи виправдовується прагненням автора передбачити усі можливі трактування даної категорії. Це дозволяє не лише визначити стратегічні цілі, а й розробити шляхи, методи їх досягнення відповідно до затвердженого плану довгострокового розвитку.

Можна погодитися із Б. Карлофом, який розглядає стратегію як узагальнену модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії [53;148]. Розгляд стратегії як стратегічного плану дозволяє структурувати цільові орієнтири підприємства відповідно до наявного ресурсного забезпечення і закріпити їх у внутрішньому документі суб’єкта господарювання [53]. Таке формулювання відповідає загальному поняттю стратегії, але з урахуванням позитивних і негативних змін в умовах функціонування суб’єктів господарювання. З погляду на їх розвиток доцільно на шляху досягнення цілей враховувати не лише процес розподілу ресурсів, а й звертати увагу на стратегічні можливості підприємства. Слід відмітити, що стратегія управління машинобудівним підприємством повинна передбачати його орієнтацію на інноваційний, економічний, техніко-технологічний розвиток тощо.

Найчастіше розвиток розглядається як розгорнутий процес кількісних і якісних системних змін на підприємстві, що формуються під впливом чинників внутрішнього і зовнішнього середовищ [68]. Отже, можна стверджувати, що стратегічний розвиток підприємства є основою стратегічного управління [107,112,113,132]. Стратегія розвитку дозволяє підприємству, як відкритій динамічній системі, переходити з одного стану на новий, більш якісний рівень.

Інший підхід до визначення стратегії розвитку дозволяє охарактеризувати її як довгостроковий план, який містить комплекс рішень з вибору напряму розвитку підприємства, визначення його основних цілей, а також моделі дій щодо формування та ефективного використання його потенціалу, сприятливих внутрішніх та зовнішніх умов подолання основних стадій розвитку [64;220-226]. Найчастіше стадії розвитку підприємства відповідають стадіям життєвого циклу суб’єкта господарювання, але уявляється, що не  зовсім доречно розглядати процеси формування економічного потенціалу  підприємства, яке вже працює на ринку (адже під час реєстрації підприємства та в процесі його роботи, потенціал вже був певним чином сформований). Тому у даній роботі пропонується для функціонуючих на ринку машинобудівної продукції підприємств управляти процесами не формування потенціалу, а процесами реформування, сутність яких полягає у коригуванні, доповненні структурних підсистем та елементів, визначення можливостей їх реалізації відповідно до вимог ринкового середовища.

У цьому підході підкреслюється дуже важлива думка про те, що в основу стратегії розвитку підприємства повинні бути  покладені процеси реформування і використання потенціалу. Доповнюючи дане визначення, можна вважати доцільним у стратегії розвитку підприємства розглядати усі процеси, що пов’язані з управлінням саме економічним потенціалом, його підсистемами та елементами (управління процесами реформування, використання, накопичення і розвитку потенціалу). Це дозволить у стратегії розвитку підприємства при формуванні стратегії управління сукупним потенціалом розглядати не тільки ресурси, а й можливості суб’єкта підприємницької діяльності, які стають невід’ємною частиною процесу планування дій на перспективу з урахуванням динаміки внутрішнього і зовнішнього середовищ.

Стратегія розвитку підприємства спрямована на визначення, розробку, реалізацію перспективних цільових орієнтирів суб’єктів господарювання. Згідно із визначеними сутністю й особливостями управління економічним потенціалом, не викликає сумніву необхідність в межах стратегії розвитку підприємства, розглядати саме економічний потенціал.

За сучасних умов господарювання суб’єктів підприємницької діяльності стратегія розвитку обов’язково повинна бути спрямована на підвищення їх ринкової вартості, що дозволить більш ефективно працювати у напрямі  створення конкурентних переваг на основі виробничих, фінансово-економічних, маркетингових ресурсів і можливостей  підприємства.

Коректне формування, ефективне використання, накопичення і розвиток сукупного потенціалу - це  є процеси досягнення стратегії розвитку підприємства. Саме цей напрям передбачає необхідність стратегічного управління діяльністю  промислових підприємств. Розв’язання питань стратегічного управління, реалізації стратегії управління сукупним потенціалом, оцінки, контролю за процесом виконання стратегічного плану за даним напрямом на сьогоднішній день стають особливо актуальними.

Впровадження управління сукупним потенціалом, яке засновано на формуванні передумов стабільного розвитку на підприємстві дозволить його керівництву своєчасно реагувати на зміни у внутрішньому і зовнішньому середовищах з одночасною оптимізацією процесів формування, використання, накопичення ресурсів і можливостей суб’єкта господарювання. На даний час відсутня єдина думка  дослідників щодо місця і ролі сукупного потенціалу у стратегічному розвитку підприємства. В сучасних умовах  науковці розглядають  стратегію розвитку засновану на можливостях потенціалу, запропонована у роботі дефініція визначає зворотну залежність. Необхідність розвитку підприємства визначає особливості формування сукупного потенціалу підприємства.

Таким чином, за сучасних умов діяльності відбувається переосмислення сукупного потенціалу не лише як сукупності ресурсів підприємства – джерела розвитку, а як динамічної системи, що адаптується до стратегічного розвитку.

Проблема прогнозованого розвитку стає актуальною в умовах підвищення рівня конкурентної боротьби підприємств. Недостатнє опрацьовування процесу стратегічного планування, непідготовленість керівників різного рівня до ухвалення обґрунтованих, зважених і обдуманих рішень веде до таких явищ, як розрив між політикою підприємства і зовнішнім середовищем. На більшості підприємств частина проблем, що вимагають стратегічного реагування, знаходиться поза увагою керівників. Насамперед питання маркетингу, взаємозв’язки підприємства із споживачами і постачальниками. Система ухвалення рішень потребує підвищення ролі стратегічного управління. Якість стратегічних рішень служить серйозною перешкодою в реалізації  сукупного потенціалу підприємства і ефективного використання ресурсів.

У ситуації, що склалася, особливе значення має розробка теорії і методів управління сукупним потенціалом. Першорядним для підприємства завданням стає створення системи  заходів, спрямованих на прогнозування, детермінацію узагальнених можливостей в певному середовищі їх реалізації – сукупному потенціал. Таким чином формується система стратегічного управління  потенціалу на базі формування  рівня досягнення завдань розвитку. Завдання аналізу – розрахунок мікропотенціалу підприємства і представлення даних які дають можливість користувачу інформації використовувати сформуванні альтернативи на основі співвідношення внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства, розробка стратегії реалізації потенціалу  підприємства.

Оцінка рівня використання сукупного потенціалу є найважливішим чинником процесу стратегічного управління. Проте представлення місця  і ролі структури сукупного потенціалу і розробки стратегії його підвищення не знайшли свого віддзеркалення у вітчизняній економічній літературі.

Сукупний потенціал підприємства – це можливість управління його ресурсами на певних етапах його розвитку в цілях ефективної взаємодії з ринком. Кожне підприємство володіє мікропотенціалом, як складової сукупного потенціалу, але не всі використовують можливості макропотенціал.

Рівень використання сукупного потенціалу – це міра управління ресурсами підприємства в цілях ефективної взаємодії з ринком на деякий  момент часу, і  може набувати значень від 0 до 100 %.

Головними складовими потенціалу як елементу проактивного управління виступають блок здатності ресурсів реалізувати заплановані дії, блок  проактивного управління спрямованого на випереджальні дії і блок маркетингового забезпечення проактивної діяльності, що дозволяють досягати поставлених цілей. У управлінському блоці проактивного управління формулюється місія, виробляється стратегія випереджального розвитку, визначаються цілі. Реалізація поставлених цілей здійснюється за рахунок ресурсів, що є на підприємстві. Маркетингове забезпечення проактивної діяльності, доповнюючи структуру сукупного потенціалу, відображає діяльність персоналу спрямовану на аналітичне усвідомлення зовнішньої інформації спрямоване на втілення у  виробничу діяльність завдяки комунікаційним процесам їх діяльності. Таким чином, поняття сукупного потенціалу об’єднує не лише ресурси, що взаємодіють з системою управління на різних етапах, але і методи, застосування яких дозволяє реалізовувати запропоновану стратегію розвитку. Сучасне підприємство особливо гостро потребує можливості отримати якісну інформацію в необхідному обсязі про внутрішнє і зовнішнє середовище. Усе це реалізується в його маркетинговій системі для формування  інформаційної бази, яка надає можливості своєчасного отримання вірогідної інформації  з метою оцінки ефективності використання економічного потенціалу [5,17,34,54,65,75].

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15064.html