Комплексна модель ефективності туристичної діяльності

Туризм в України має значення як чинник, що активно впливає на формування іміджу держави у світі. Туристична галузь України, впливає не тільки  на життєдіяльність окремих галузей господарства, а й великої кількості підприємств, значна частина яких продовжує функціонувати саме завдяки туризму. Відрахування від туристичних підприємств надходять до державного і місцевих бюджетів складають 131,3 млрд грн за 2007 р. (додаток З), пенсійного й інших соціальних фондів.

На конференції UNWWTO у Лісабоні 2002 р. за результатами дослідження «Tourism: 2020 Vision [381, с. 3-16]» проголошено п'ять перспективних туристичних напрямів XXI ст.: пригодницький туризм, круїзи, екотуризм, культурно-пізнавальний, тематичний туризм. Сучасна тенденція до диверсифікації ринку туристичних послуг за цільовими чинниками формування інтересів туристичних мас набула широкого поширення: екологічний (зелений або сільський), морський, (традиційний або рекреаційний), історико-культурний, науковий, освітній, медично-лікувальний, діловий, релігійний, спортивний туризм та інщі – всі сегменти знайшли свого кінцевого споживача та підтвердили свою конкурентоспроможність.

Ефективність туристичної діяльності, що є сукупністю її структурних частин та елементів, починаючи з державного та регіонального рівнів до рівня туристичного підприємства, враховує особливості внутрішнього середовища та процесів туристичного підприємства, характеризує результати його діяльності, процес створення туристичного продукту, його взаємодію із споживачем в ході реалізації та їх сукупний  вплив на показники туристичного підприємства та ефективність туристичної галузі, і може розглядатися як система показників і заходів, які підтримують її життєдіяльність та забезпечують подальший розвиток.

Для туристичного бізнесу України властиві сучасні риси, вимоги до існування яких обумовлені специфікою туристичної послуги та впливу промислової території. Український автор В.Д. Дехтяр, характеризуючи стан розвитку туризму в Україні, підкреслює: «такі структури відрізняються точністю виконання при індивідуальних замовленнях і спеціалізованому обслуговуванні. Туристичний бізнес певною мірою вирішує проблему зайнятості населення завдяки створенню в його галузі, та суміжних з ним, нових робочих місць» [121, с. 55-57].

Незважаючи на позитивний стан розвитку туризму, за визначенням українського вченого О.В. Єфремова [133, с. 72-73], якщо «ми хочемо вирішити екологічні проблеми на рівні ліквідації їх причин, необхідно добитися якогось раціонального розподілу господарських ресурсів. Для цього структура попиту і пропозиції рекреаційних послуг повинна формуватися з врахуванням максимально повного відображення у складі витрат господарювання «об'єктивних» економічних оцінок матеріальних благ і екологічних дій. Тобто структура витрат по виробництву рекреаційних послуг має бути збалансована за екологічним і соціальним векторами».

Туристичні підприємства, які відповідно до класифікації ГКУ, належать, в основному до суб’єктів мікропідприємництва, малого та, інколи, середнього підприємництва, мобільно змінюють напрями свої діяльності залежно від змін ринкової кон'юнктури.

Характеризуючи стан ринку в Україні, українські дослідники Л.П. Дядечко і В.Д. Малигіна [130, с. 124] відзначають, «що головною вадою, що робить ринок неспроможним бездоганно задовольняти раціональні потреби суспільства, є конкуренція, бо її рушійною силою виступає максимальний прибуток, який не завжди сумісний з соціальним значенням, якістю та безпечністю товарів для людей і довкілля. Разом з тим слід враховувати, що конкуренція сприяє оновленню асортименту і підвищення якості й безпеки продукції».

Статтею 4 Закону України «Про туризм» [275] встановлено класифікацію згідно з якою визначено, що «організаційними формами туризму є міжнародний і внутрішній туризм.

До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм – подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території», що становить за 2005 р. 17,9% із загальної кількості туристів, 13,6 % за 2006 р., 13,0 % – за 2007 р., 12,3 % – за 2008 р., 12,3 % – за 2009 р., 14,7 % – за 2010 р., 14,7 % – за 2011 р (додатки П; Р); та «виїзний туризм – подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни». За 2005 р. питома вага становить 31,1% у загальній кількості туристів, 39,3 % – за 2006 р., 11,7% – за 2007 р., 42,1 % – за 2008 р., 42,1 – за 2009 р., 56,8 % – за 2010 р., 59,5 % – за 2011 р., (додатки П, Р).

Внутрішній туризм охоплює «подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно мешкають на її території» [275, ст.4]. Аналіз кількості внутрішніх туристів (додаток Р) показує, що за 2005 р. питома вага становила 51,0 % у загальній кількості туристів, 47,1 % – за 2006 р., а за 2007 р. спостерігається зростання цього показника до 75,3 %. У 2008 % – 2011 рр. питома вага внутрішніх туристів у загальній кількості туристів знижується до 45,6 %, 47,8 %, 28,5 % , 25,8% відповідно.

Розвиток економіки України на сучасному етапі визначається тим, що набувають чинності економічні механізми, які характеризуються підвищеними вимогами до методів управління, зокрема туристичним виробництвом.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15066.html