Принципи, форми й методи модернізації економіки й подолання просторової нерівності

Перехід від експортно-сировинного до інноваційного соціально-орієнтованого типу економічного розвитку пов'язаний з формуванням нового механізму управління соціально-економічним розвитком. Для успішного розвитку української економіки необхідно економічне й соціокультурне вирівнювання регіонів, досягнення ними більшої політичної й соціально-економічної однорідності, синхронізація модернізаційної динаміки, загальний вектор розвитку до постіндустріального суспільства [101, 106].

Регулювання зв'язку між модернізацією одних секторів економіки й розвитком інших у регіоні важливо не тільки з погляду забезпечення економічного росту, але й з погляду впливу цих розривів на динаміку соціальних нерівностей. Економічний розвиток не може бути єдиною метою модернізації, важливість соціального управління в сучасному світі незаперечна. Для української держави питання ефективності управління особливо актуальне, через значну територію й багатонаціональне населення. У сучасних умовах головною конкурентною перевагою високорозвинених країн стає якість людського потенціалу й рівень розвитку тих сфер життєдіяльності суспільства, які на нього впливають (освіта, охорона здоров'я, інфраструктура та ін.).

Стабільний безпечний розвиток українського суспільства можливий лише при реалізації гуманістичних цілей, соціалізація й гуманізація функціонування регіональної системи виступають сьогодні першочерговим завданням, вирішити яке, використовуючи традиційні управлінські підходи, стає неможливим.

Важливість соціально-економічного управління в сучасному світі має особливе значення. Традиційне наповнення й принципи соціально-економічного управління, що сформувалися в 80-і роки в Україні, слабко відображають виклики нового часу, пов'язані з розвитком і всіляким розкриттям людського потенціалу, а також з його перетворенням у головний фактор економічного розвитку й підвищення конкурентоспроможності національної економіки. При розгляді постійно збільшуваного масиву суспільних проблем економічне й соціальне управління виступають як дві частини єдиної управлінської діяльності. Економічне управління може розширити, а може звузити можливості для соціального відтворення. Аналогічним чином соціальне управління може стати як фактором економічного росту й розвитку, так і їх обмежником. Зміст й успішність реалізації одного виду управління позначається на змісті й успішності реалізації іншого. Соціально-економічне управління є свідомим початком для всієї соціально-економічної системи. У ході соціального управління формуються уявлення про соціальний процес (виконання законів, норм, забезпечення гідних умов життя), контролюється його протікання, регулюється діяльність соціальних систем, що забезпечує їх розвиток. Поняття соціально-економічне управління є складним і багатогранним, містить у собі безліч взаємозалежних елементів і охоплює всі рівні соціально-економічних систем. Для подальшого дослідження, нами введене наступне визначення даного поняття: соціально-економічне управління - це організований процес впливу на соціальну підсистему з метою поліпшення її характеристик, що забезпечують оптимальне функціонування й стійкий розвиток соціально-економічної системи.

Дослідження соціально-економічного управління неможливо представити без розгляду якісних характеристик об'єкта управління, яким у даному дослідженні виступає регіон. Глибокі диспропорції в соціально-економічному положенні, рівні і якості життя населення спричиняють необхідність наукового осмислення регіону як об'єкта соціального управління. Сучасне регіональне управління, на нашу думку, необхідно розглядати з погляду соціального підходу, тобто визначення регіону як «населення, що розвивається», необхідний розгляд регіону як сукупності взаємозалежних і взаємодіючих соціальних і економічних інститутів, діяльність яких покликана забезпечити комплексний соціально-економічний розвиток території. У межах даної соціально-економічної системи здійснюється відтворення соціальної й економічної життєдіяльності людей, протікають культурні, політичні, соціальні й інші процеси, обумовлені місцем регіону в системі територіального й суспільного поділу праці.

Тенденція до посилення соціальної орієнтації є сприятливою ознакою розвитку української економіки, тому сучасне регіональне управління необхідно розглядати, з погляду соціального підходу, що повністю вписується в концепцію інноваційного соціально-орієнтованого розвитку [134]. Головною метою управління є забезпечення гідних умов для життя й саморозвитку людини як умови подальшого розвитку економіки. Модернізація України повинна починатися з облаштованості й модернізації її людського капіталу, диверсифікованості економіки, відновлення інфраструктури, від цього прямо залежить якість життя населення й інвестиційна привабливість регіонів [216]. Інноваційне соціально-орієнтований розвиток стає можливим лише при активному використанні нових технологій, заснованих на модернізації. Сучасне соціальне управління має потребу в глибокій оцінці з наступною зміною, як на рівні всієї держави, так і на рівні регіонів. Сучасне соціально-економічне управління вимагає глибоких змін, спрямованих на створення механізмів соціального розвитку, що відповідають вимогам нового часу. Необхідні технології, що дозволяють системно підходити до вирішення соціальних проблем. Таким системним процесом виступає модернізація, що представляє собою відновлення досліджуваного об'єкта, приведення його у відповідність із новими вимогами й умовами розвитку. Модернізація соціально-економічного управління в регіоні повинна являти собою планомірний процес проведення структурних і інституціональних змін у економічній і соціальній системах регіону, спрямований на підвищення ефективності соціальної політики, поліпшення якості життя населення й забезпечення стійкого розвитку регіональної системи.

Модернізація соціально-економічного управління на рівні регіонів вимагає ретельного пророблення й проведення аналізу існуючих проблем. Дослідження ситуації в регіонах показують низький інформаційно-аналітичний потенціал регіонального державного управління, їх інноваційний консерватизм, професійну непідготовленість керівників до вирішення як стратегічних, так і тактичних питань; з механізму управління виключені методи соціальної й економічної діагностики, наукомісткі технології та ін. - усе, що здатне вплинути на зміну ситуації до кращого. Тому необхідне проведення структурних перетворень і зміна системи соціального управління в регіоні.

Ефективність заходів соціальної політики в регіоні відображають показники рівня життя, досягнення певного рівня яких є найважливішою метою управління. Саме соціально-економічне управління покликане ліквідувати розрив між матеріально-виробничим і соціальним потенціалом у регіоні, щоб надалі уникати наявності таких диспропорцій. Для ефективної організації соціального управління в регіоні необхідно чітко представити масив соціальних проблем, що гальмують його стійкий розвиток. Визначення проблемного поля соціально-економічного розвитку регіону повинне, на нашу думку, виходити з основних цілей, досягнення яких покликана забезпечити діяльність по соціально-економічному управлінню поліпшення якісних характеристик соціально-економічної системи регіону, тобто підвищення рівня життя населення, розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для реалізації людського потенціалу, забезпечення мінімальних стандартів життя населення.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15067.html