---

Умови й чинники модернізації економіки та подолання асиметрії розвитку регіонів

В Україні регіональна політика за останнім часом перетворилася в одну із самих гострих і напружених проблем економічного й суспільного розвитку. Вона охоплює всі сторони економічного й політичного життя держави: ускладнює економічні реформи, збільшує гостроту національного питання, загострює політичні протиріччя.

З моменту становлення української державності питання вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів були й залишаються самими актуальними.

На виникнення в цей час сильної асиметрії, у розвитку українських регіонів вплинуло декількох причин:

1) розпад Союзу РСР і становлення незалежної України призвели до згортання економічних зв'язків між колишніми союзними республіками й зміни геополітичного положення регіонів;

2) перехід від командно-адміністративної економіки до економіки переважно ринкового типу; наявність неоднорідного економічного простору України, серйозних негативних явищ у районах з високою концентрацією виробництва, що стали в ринкових умовах нерентабельними, цінових перекосів у зв'язку з лібералізацією цін ускладнило перехідний процес і призвело до ще більшого збільшення міжрегіональних розходжень у рівні життя;

3) формування реального регіоналізму, пов'язаного з розділом предметів ведення, функцій і повноважень в економічній сфері між рівнями влади проходить болісно й залишається незавершеним, що заважає формуванню єдиного економічного простору;

4) подолання економічної кризи, що проявляється в спаді виробництва, скороченні інвестицій, безробітті й зниженні реальних доходів, інфляції й різкому розшаруванні суспільства; криза носить загальний характер, але має значні регіональні особливості [57].

Існуючі розходження між регіонами України по душовому валовому регіональному продукті, досягають більше 10 разів (для країн Європейського Союзу характерний розрив в 4 рази) [162]. Ця асиметрія проявляється як в економічній і соціальній сферах, так і в інституціональних і правових аспектах українського регіоналізму. Наявність настільки значимих регіональних диспропорцій є загальнодержавною проблемою, що не може бути вирішена без погоджених дій органів влади всіх рівнів - від державного центру до місцевого самоврядування.

Питання вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів вирішуються в основному за допомогою міжбюджетних відносин на шкоду іншим регуляторам впливу на динаміку соціально-економічного розвитку регіонів. Як показує світова практика, дана схема регіонального регулювання розрахована на використання значних бюджетних коштів, дефіцит яких знижує можливості управління регіональними ресурсами й може бути ефективно використана тільки при стабільному характері розвитку економічних процесів.

Сформована ситуація веде до необхідності перегляду підходів до вирішення регіональних проблем як з боку загальнодержавних органів влади - формування адекватної державної регіональної політики, так і з боку регіонів - розробка й реалізація механізму згладжування соціально-економічної поляризації регіонів, що дозволяє провести економічно ефективну регіональну політику, спрямовану на реконструкцію й реформування економіки, залучення інвестицій, розробку й здійснення планів розвитку регіонів, що спираються не на державні ресурси, а на використання місцевого потенціалу.

Регіон розглядається нами як синергетична економічна система з нерівноважною матричною структурою функціонування.

Нерівноважна структура регіону на відмінну від рівноважної дозволяє підвищити ефективність розвитку регіону за рахунок системної взаємодії його внутрішнього й зовнішнього середовища, наявності біфуркації - переломної точки в ефективності його розвитку [206].

Згладжування соціально-економічної поляризації регіонів також дозволяє збільшити ефективність розвитку регіонів. «Регіональна поляризація» розглядається нами як розходження в рівнях розвитку регіонів, кількісно вимірюване, пов'язане з відмінними рисами функціонування самих регіонів, а також ступенем реалізації принципів регіональної економіки.

Ряд учених у роботах з регіональної економіки для позначення розходжень у рівнях розвитку регіонів застосовують також наступні поняття: диференціація, диспропорції, асиметрія [18, 131, 178].

Необхідно відзначити, що в науковій літературі немає чіткого визначення даних понять. У зв'язку із цим запропоновані наступні визначення:

1) регіональна диференціація - розділ, розшарування сукупності регіонів на якісно різні частини;

2) регіональні диспропорції - нерозмірність, невідповідність розвитку регіонів певному рівню;

3) регіональні нерівності - співвідношення між рівнями розвитку регіонів, що вказують якісні розходження;

4) регіональна асиметрія - відсутність симетричності в рівнях розвитку регіонів, що проявляється в їх нерозмірності.

Дані поняття використовуються для позначення розходжень у рівнях розвитку регіонів поряд з поняттям «регіональна поляризація», що найбільш повно відображає предметну область дослідження.

У силу існуючих об'єктивних причин неможливо абсолютне усунення регіональних нерівностей. Однак надмірна регіональна поляризація загострює економічну й політичну ситуацію в країні. Тому виникає гостра необхідність саме в «згладжуванні» регіональних диспропорцій.

У даному контексті термін «згладжування» означає вирівнювання економічних умов функціонування сукупності регіональних систем і умов життя населення, тобто зменшення надмірних розходжень у рівнях розвитку регіонів.

Аналіз інструментів, використовуваних у цей час в Україні при вирівнюванні рівнів розвитку регіонів, показав їх недостатню ефективність: не реалізовані повною мірою вирівнююча й стимулююча функції міжбюджетних відносин, не переборені недоліки в практичній реалізації цільових програм, не залучаються кошти позабюджетних фондів у міжбюджетний розподіл. У зв'язку із цим виникає необхідність у розробці механізму згладжування соціально-економічної поляризації регіонів.

Результатом зменшення регіональної асиметрії повинне стати досягнення оптимального рівня регіонального розвитку регіонами України.

Одержання теоретичних знань про даний рівень можливо за допомогою оптимуму Парето [203]. У регіональній системі даний рівень являє собою множину варіантів розвитку економіки, які не можна поліпшити для одних регіонів, не погіршуючи положення інших. Але різні оптимальні, по Парето, варіанти не однаково вигідні для окремих регіонів.

Кожен регіон знаходить оптимальне рішення виходячи з інтересів свого населення. При цьому мета функціонування регіону повинна збігатися з метою всієї регіональної системи, елементом якої він є. При цьому передбачається, що органи регіонального управління, що виражають інтереси населення свого регіону, прагнуть знайти такі економічні рішення, які при наявних можливостях щонайкраще підвищать рівень життя населення.

 

 

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15067.html