Оцінка складових соціально-економічної системи регіону в контексті модернізації економіки

Необхідність розробки теоретичних і прикладних аспектів управління внутрірегіональною соціально-економічною диференціацією може бути аргументована сукупністю взаємозалежних обставин.

Перша з них полягає в тому, що за роки ринкових реформ у більшості регіонів України відбулася значна внутрірегіональна диференціація по соціально-економічних параметрах розвитку, що негативно позначається як на ефективності функціонування регіональної економіки, так і на соціальному благополуччі проживаючих в них населення. Зазначене явище породило нові проблеми й завдання в сфері управління соціально-економічним розвитком територій, включаючи управління територіальною диференціацією.

Друга обставина пов'язана з тим, що стійке оздоровлення загальноекономічної ситуації, що має місце в останні кілька років, створює сприятливі передумови по зменшенню внутрірегіональної соціально-економічної диференціації за умови правильного вибору й послідовної реалізації регіональних пріоритетів, що базуються на їх потенційних конкурентних перевагах, пов'язаних як з наявними виробничо-технологічними, технічними, інноваційними й іншими можливостями регіону, так і можливостями залучення у відтворювальний процес факторів, обумовлених природно-кліматичними, географічними й ресурсними особливостями [153].

Третя обставина обумовлена тим, що дотепер на регіональному рівні немає загальновизнаної системи стратегічного управління соціально-економічним розвитком, що включає в себе відповідні інструменти управління внутрірегіональною диференціацією й послідовність їх застосування. Існуючий у цей час механізм управління внутрірегіональною соціально-економічною диференціацією характеризується відсутністю системності взаємодій тактичної й стратегічної спрямованості між об'єктами й суб'єктами управлінського процесу, що не дозволяє регіональним і місцевим органам управління економікою ефективно використовувати наявні ресурси, забезпечити формування необхідних умов для стійкого розвитку підвідомчих територій. Відсутність стратегічної спрямованості в діяльності органів регіональної й муніципальної влади впливає на динаміку внутрірегіональних соціально-економічних розходжень, знижує ефективність і значимість прийнятих заходів для їх послідовного зменшення.

Внутрірегіональна неоднорідність виступає однією з закономірностей розвитку економіки. Вона значно впливає на структуру й ефективність регіональної економіки, стратегію й тактику проведених у них інституціональних перетворень і соціально-економічної політики [120]. Із цього виходить, що збільшення або зменшення неоднорідності економічного простору в регіонах має важливе практичне значення.

Якщо розглядати регіональний простір як соціально-економічну систему, то під диференціацією розуміється посилення розходжень між її елементами, що неминуче веде до того або іншого ступеня внутрішньої дисгармонії, що, у свою чергу, являє собою певні стани порушення рівноваги, характеризовані такими ознаками як диспропорції, нерівномірність і незбалансованість системи. При цьому якщо диспропорції представляють деякий статичний стан структури економічної системи, характеризований певною мірою невідповідності між її елементами, то диференціація являє собою процес становлення й розвитку даних станів економічної системи, що перетворить цілісність економічної системи в процесі її розвитку. Підтримка необхідних територіальних пропорцій в економіці, недопущення надмірної диференціації територій за рівнем соціально-економічного розвитку є одним із ключових завдань як регіонального управління, так і державної регіональної політики.

Посилення внутрірегіональної диференціації в більшості українських регіонів виявилося одним з найважливіших негативних наслідків ринкових трансформацій. Розглянута тенденція пояснюється не тільки такими факторами, як структурна неоднорідність простору регіону в природно-географічному, ресурсному, економічному, соціальному, етнічному й політичному аспектах. Вона породжена й значним ослабленням регулюючої ролі держави, неоднаковою адаптованістю до ринку муніципальних утворень із різною структурою економіки, недостатнім потенціалом регіональної влади по згладжуванню міжмуніципальних соціально-економічних розходжень [190].

Класифікація переліку регіональних проблем, вирішення яких має ключове значення для регулювання внутрірегіональної соціально-економічної диференціації, дозволяє зробити висновок про домінуючу роль у цих процесах регіональної влади (табл. 3.3).

На стан і перспективи внутрірегіональної диференціації впливає комплекс факторів, до яких можуть бути віднесені: рівень накопиченого економічного потенціалу регіону; ємність регіонального ринку; ступінь розвитку в регіоні ринкової, виробничої й соціальної інфраструктури; забезпеченість регіону трудовими ресурсами з урахуванням їх кваліфікації, а також наявність системи перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів; забезпеченість регіону найважливішими видами природних ресурсів, включаючи мінерально-сировинні й паливно-енергетичні, лісові й водні ресурси, сільськогосподарські угіддя; природно-географічне положення регіону; рівень розвитку сектору інформаційних і комунікаційних послуг; ступінь диверсифікованості структури регіональної економіки; ступінь завершеності в регіоні інституціональних ринкових реформ; діючий механізм регулювання соціально-економічного розвитку на рівні регіону.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15067.html