Економічна природа транскордонного співробітництва

В умовах розширення та поглиблення євроінтеграційних процесів відбувається швидкий процес економічної взаємодії та взаємозв’язку між країнами через прикордонні регіони як найбільш ефективного засобу міжнародних економічних відносин. З прийняттям у ЄС нових держав-учасниць  суттєво змінилися  взаємозв’язки між країнами та регіонами. Трансформація економічних та політичних взаємовідносин є результатом структурних змін Європейського Союзу, що прямо впливає на розвиток транскордонних зв’язків. Наявність великої кількості територіально-адміністративних одиниць у євро­пейській економіці, як зокрема зазначає Люк Ван ден Бранде, обумовлюючи чимало мо­делей і структур, що визначають подальший транскордонний розвиток [9; 59; 91; 95; 127].

Для системного розуміння сутності процесів транскордонного співробітництва необхідно розглянути різноманітні підходи до визначення базових понять співпраці між країнами через кордон, що містяться у науковій літературі, та профільних нормативно-правових актах. У своїх дослідженнях автор зупиняється на науково-теоретичних скла­дових економічної природи функціонування транскордонного співробітництва, яке об­ґрунтовує співпрацю суміжних територій сусідніх держав, де визначальним є наявність кордону між співпрацюючими територіями, оскільки саме даний аспект відповідає пред­мету нашого дослідження.

Внаслідок розширення ЄС та тривалої співпраці Україна-Європейський Союз було сформовано стійкі та розгалужені транскордонні зв’язки, які варто вивчити більш ґрунтовніше [6; 67].

Відповідно до прийнятої Європейською Комісією у 1980 році 106-ї Мадридської Рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між європейськими спільнотами і територіальними органами влади (European Outline Convention on Transfrontier Cooperation between Territorial Communities and Authorities) транскордонне співробітництво – це будь-яка спільна діяльність з метою зміцнення та подальшого розвитку сусідських контактів між громадами та територіальними органами влади двох або більше сторін, а також укла­дення та узгодження угод, що сприятиме їх реалізації [52; 91; 95].

У Страсбурзі у 1998 р. Протоколом 2 до Європейської Рамкової конвенції про транскордонне співробітництво було створено належні умови місцевим органам влади для розроблення правових засад взаємодії у економічних, соціальних, екологічних і куль­турних питань незалежно від національних кордонів. Варто відмітити, що при Раді Європи було засновано два комітети з транскордонного співробітництва, а також спе­ціальні органи, що координують діяльність транскордонних регіонів і фінансуються заці­кавленими державами. У конвенції було запропоновано вивчати існуючі національні за­конодавства в аспекті транскордонних контактів, а також вдосконаленню податкових і митних правил, зовнішньої торгівлі та процедур руху капіталу. Також були визначені сфери транскордонного співробітництва, а саме: питання міського і регіонального роз­витку, енергопостачання, поліпшення транспортної та комунікаційної мереж, охорони навколишнього середовища, а також взаємодопомога в надзвичайних ситуаціях. Євро­пейська Комісія під транскордонним співробітництвом розуміє сусідську співпрацю у всіх сферах людського життя [91; 95].

Протокол 3 до Європейської Рамкової конвенції „Про транскордонне співробіт­ництво між територіальними общинами або властями стосовно об’єднань єврорегіональ­ного співробітництва” (16.11.2009 р. м. Утрехт, Нідерланди). Цей документ доповнює законодавчі рамки Протоколу 1 від 9.11.1995 р. та Протокол 2 від 5.05.1998 р. Беручи до уваги Декларацію Третього саміту глав держав та урядів Ради Європи (16–17 травня 2005 р., м. Варшава, Республіка Польща) та прийнятий на саміті План дій, який передбачає роз­виток транскордонного співробітництва. Проте, усвідомлюючи відмінності між дер­жавами стосовно політико-адміністративної організації територіальних общин та властей, намагається запобігти труднощам, які можуть виникнути через розбіжності в націо­нальному законодавстві в галузі транскордонного та міжтериторіального співробітництва. Цей протокол може задовольнити потреби тих держав-членів та держав-сусідів, які спов­нені рішучості в подальшому гармонізувати своє національне законодавство [52; 118; 91; 95].

Для того, щоб дослідити природу транскордонного співробітництва та їх трансформаційних процесів, необхідно узагальнити новітні теорії транскордонного і регіонального розвитку та інструменти запровадження сучасної транскордонної політики. Тому необхідно систематизовати основні положення нових теорій транскордонного співробітництва, зокрема: трансакціоналізму (основою розвитку інтеграції є міжнародні комунікації, а ключовими суб’єктами - співпрацюючі групи, об’єднані спільними інтересами та метою. Основоположниками даної теорії є К. Дойч, С. Бремс, Д. П’ючел, Х. Алкер); дифузії інновацій (просторова дифузія, як процес впровадження інновацій в просторі та часі, має свої закономірності та може бути змодельованою. Засновником даного напрямку є Т. Хагерстранд); місцерозташування, або чинників етногенезу (основою ефективної просторової системи соціально-економічного становлення і розселення є специфічне поєднання особливостей економіко-географічного положення, природного середовища, у якому був сформований народ у прикордонні, тому він є неповторною етнокультурною спільнотою, згідно з  П. Савицьким); конвергенції (дана теорія є основою сучасної моделі соціально орієнтованої економіки. Автором даної теорії є Дж. Гелбрейт. Він доводить, що регіони, які належать різним національним господарським утворенням, які межують між собою, тому мають подібні риси, проблеми, традиції історичних взаємозв’язків, співпраця буде корисною, так як будуть збагачуватись соціально-економічними ресурсами, досвідом); кумулятивного зростання (дана теорія передбачає формування центрів генерації та розповсюдження інноваційних імпульсів від певних елементів системи (сфери економічної діяльності та території) – до інших. Одним із авторів даної теорії є З. Зьоло); великих багатовимірних просторів (започаткував дану теорію В. Дергачов. Він ввів нові поняття „енергонасичених кордонів”, „кордонної комунікативності”, „ефективного геополітичного простору”). Створюють концептуальну основу аналізу ТКС, його парадигмальні принципи, однак вони не повною мірою враховують сучасні тенденції механізму руху товарів, послуг, капіталу, трудових ресурсів.

Проаналізуємо сучасні наукові дослідження транскордонного співробітництва, його трансформаційні закономірності, динаміку та еволюцію розвитку. Отже, основою транскордонного співробітництва є процес створення зв’язків та договір­них відносин у прикордонних зонах з метою пошуку рішень для спільних та ідентичних проблем. Як зазначають П. Ю. Бєлєнький, Н. А. Мікула, суть транскордонного співробіт­ництва полягає у тому, що два суміжні прикордонні регіони співпрацюють у процесі роз­робки планів та вибору пріоритетів розвитку, а не працюють окремо, а потім узгоджують плани розвитку за окремими заходами. Транскордонна співпраця полягає у тому, щоб у діалозі в усіх сферах життя були задіяні всі соціальні групи населення та адміністративні органи [62; 149; 150; 163].

Розуміння категорії транскордонного співробітництва, запропоновані Європей­ською Конвенцією, дотримується більшість дослідників. Разом з тим, у науковій літера­турі застосовуються різноманітні уточнення і доповнення визначень транскордонного співробітництва, які, на думку автора, дозволяють більш точно сформулювати сутність цього явища. Українські вчені приділяють особливу увагу дослідженню транскордонної співпраці. Відомий вітчизняний регіоналіст В. О. Дергачов висловлює разом з росіянином Л. Б. Вардомським позицію, коли трактує транскордонне співробітництво як форму „світо­господарської інтеграції, що отримала особливе розповсюдження у Європі та сприяє вільному переміщенню товару, послуг, капіталу та трудових ресурсів”. Крім того, Л. Б. Вардомський під транскордонним співробітництвом розуміє узгоджені дії органів влади різного рівня, юридичних і фізичних осіб, неурядових організацій суміжних держав з метою досягнення стабільного розвитку прикордонних територій, підвищення добро­буту населення цих територій, розвитку міжнародного співробітництва і зміцнення добро­сусідства [91; 95].

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15068.html