В кінці ХІХ ст. у Львові ще не існувало об’єднань українських художників. Вони популяризували свої твори, експонуючи їх на виставках, які регулярно влаштовувало польське “Товариство приятелів красних мистецтв”. Воно було засноване на зламі 1866-1867 рр. з ініціативи графа Л.Дунін-Борковського та Т.Райського. Найпопулярнішими були виставки під назвою  “Весняний салон”  та “Осінній салон” , в яких брали участь українські митці аж до 1939 р.  Розквіт діяльності Товариства припав на 1901-1903 рр. Очолюване високоосвіченою людиною, палким шанувальником та пропагандистом мистецтва, професором Яном Болоз-Антоневичем  Товариство активізувало виставкову діяльність шляхом організації пересувних виставок, які супроводжувались лекціями про мистецтво та творчість художників, твори яких репрезентує виставка. Польська періодика, приділяючи велику увагу висвітленню виставкової діяльності Товариства, майже не згадувала про українських митців – учасників виставок таких, як К.Устиянович, С.Томасевич, Т.Романчук, Т.Копистинський та інших. Для популяризації українського мистецтва виникла необхідність в об’єднанні розкиданих по провінціях художників, в організації виставок, які б продемонстрували галицькій громадськості  творчі здобутки українських митців. Ці думки неодноразово висловлювали на шпальтах львівських газет І.Долгій, ЮПанькевич, а К.Устиянович навіть пропонував “малярам, вченим сницарям і золотарям – подати свої думки щодо такої асоціації” [134] 1).

Таким осередком стало “Товариство для розвою руської штуки” засноване в 1898 р. Його ядром стали  живописці К.Устиянович, І.Труш, Ю.Панькевич та архітектор В.Нагірний. Воно об’єднало ремісників та митців Галичини, проте більшість членів товариства були львів’янами. Це була суто мистецька, ще не достатньо згуртована  організація, проте це була перша спроба об’єднатись разом задля виживання та пропагування національного мистецтва. У статті в газеті “Діло”, присвяченій заснуванню Товариства, Василь Нагірний писав: “…сама назва об’єднання вказує на його ціль. Ведені тим почуттям обов’язку і наші артисти, архітектори, малярі і різьбярі та золотники постановили спільними силами і кожен зосібна подбати про розвиток руської штуки, щоби і се поле не лежало у нас облогом. Не гонитва за заробітками була заохотою для наших артистів,  що 

вони   приступили  до  заснування  Товариства,  то  вдача  артиста до сего неспосібна, лише щира воля служити народній справі спонукала їх до сего… “ [99] 1).

        З  ініціативи К.Устияновича, І.Труша, Ю.Панькевича та В.Нагірного в кінці 1898 р. у приміщенні львівського товариства “Сокіл” на вул. Підвальній, 7 відкрилася перша виставка творів західноукраїнських художників. Вона не відзначалася високими критеріями у відборі картин, позаяк митці, після тривалого очікування такої виставки, прагнули якомога повніше продемонструвати свій творчий доробок. Як констатував Ю.Панькевич: “… це спроба мобілізації наших сил і хотіли ми знати наскільки можлива у нас солідарність, у нас русинів, що так радо хвалимось о брак сил” [104] 2).  Серед виставлених робіт – портретів, пейзажів, історичних полотен, творів на релігійну тематику та архітектурних проектів, високим мистецьким рівнем вирізнялися малярство К.Устияновича, І.Труша, С.Томасевича, О.Скрутка, Ю.Панькевича, проекти В.Нагірного. Ця виставка стала подією в мистецькому житті Львова і привернула до себе значну увагу  не лише глядачів, а й преси. Проте рецензії на виставку були  не  схвальні.  Мистецькі  оглядачі  часописів  “Галичанин” та  “Руслан”, виховані на  академічному  малярстві,  не  сприйняли нових тенденцій в українському мистецтві, які починали  декларувати     в    своїй    творчості      І. Труш,    Ю.  Панькевич, О.Новаківський та інші. [107,149]  Фаховий відгук на виставку в газеті “Діло” опублікував І.Труш. Він дав об’єктивну  оцінку експонованим  творам,   окреслив   мистецькі  напрямки,  які  вони

        Друга виставка Товариства для розвою руської штуки відбулася в 1900 р. в залах Народного дому. На ній експонувались різноманітні за жанрами твори відомих західноукраїнських митців. Проте, переважала релігійна тематика. Виставка, в першу чергу, продемонструвала творчі можливості митців старшого покоління в іконописі та сакральному мистецтві, аніж творчі здобутки молодих, в творах яких був помітний пошук нових форм образно-пластичного виразу. Молоді, прогресивно мислячі митці прагнули вивести українське мистецтво за межі провінційного явища шляхом інтеграції зі світовим мистецьким процесом. Оскільки діяльність Товариства для розвою руської штуки фактично зводилась до посередництва “між брацтвами церковними а малярами в закупнії чи обсталюнках церковних образів…” [130] 1), а не до творчої праці, виникла необхідність для створення нового мистецького об’єднання,  спрямованого  на сучасний розвиток українського мистецтва. Ним стало “Товариство прихильників української літератури, науки і штуки”, створене в лютому 1904 р.  Серед  його засновників були І.Труш, М.Грушевський, І.Франко, І.Макух, В.Гнатюк,  С.Томашівський,  які  прагнули   розвивати   українське   образотворче  та   ужиткове   мистецтво   і популяризувати  його здобутки як серед українців, так і за кордоном. Сприяти в цьому в значній мірі був покликаний видавничий  орган  Товариства – журнал   “Артистичний вісник”.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/32354.html