Быстрый переход к готовым работам
|
Соціальна складова інноваційної політики ЄСНа основі розробленої авторської методики (див. п. 2.4) проведемо аналіз взаємозв'язку інноваційного та соціального розвитку європейських країн. Вирішення поставленої задачі передбачає формування наступної послідовності дій:
Європейська спільнота є одним із основних центрів науково-технічного та соціально-економічного розвитку в сучасному світі. Формування єдиної європейської інноваційної політики відбувалось поступово. Прийнята програма Esprit в 1984 р., частина статей єдиного європейського акту (1986 р.) [339, с. 59] та Маастріхської угоди (1993 р.) [339, с. 65] визнали важливість науки не тільки щодо економічного розвитку ЄС, а й для покращення рівня життя населення, надаючи Брюсселю юридичну базу підтримки європейської кооперації в галузі науки та високих технологій. У такому масштабному та багатоплановому проекті, яким є інноваційна міжнародна інтеграція, визначення основних цілей, завдань та напрямів кожного етапу диктується одночасно двома групами пріоритетів. До першої входять загальноєвропейські стратегічні соціальні пріоритети, спрямовані на зростання якості життя населення, при чому не в якомусь далекому майбутньому, а повсякчасно [340]. Не менш важливим стратегічним пріоритетом є укріплення конкурентоспроможності європейської економіки за рахунок тих переваг, які накопичені кожною країною-членом ЄС, її економікою, а також соціальними інститутами. Ще в кінці 1990-х років спеціалісти ЄС виокремили вісім напрямків науково-технічного розвитку, які визначались першочерговими для забезпечення соціально-економічного прогресу в країнах спільноти. Зокрема, це захист навколишнього середовища, охорона здоров'я, освіта та підвищення кваліфікації, мобільність, комунікації та транспорт, сфера послуг, процесні та продуктові технології, біотехнологій, інформаційні технології [341]. Їх соціальна спрямованість є очевидною. У 2000 р. на сесії ЄС була прийнята так звана Лісабонська стратегія розвитку Євроспільноти, що стало ключовою подією в сфері управління дослідженнями та розробками. В ній визначена мета – побудувати до 2010 р. найбільш конкурентоспроможну динамічну економіку, засновану на знаннях. І тому пріоритетними сферами діяльності ЄС визнані освіта, інновації та технології. Для розвитку цієї стратегії передбачені кардинальні заходи зі зміцнення науково-технічного потенціалу – зростання витрат на НДДКР із 1,9% до 3% ВВП. Кінцевим результатом Лісабонської стратегії вбачалось досягнення рекордних темпів економічного зростання, максимального наближення до повної зайнятості та соціальної справедливості. Фактично Лісабонська стратегія охоплювала три складові:
Отже, Лісабонська стратегія визначала різні цілі та завдання: економічні, соціальні та пов'язані із навколишнім середовищем. Однак, уже в 2005 р. розглянуто результати Лісабонської стратегії за 5 років і констатовано невиконання наміченого. Євроспільнота дійшла до висновку, що значущість соціальних проблем є надзвичайно вагомою і розв'язання їх уможливлює досягнення економічних цілей. В оновленій Лісабонській стратегії акцентовано на знання, інновації та оптимізацію людського капіталу [342]. Її метою є створення робочих місць в ЄС і нарощування потенціалу економічного зростання за допомогою інвестицій у людський капітал. У 2007 р. в документі «Наукова Європа в глобальному світі» [343, с. 269], який був підготовлений Генеральним директором ЄС із досліджень, визначені основні сфери суспільного життя, в яких очікується найбільший попит на НДДКР і відповідно внесок науки та нових технологій до 2020 р.: зайнятість у глобалізованому світі, охорона здоров'я, харчування, зміни клімату, стійке зростання та довкілля. Тому європейські експерти запропонували нову концепцію «ключових технологій» – технологій, здатних відповісти передусім на основні соціальні виклики, що бачаться основою економічних перетворень. Європейська мережа моніторингу Форсайт-проектів, яка щорічно визначає новий найважливіший напрям науково-технічного розвитку країн-членів ЄС на середньострокову перспективу (найближчі 5-10 років), послідовно називала такі соціально-економічні проблеми: в 2005 р. – когнітивна наука, в 2006 р. – «здорова старість», в 2007 р. – формування економіки і суспільства знань, в 2008 р. – зміна системи охорони здоров'я. Відтак нова десятилітня «Стратегія 2020», що формувалась в умовах посткризового періоду, ставить завдання досягнення цілей зайнятості, продуктивності та соціальної злагоди і тому включає три напрямки:
При цьому знання та інновації є провідними при збереженні попереднього орієнтира – досягнення 3% ВВП на фінансування НДДКР для ЄС. Оцінка реалізації Стратегії передбачає 5 конкретних індикаторів:
Для конкретизації поставлених цілей Стратегії 2020, ЄС визначає 7 пріоритетних напрямів діяльності, що передбачають поєднання розв'язання економічних та соціальних завдань, конкретизованих сімома основними напрямками. Основними економічними задачами залишаються економічне зростання та нарощування конкурентоспроможності економіки ЄС на основі розвитку сектора науки та технологій (НДДКР), пошук інноваційних шляхів зменшення залежності від інших країн. У соціальній площині задачі Стратегії 2020 охоплюють значне коло проблем та пропонують шляхи їх розв'язання для країн-членів ЄС.
Вся работа доступна по ссылке http://mydisser.com/en/catalog/view/45/369/15069.html |
|