Категоріальна визначеність сфери послуг як об’єкта управління

Аналізуючи наукові напрацювання з проблематики функціонування сфери послуг та управління цими процесами, фахівцями висловлюється думка про необхідність формування єдиної теорії послуг на основі комплексного міждисциплінарного підходу. Як зазначає Хорєва Л., “послуга та сфера послуг як досить складне суспільне явище виступають об’єктом вивчення різноманітних наук: економіки, маркетингу, менеджменту, соціології, права, інформатики, психології й ін. У рамках дослідницьких парадигм, кожна з яких актуалізує окремі аспекти послуги, найбільш значущі для тієї або іншої наукової галузі, розробляються принципи та технології взаємодії виробника і споживача послуги, виявляються ефективні механізми такої взаємодії. Водночас слід зазначити, що досі не існує завершеної теорії послуг” [296, с. 156]. Безумовно, актуальним є завдання систематизації наявних теоретико-методологічних підходів до вивчення й управління сферою послуг, узгодження понятійно-категоріального апарату. Передусім важливо осмислити поняття сфера послуг, оскільки цей термін використовується в різних предметних галузях із різним змістовним наповненням; спостерігається термінологічна неузгодженість при використанні таких дефініцій, як послуга, сервіс, сервісна діяльність, робота та ін., розуміння яких у вітчизняній і закордонній літературі може суттєво відрізнятися. Сказане має не тільки теоретичне значення, а й прикладний аспект. Наявність узгодженого понятійно-категоріального апарату допомогла б вирішити практичні питання щодо застосування до сфери послуг нормативних і правових документів, які використовуються для регулювання товарно-грошових відносин на ринках уречевлених (традиційних) товарів.

Базовим поняттям теоретичних засад дослідження проблем управління сферою послуг є категорія послуга, що повинна розглядатися як специфічний товар і об’єкт економічної діяльності з особливими властивостями, які відрізняють її (послугу) від традиційних уречевлених товарів. Звідси слід вести мову про існування системи економічних, організаційних, фінансових та інших механізмів управління процесами виробництва, розподілу та споживання послуг. Суб’єктами цього процесу й об’єктами управління є як фізичні, так і юридичні особи (різних форм власності), а також держава, між якими виникає широкий спектр взаємозв’язків і взаємодій.

Специфіка змісту, предметів і засобів праці при створенні послуг, їх ролі та функцій обумовила тривалі наукові дискусії, які відображають особливості економічної ідеології конкретних етапів та напрями розвитку економічної думки. Виділення сільського господарства та промислового виробництва, а згодом третього сектору ― сфери послуг — було обумовлене існуючими теоретичними поглядами на природу праці. Так, один із класиків економічної науки Сміт А. увів поняття продуктивної праці та сформулював його як працю, що “збільшує вартість матеріалів, які вона переробляє ... закріплюється і реалізується в якому-небудь окремому предметі або товарі, який можна продати та який існує деякий час після закінчення праці” [4, с. 356–357]. Відповідно, непродуктивна праця ― це послуги, що “зникають у момент їхнього надання”, а праця для їх виконання (надання) “нічого не додає до вартості... має свою вартість і заслуговує винагороди..., не закріплюється і не реалізується в якому-небудь окремому предметі або товарі, придатному для продажу” [4, с. 357].

Ці положення знайшли відображення в марксистській політичній економії. За визначенням Маркса К., категорія “послуга” “...означає не що інше, як ту особливу споживчу вартість, яку створює ця праця, подібно до всякого іншого товару, але особлива споживча вартість цієї праці одержала тут специфічну назву “послуга”, оскільки праця створює послуги не як річ, а як діяльність...” [149, с. 413]. Істотним внеском Маркса К. у розвиток теоретичних уявлень послуги, на наш погляд, є те, що, розкриваючи сутність послуги, він пов’язував її не з технологічним змістом тієї або іншої діяльності, а з її соціально-економічною формою, тобто з характером економічних відносин, що складаються з приводу виконання суспільно необхідних функцій. Наведена цитата свідчить, що корисність діяльності безпосередньо може служити споживчою вартістю, а послуга є лише способом її вираження у вигляді конкретного корисного ефекту. Отже, послугою є не праця як така, а конкретні корисні властивості продуктивної праці, що виявляються безпосередньо у процесі цієї праці. Визнаючи заслуги Маркса К. у трактуванні соціально-економічної сутності послуги, зазначаємо, що всю багатоаспектність цієї економічної категорії запропоноване ним трактування не розкриває. Упускається з розгляду послуга як результат праці, що може бути виражений у зміні властивості об’єкта чи суб’єкта, на який була спрямована ця діяльність.

Ці питання певною мірою досліджуються у працях французьких економістів першої половини XIX ст. Зокрема, Сей Ж. Б. стверджував, що, поряд із матеріальним, існує нематеріальне багатство, вважаючи, що вчений, лікар, актор мають усі підстави бути віднесеними до продуктивних працівників. Згодом Бастіа Ф., відмічаючи, що суспільний розвиток складається із сукупності послуг, які люди добровільно або примусово роблять один одному, заклав теоретичні основи для аналізу послуг як результату певної діяльності людей. Згідно з Бастіа Ф., ця діяльність призначена для людей і споживається людьми, але, як і будь-яка діяльність, вона матеріалізується в корисності та цінності, тобто у споживчій вартості та вартості, а тому вона ― об’єкт ринкових відносин. Постаючи в такій якості, послуга стає товаром [21, с. 240].

Під впливом марксистської концепції поділу праці на продуктивну і непродуктивну та, відповідно, поділу економіки на матеріальне виробництво і невиробничу сферу велася полеміка з питань визначення категорії “послуга” між економістами радянської епохи (Аболін А., Вайсберг Р., Петров А., Розенберг Д., Струмилін С., Кронрод Я., Лаптєв І., Ноткін А., Пашков А., Александров В., Глязер Г., Карапетян А., Лівшиц А., Ракитський Б., Рябушкін Т., Солодков М., Агабаб’ян Е., Медведєв В., Россинський М., Тавасієв А. та ін.). На цій концепції базувалась і практика врахування послуг у суспільному відтворенні. За класифікатором галузей народного господарства, до сфери матеріального виробництва належали вантажний транспорт, зв’язок (з обслуговування підприємств матеріального виробництва), торгівля і громадське харчування; до невиробничої сфери ― побутове обслуговування, пасажирський транспорт, зв’язок (з обслуговування невиробничої сфери та населення), охорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення, освіта й наукове обслуговування, кредитування і державне страхування.

Аналіз змісту цієї полеміки дозволяє зробити висновок про існування двох відмінних підходів до визначення продуктивної праці. Відповідно до першого з них (“вузької” концепції), продуктивною вважається лише та праця, яка збільшує матеріальний зміст багатства; послуги не є матеріальними благами, тому не можуть бути споживчою вартістю, праця щодо їх створення є неуречевлена, а отже і непродуктивна. За другим підходом (“розширеною” концепцією), продуктивною є праця як у матеріальному, так і в нематеріальному виробництві. Послуги в одних випадках є матеріальним благом (побутові послуги), в інших ― певною цілеспрямованою діяльністю у вигляді корисного ефекту праці. На думку Медведєва В., праця у сфері послуг належить до продуктивної як з точки зору її змісту, так і суспільних форм. “Вона нічим не відрізняється від праці, що втілюється в матеріально відчутних речах. Та й інша праця створює споживчі вартості...” [152, с. 169]. Поруч з обслуговуванням розподілу, обміну та споживання, праця у сфері послуг “є джерелом специфічних благ, які надходять у виробниче й особисте споживання, характеризуючи рівень економічного потенціалу країни та добробуту народу. Єдиним правильним висновком у цій ситуації є визнання продуктивності праці при виробництві всіх життєвих благ” [152, с. 19].

З’ясовуючи особливості соціально-економічного змісту праці, дослідники наголошують на двох методологічних моментах: по-перше, працівники сфери послуг своєю працею організовують рух національного доходу на стадіях розподілу та споживання; по-друге, працівники сфери соціально-культурних послуг беруть участь у створенні додаткових споживчих вартостей у формі послуг освіти, охорони здоров’я, культури тощо і тим самим збільшують валовий продукт суспільства. При цьому соціально-культурні послуги можуть створюватися як на основі механізму товарно-грошових відносин (платні послуги), так і шляхом оплати з так званих суспільних фондів споживання. Таким чином, сфера послуг органічно включається в систему виробничих відносин. Обслуговуючи вторинне присвоєння, вона сприяє реалізації цілей суспільства, без чого неможливе розширене відтворення. “Абстрагування від послуг і невключення деяких із них до складу суспільного продукту руйнує економічну логіку відтворювального процесу, його діалектичну єдність” [232, с. 19].

Аналізуючи сутність послуги, Крамаренко В. приходить до висновку, що слід розрізняти послуги двоякого характеру: “по-перше, послуги як особливі споживчі вартості, що задовольняють потреби людини у формі безпосередньої живої діяльності, та, по-друге, послуги як функції, які задовольняють потреби суспільного відтворення. ... Послуги, що обслуговують економічні відносини між виробником і споживачами, слід розглядати як економічні послуги-функції. Праця, яка функціонує в економічних послугах-функціях, що належать до галузей торгівлі, фінансово-кредитної сфери, затрачається не у зв’язку з виробництвом споживчої вартості, а обумовлюється реалізацією вартості в товарній і грошовій формах. ... І якщо послуги працівників галузей торгівлі спрямовані на обслуговування процесу зміни форм вартості товару, то фінансово-кредитна сфера обслуговує грошовий механізм. Праця тут є непродуктивною. Такою вона стає і тому, що здійснюється не в процесі виробництва, а в обігу. Це, однак, не заважає їй бути невіддільною частиною сукупної праці в суспільному відтворенні”. Натомість послуги сектору управління, так звані соціальні послуги-функції, “обслуговують історичні форми суспільного виробництва. У цій галузі діяльність людей жодних матеріальних або нематеріальних цінностей не виробляє. Не створюються й умови, які би прямо або побічно сприяли розвитку продуктивних сил, зростанню суспільного багатства. Тут суспільний зміст непродуктивної праці полягає в обслуговуванні історичних форм суспільного виробництва” [127, с. 10–17].

Наступний сегмент сфери послуг становлять види діяльності, функціонування яких “забезпечує відтворення робочої сили. Галузі освіти, охорони здоров’я, культури утворюють сферу соціально-культурних послуг...” [127, с. 17]. Діяльність у послугах соціально-культурної сфери як частини нематеріального виробництва, формуючи головну виробничу силу суспільного прогресу ― всебічно розвинутого працівника, зрештою сприяє підвищенню ефективності суспільної праці, стає передумовою розвитку самого матеріального виробництва. Згідно з Крамаренко В., праця в соціально-культурній сфері за своїм змістом може бути визнана продуктивною, оскільки, обслуговуючи людину як суб’єкт виробництва, така праця безпосередньо бере участь у формуванні споживчої вартості товару робоча сила і тим самим опосередковано впливає на виробництво доданої вартості.

На нашу думку, праця, що безпосередньо бере участь у виробництві послуг, незалежно від їхньої форми (матеріальна чи нематеріальна), за своїм економічним змістом є продуктивною. Вона являє собою частину сукупної праці суспільства та включається в систему суспільного поділу праці, відносин розподілу, обміну і споживання, тобто в систему виробничих відносин суспільства.

У сучасній науковій літературі зустрічаються десятки визначень поняття “послуга”. На наш погляд, основними причинами відсутності єдності в її трактуванні як економічної категорії є такі: вкрай неоднорідний перелік видів економічної діяльності у сфері послуг (наприклад, банківські послуги істотно відрізняються від послуг охорони здоров’я); гнучкість і динамічність об’єкта дослідження, параметри якого змінюються залежно від бажань постачальника й/або споживача послуги. Можна виділити основні підходи до дослідження сутності послуги як:

• процесу, діяльності щодо задоволення певної потреби (ключовим у цьому підході є діяльнісний аспект);
• результату, що виявляється на стадії кінцевого споживання й обумовлений певною потребою індивіда;
• поєднання діяльності та результату цієї діяльності. Діяльність у такому контексті є невіддільною частиною послуги, а результат припускає одержання певної вигоди або зміну об’єкта, на який спрямована діяльність.

Підхід до трактування послуги як діяльності можна зустріти в зарубіжних і вітчизняних дослідників: Панкратьєва Н. ― “послуга ― це економічна діяльність, що безпосередньо задовольняє особисті потреби членів суспільства, домогосподарств, потреби різних підприємств, об’єднань, організацій та суспільні потреби або потреби суспільства в цілому, не втілені в матеріально-речовинній формі” [207, с. 17]; Румянцева О. ― “економічна діяльність, спрямована на задоволення попиту людини або організації...” [234, с. 580]; Грязнова А. ― “доцільні види діяльності, спрямовані на задоволення потреб людини та суспільства в цілому, у процесі надання яких не створюється матеріально-речовий продукт” [291, c. 992].

В Економічній енциклопедії [76, с. 7] послуга означується як “особлива споживча вартість процесу праці, виражена в корисному ефекті, що задовольняє потреби людини, колективу й суспільства. Особливістю послуги як товару (порівняно зі звичайним товаром (втіленим у речі), з матеріальними благами) є те, що вона корисна не як річ, а як діяльність. Тому споживання послуги збігається з процесом її створення, з діяльністю. Крім предметів споживання у вигляді товарів, існують предмети споживання у вигляді послуг, які неможливо транспортувати, зберігати, накопичувати”. Звідси автори Економічної енциклопедії використовують категорію “послуга товарна”, під якою розуміють “товар, вироблений на замовлення конкретно визначеного виробництвом платоспроможного споживача”.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15070.html