Вплив сфери послуг на якість життя та сталий розвиток суспільства

Досліджуючи явища соціально-економічного характеру, науковці оперують категоріями “блага”, “добробут”, “рівень життя”, “якість життя”. У публікаціях [45, с. 17; 130, с. 63–64; 144, с. 32; 206, с. 70–74; 224, с. 465; 244, с. 61–62; 252, с. 7–16; 315, с. 53–54 та ін.] “блага” здебільшого трактуються як все те, що може задовольнити потреби людини, принести їй позитивну (з позиції суспільної моралі) користь. Звідси “добробут” ― це характеристика забезпеченості населення необхідними матеріальними та духовними благами, тобто предметами, послугами й умовами, що задовольняють певні людські потреби.

Категорія “рівень життя” більш складна за своєю суттю та розглядається дослідниками в декількох аспектах: як рівень добробуту, сукупність умов життя, рівень задоволення потреб тощо. “Рівень життя ― це рівень добробуту населення, споживання благ і послуг, сукупність умов і показників, що характеризують міру задоволення основних життєвих потреб людей, зазвичай визначається величиною ВВП або ВНП у розрахунку на населення, середніми доходами сім’ї чи людини порівняно з прожитковим мінімумом у даній країні й інших країнах, зі споживчим бюджетом сім’ї” [224, c. 416].

За Бобковим В., у сучасній інтерпретації поняттям “рівень життя” слід характеризувати не доходи людей самі по собі, а виражене в грошовій і умовно грошовій формі споживання ними різноманітних споживчих комплексів” [22, с. 5]. У свою чергу автори монографії “Теоретичні аспекти й інституціональні фактори якості життєдіяльності (нариси еволюції соціально-економічної політики та практики)”  трактують рівень життя як “забезпеченість людей необхідними для життя матеріальними та духовними благами, ступінь задоволення їх фізіологічних, соціальних і духовних потреб” [281, с. 144].

Аналіз досліджень з даної проблематики показав, що визначення категорії “рівень життя” відштовхуються від різних базових понять (виробництва, споживання, доходів, вартості життя, споживчих нормативів і стандартів) або мають комплексний багатоаспектний характер. Зокрема, при підході “від виробництва” підкреслюється залежність рівня життя від рівня розвитку продуктивних сил, структури й ефективності суспільного виробництва. Така змістовна конструкція була характерна для Маркса К. та містилася у багатьох роботах радянського періоду.

У рамках підходу “від вартості життя” вона ототожнюється не тільки з рівнем життя, а й із добробутом. Таким чином, у класичному розумінні термін “вартість життя” використовується для позначення вартості сукупності предметів споживання, що відповідає певному рівню задоволення потреб. Згідно з таким трактуванням, зміна вартості життя пов’язана не тільки з динамікою споживчих цін, а й зі структурними змінами у споживанні, спричиненими зростанням потреб людини, а також зі станом ринкової кон’юнктури (асортиментом товарів і послуг, їх доступністю для споживача, величиною пропозиції) та іншими чинниками. За такого розуміння термін “вартість життя” найбільшою мірою відповідає змісту понять “рівень життя” або “добробут населення”, рівень і структура яких максимально враховують поряд із безпосередньою зміною цін сукупний вплив низки істотних чинників: динаміку різних видів доходів, заощаджень, поліпшення системи безкоштовного обслуговування, зміну оподатковування особистих доходів, прогрес у структурі споживання населення і т.д.” [272, с. 8].

Якість життя людини ― це системне поняття, що характеризує кінцевий результат якості роботи законодавчої, виконавчої та судової влади держави. Так, під якістю життя зазвичай розуміють умови людського існування: забезпеченість матеріальними благами (їжа, одяг, житло), громадська безпека, доступність послуг з охорони здоров’я, можливість одержання якісних освітніх послуг, стан природного середовища, соціальні відносини в суспільстві, включаючи свободу слова та можливість впливати на політичне життя.

У багатьох дослідженнях можна спостерігати різні варіанти співвіднесення або об’єднання понять “рівень життя” та “якість життя”. Наприклад, Харечко Т., розуміючи під якістю життя сукупну характеристику соціально-економічних, політичних, культурно-ідеологічних, соціально-психологічних, природно-екологічних чинників і умов життєдіяльності людини, стверджує, що “рівень якості життя ... визначається ступенем задоволення потреб, реалізацією інтересів і очікувань людини відповідно до її системи цінностей” [294, с. 16]. Автором категорія “якість життя” сприймається у двох інтерпретаціях: широкій та відносно вузькій. У першому варіанті “якість життя” часто підмінює термін “народний добробут”, тобто задоволеність населення своїм життям з позиції різних потреб та інтересів. Більш вузьке трактування якості життя (наприклад, у словосполученні “рівень і якість життя населення”) охоплює різні сторони життя людини без економічних показників (відчуття спокою, комфортності, стабільності, наявність вільного часу та можливості успішно його використовувати, природно-кліматичні умови, дотримання прав особистості тощо). Як відзначає Генкін Б., “якість життя ― це ступінь задоволення потреб людини, що вимірюється відносно відповідних норм, звичаїв і традицій, а також за суб’єктивною оцінкою рівня добробуту” [45, с. 48].

З розглянутих визначень випливає, що основою для оцінки рівня життя, який виступає базисом формування якості життя та відображає його кількісні характеристики, є ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб населення. Отже, взаємозв’язок сфери послуг і якості життя опосередковується через задоволення потреб у різноманітних послугах, як пов’язаних із фізичними товарами, так і неуречевлених, пов’язаних із потребами людини в духовній, освітній, медичній та інших сферах життєдіяльності.

У свою чергу, рівень задоволення потреб у послугах залежить від їх якості. У визначеннях міжнародної організації зі стандартів (ІSO) поняття “якість” означає сукупність властивостей продукту, які надають йому здатність задовольняти обумовлені або передбачувані потреби. Деякі автори акцентують увагу на взаємозв’язку якості та споживчої вартості: “якість ― сукупність об’єктивно існуючих властивостей і характеристик, рівень яких обумовлений показниками, що визначають споживчу вартість продукції” [130, с. 315]. Проте в більшості визначень “якості” підкреслюється саме її здатність задовольняти потреби споживача:

• категорія, яка відображає об’єктивну визначеність речей, дій, подій у певній системі зв’язків. Відрізняє одну річ від іншої. Якість продукції чи товарів, наприклад, характеризує властивість (спроможність) товару задовольнити ті чи інші потреби. Є означальною при визначенні ціни на товар і формуванні попиту на ринку [76, с. 923–924];
• сукупність корисних властивостей, що дозволяють задовольняти певні матеріальні або духовні потреби; характеризується показниками надійності, довговічності, економічності, художньо-естетичними та ін. [244, с. 233];
• сукупність властивостей, ознак продукції, товарів, робіт, послуг, праці, що обумовлюють їхню здатність задовольнити потреби та запити людей, відповідати своєму призначенню та наявним вимогам. Якість визначається рівнем відповідності товарів, робіт, послуг умовам і вимогам стандартів, договорів, контрактів, запитам споживачів [224, с. 169];
• сукупність властивостей об’єкта, що обумовлюють його здатність задовольняти певні потреби відповідно до його призначення [144, с. 139–140].

Якщо розглядати послугу як специфічний вид продукції, слід визнати, що якість послуги буде визначатися її здатністю задовольняти потреби, й у цьому плані послуга нічим не відрізняється від інших продуктів суспільства. Але з урахуванням специфіки процесу виробництва та реалізації послуги визначення її якості може бути уточнене. Порівняно з матеріальними продуктами, сприйняття якості послуги має індивідуальний суб’єктивний характер. Однакова послуга, навіть однакової якості, буде характеризуватися різним ступенем задоволення потреб у різних споживачів.

Звідси проблема підвищення якості послуг розглядається нами як один із напрямів реалізації стратегічного завдання поліпшення якості життя населення, що відповідає основним положенням теорії держави добробуту. Остання повинна являти собою “суспільство, у якому всі громадяни країни можуть розраховувати на одержання мінімального доходу та необхідних суспільних послуг...” [244, с. 63]. Нормативна теорія добробуту досліджує, як повинна бути організована економічна діяльність, і цим відрізняється від позитивної економічної теорії, що вивчає, як фактично функціонує економіка.

На цьому аспекті у своїх дослідженнях наголошує Гальчинський А.. Аналізуючи перспективи економічної теорії та методології, він вказує на необхідність імплементації в систему економічного аналізу методологічних принципів, які б передбачали рух не від реальності до ідеї, а навпаки ― від ідеї до нової реальності [41, с. 27]. Ця ідея повинна відображати нові світоглядні засади розвитку суспільства, що базуються на оновленні духовної сфери, гармонізації взаємодії людини з природою, формуванні нового інтелектуального поля (так званої економіки знань), посиленні ролі нематеріальних чинників поліпшення добробуту.

Якість життя визначається системою умов існування людини, а саме: матеріальною (фізичною, речовою) основою життєдіяльності, тобто станом навколишнього середовища, матеріально-технічними умовами праці та побуту, організацією дозвілля, освіти й охорони здоров’я; політичними умовами, що включають правову та соціальну захищеність людини згідно з конституційними гарантіями; економічними умовами, зокрема станом виробництва, ефективністю економічних інститутів та ін.; моральною обстановкою в суспільстві; умовами творчого самовираження, самореалізації особистості тощо. Таким чином, у категорії “якість життя” можна виділити об’єктивну та суб’єктивну складові, тобто характер і ступінь реалізації життєвих установок людини (об’єктивний аспект) та оцінку рівня задоволеності потреб (суб’єктивний аспект). Іншими словами, об’єктивна складова формує уявлення людини про бажану якість життя, визначає майбутні потреби, у тому числі й у послугах, а суб’єктивна складова формує реальну якість життя, обумовлену існуючим рівнем споживання. Відповідно якість життя визначається тим, якою мірою реалізовано потреби людини, наскільки вона задоволена, як результати цієї реалізації співвідносяться із соціальними стандартами та ресурсами суспільства.

У цьому контексті можна погодитися з позицією Соловйової Л., яка зазначає, що “рівень і якість життя не слід розглядати як кількість і якість; як частина та ціле. Вони, скоріше, є характеристиками одного об’єкта ― життя, але під різними кутами зору: якість ― в аспекті його різноманітності; рівень ― в аспекті приведення “відмінного від іншого” до узагальненого грошового вираження. Економічні оцінки такою ж мірою є характеристикою якості життя, наскільки різноманітність є характеристикою рівня життя” [245, с. 71].

Арутюнян Л. ще в 70-х рр. минулого століття припустив, що “між категоріями рівня та якості життя має місце генетичний характер залежності, який виявляється в тому, що якість життя містить у своїй основі певний рівень матеріального добробуту, розвитку економіки, науки, культури та ін., відображений у понятті рівня життя ” [7, с. 49]. Якість життя можна представити як показник, що знімає обмеженість поняття “рівень життя” виміром тих якісних умов задоволення потреб, які не піддаються прямому кількісному виміру. Якщо рівень життя характеризує реалізацію потреб членів суспільства в благах, то якість життя ― ступінь задоволення потреб з досягненням того індивідуально-психологічного стану, без адекватної оцінки якого неможливо судити про реальний рівень добробуту в країні, мати уявлення про реальний стан задоволення потреб людей.

Критично оцінюючи наявні наукові погляди, вважаємо, що рівень життя, на відміну від якості життя, насамперед залежить від сукупної величини грошових доходів, міри рівномірності їх розподілу, купівельної спроможності доходів та обсягу споживання суспільних благ. Так, бувають ситуації, коли високі життєві стандарти досягаються меншими сукупними доходами при їхньому рівномірному розподілі.

Характеризуючи сутність якості життя як соціально-економічної категорії, необхідно підкреслити декілька її особливостей. По-перше, якість життя — надзвичайно широке, багатоаспектне, багатогранне поняття, незрівнянно ширше, ніж “рівень життя”. Це категорія, яка виходить за межі економіки та охоплює всі сфери життя соціуму.

По-друге, якість життя має дві оцінки: об’єктивну та суб’єктивну. Критерієм об’єктивності служать науково обґрунтовані нормативи потреб населення з урахуванням вікових та інших особливостей. З іншого боку, потреби кожної особи індивідуальні, рівень їх задоволення не фіксується якими-небудь статистичними величинами та практично існує лише у свідомості цієї особи, тобто в її особистих думках і оцінках. Таким чином, оцінка якості життя виступає у двох формах: як ступінь задоволення потреб і як задоволеність життям із позиції конкретної особи.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15070.html