Основні напрями емпіричних досліджень креативності

Експериментальне вивчення креативності розпочалося з кінця 50-х років XX століття. Пошук єдиного показника креативності не дав позитивного результату. З’ясувалося, що креативність містить сукупність інтелектуальних й особистісних якостей, прояв яких зумовлено різними чинниками.

Сьогодні існують два основні підходи до вивчення креативності.

Перший – для нього характерно вивчення креативності за допомогою стандартизованих методик (тестів) (А. Біне, Дж. Гілфорд, Р. Мейлі, Е. Торренс, Л. Термен та ін.).

Другий – креативність вивчається за допомогою проблемних ситуацій, творчих завдань, безпосередньо в діяльності (Дж. Фельдх’юсен, О. І. Савенков та ін.).

За Х. Тріком виділимо чотири основні напрями експериментального вивчення креативності:

 – креативність як продукт. Творчий продукт вивчається за трьома характеристиками: за кількістю, якістю (оригінальність, унікальність), значущістю (М. Ферсон, К. Тейлор). Однак, більшість дослідників підкреслюють, що продукт творчої діяльності не може розглядатися в якості єдиного критерію творчості, тому що оцінка продукту здійснюється на основі експертної оцінки й залежить від багатьох суб’єктивних чинників (індивідуальних смаків, суджень, культурних традицій і т. ін.). Як показали дослідження, серед великої кількості виділяються такі оцінки творчого продукту, які мають безпосереднє відношення до творчості, а решта характеризують загальну продуктивність діяльності досліджуваних;

– креативність як процес. Виокремлюють показники: чутливість до проблеми, здатність до синтезу, до відтворення відсутніх деталей, прогнозування, здатності до дивергентного мислення.

Найбільш поширеним у дослідженнях креативності як типу мислення є тест віддалених асоціацій (RAT), розроблений С. Медніком (1962). Це вербальний тест, створений на основі асоціативної теорії творчості [79, c. 192].

Тест призначений для діагностики вербальної креативності, яка визначається як процес перекомбінування елементів ситуацій. Досліджуваним пропонується словникові тріади (сорок трійок слів), елементи яких належать до взаємно віддалених асоціативних сфер. Їм треба встановити асоціативний зв’язок між словами шляхом знаходження четвертого слова, яке б об’єднувало елементи таким чином, щоб з кожним з них воно створювало словосполучення.

Надійність тесту С. Медніка досить висока. Дослідники отримали високі кореляції між показниками RAT та експертними оцінками творчих досягнень досліджуваних;

– креативність як здібність. Більшість тестів у сучасній психології спрямовано на виявлення інтелектуальних творчих здібностей, зокрема дивергентного мислення, коли оцінюють не число правильних відповідей, а відповідність завданню, що має демонструвати пошук нестандартних рішень. Провідними дослідниками креативності як здібності є Дж. Гілфорд і Е. Торренс. Дж. Гілфорд та його співпрацівники розробили тести програми дослідження здібностей (ARP), які тестують перш за все дивергентну продуктивність, наприклад, тест легкості слововживання, тест на використання предмета, складання зображень і т. ін. У батареї тестів Дж. Гілфорда 14 субтестів, з яких 10 на вербальну та 4 на невербальну (образну) креативність. Дж. Гілфорда довів валідність тестів, отримавши для кожного з них досить високий рівень відповідних чинників та мінімальну кореляцію з тестами, що вимірюють інші чинники.

Тести Е. Торренса, на відміну від тестів Дж. Гілфорда, призначені й для школярів, і для дорослих. Креативність оцінюється за показниками: швидкість, гнучкість, оригінальність, досконалість; уведено також й узагальнену шкалу творчих здібностей [281]. Ідеальний, за Е. Торренсом, тест повинний відбити всі зазначені операції. Але Е. Торренс обмежився адаптацією та переробленням методик Південнокаліфорнійського університету для власних цілей.

До складу батареї Е. Торренса входить 12 тестів, об’єднаних у три серії: вербальну, образотворчу й звукову, які діагностують відповідно мовленнєве творче мислення, образотворче творче мислення й мовленнєво-звукове творче мислення [206, c. 112 – 127].

Дослідження тестів Е. Торренса за валідністю показали, що загалом вони дозволяють на статистичному рівні значущості виявити характерні особливості творчого мислення. Однак існують труднощі, пов’язані з відсутністю єдиного об’єктивного критерію креативності, за яким можна було б перевірити валідність тестів, а також визначення єдиних характеристик основних параметрів креативності, які запропонував Е. Торренс.

М. Воллах і Н. Коган уважали, що перенесення тестових моделей вимірювання інтелекту на вимірювання креативності вели до того, що тести креативності діагностували IQ, як і звичайні тести інтелекту.

В. М. Дружинін припустив, що, можливо, креативність визначається по відношенню до того чи того матеріалу й базується ні на загальному інтелекті, а на парціальних інтелектуальних чинниках. Крім того, визначені характеристики (розробленість, оригінальність тощо) фіксують лише якість результату й не відбивають усіх характеристик прояву креативності.

На основі емпіричних даних, отриманих за допомогою тестів інтелекту (Д. Векслера та Р. Амтхауера) та тесту креативності Е. Торренса, О. Л. Григоренко зробила висновок, що на перших стадіях вирішення задачі в досліджуваних актуалізується дивергентне мислення, а на пізніших – конвергентне. Це, у свою чергу, свідчить про взаємозв’язок креативності та інтелекту на рівні цілісного пізнавального процесу [79].

В експериментальних програмах, які були взяти до аналізу, діагностика креативності обмежена діагностикою творчого мислення.

До тестів, що оцінюють як когнітивні, так й особистісно-індивідуальні креативні характеристики належить набір креативних тестів Ф. Вільямса (Creativity Assessment Packet – САР). Комплекс розроблений О. О. Тунік на основі тестів Е. Торренса та адаптований до регіональних умов Росії. Тест призначений для комплексної діагностики креативності в дітей та підлітків від п’яти до сімнадцяти років. Тут оцінюються чинники, пов’язані з дивергентним мисленням та з особистісно-індивідуальними креативними характеристиками. Адаптований варіант тесту складається з трьох частин: тест дивергентного (творчого) мислення; тест особистісних творчих характеристик (опитувальник для дітей); шкала Вільямса (опитувальник для батьків та педагогів) [97, c. 367 – 371].

Ще один підхід до діагностики творчої обдарованості пропонується в працях Л. С. Виготського. Діагностичні принципи цього напряму основані на динамічній думці та теорії вікової психології на протилежність статичній психометричній традиції тестування інтелекту й креативності. Завдання діагностики складається з визначення ще незавершених на сьогодні процесів, які знаходяться на остаточній стадії. Це завдання вирішується знаходженням зони ближнього розвитку. Ця наукова ідея, яку втілено в метод формування розумових дій та понять П. Я. Гальперіна, не вийшла за межі експериментальних лабораторій [251];

– креативність як якість особистості. У межах цього напряму емпіричні дослідження проводяться Інститутом діагностики та вивчення особистості при Каліфорнійському університеті. Так, на основі теорії А. Маслоу розроблений самоактуалізаційний тест (САТ). У тесті 14 шкал, 2 базові – шкала компетентності в часі, шкала підтримки, та додаткові (шкали ціннісної орієнтації, гнучкості поведінки, сензитивності, спонтанності, самоповаги, уявлень про природу людини, синергії, прийняття агресії, контактності, відношення до пізнання, креативності). Результати тесту виражені в Т-балах. Дослідження з використанням САТ показали, що в інтервалі між 40 та 60        Т-балами опиняються 68% усього населення, та тільки в 16% результат перевищує 60 або не досягає 40. Значення вище 70 або нижче 30 спостерігається тільки у 2,3% популяції. Чим вище бал за шкалою, тим сильніше виражені та або інша особливість особистості як компоненти самоактуалізації. Автор CAT – Е. Шостром [6] відмічав, що дуже високий бал не завжди свідчить про самоактуалізацію та інколи може відбивати скоріше бажаний, ніж дійсний стан. Більша частина самоактуалізованих людей демонструють результати в межах від 50 до 65 Т-балів за більшістю шкал.

Г. Баррон і Г. Уелш розробили тест, за допомогою якого можна досліджувати відмінності по відношенню до складних і простих об’єктів [97, c. 350 – 351]. Установлено, що творчі особистості виконуючи цей тест віддають перевагу більш складним, комплексним й асиметричним фігурам. Отже, проявляється їхня толерантність до неструктурованих стимулів і до даних, що суперечать минулому досвіду індивіда. Перевага складних малюнків (неправильних, динамічних, нечітких, асиметричних) виявилася в художників, талановитих наукових дослідників, архітекторів, письменників. Г. Баррон показав, що така перевага позитивно корелює з низкою рис, характерних для творчої особистості: імпульсивністю, незалежністю суджень, оригінальністю й широтою інтересів.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15072.html