Розроблення інструменту оцінки готовності підприємства до реалізації комплексної стратегії розвитку виробництва

На думку перших дослідників, які займалися проблемами формування стратегій, таких, стратегія – це раціональне прийняття рішень, у результаті яких ресурси компанії протиставляються можливостям, запропонованим умовами конкуренції. Багато провідних вчених стверджують, що зовнішнє середовище має визначний вплив на процес формування стратегії в компаніях. З іншого боку, прибічники думки про важливість ресурсів стверджують, що не середовище, а ресурси компанії є основою формування стратегії фірми. Незважаючи на згадані розбіжності, усі концепції об’єднує спільна мета – оптимізація діяльності компанії стосовно інших в одному і тому ж конкурентному середовищі. Однак досягти цього стає дедалі важче й важче з огляду на те, що рівень конкуренції у різних конкурентних середовищах продовжує зростати.

Зростає також усвідомлення того, що у високодинамічних конкурентних середовищах традиційний підхід до розроблення стратегії часто не дає бажаних результатів, і компанії мають орієнтуватись на динамічніші концепції, оскільки основні умови змінюються швидше, ніж сформульовані стратегії досягають цілковитого втілення. Але залишається незрозумілим, як досягти динамічного підходу до розробки стратегії.

Багато з концепцій, що становлять основу сучасного розуміння розвитку стратегії, було розроблено у першій половині двадцятого століття. Прикладом може бути праця Ф. Тейлор із продуктивності швидкого зростання технологій прогнозування та нормування протягом 1930-х років, а також розвиток організаційної структури і перехід від орієнтації на виробництво до орієнтації на попит після Другої світової війни. У 1951 р. Ньюмен став першим, хто показав сутність і важливість стратегії. Роботу, яку він розпочав, невдовзі продовжили інші. На початку 1960-х рр. Андрес, Крістіансен й Ансофф заклали основи стратегічного планування, продемонструвавши необхідність співвідношення можливостей діяльності компанії з організаційними ресурсами та проілюструвавши користь стратегічних планів [3, с. 25].

За цим першим етапом настав наступний – етап узагальнення, коли дослідники намагалися розробити загальні схеми успіху. Основним результатом цього етапу стала величезна кількість стратегічних інструментів та концепцій, які все ще застосовують для аналізу. У 1980-х основну увагу приділяли не стратегічному плануванню, а стратегічному менеджменту

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/15073.html