Організаційно-правові форми реалізації права законодавчої ініціативи

Необхідною умовою реалізації права законодавчої ініціативи є визначення законодавством форм його реалізації [83, c. 70]. У спеціальній літературі існують різноманітні точки зору на виокремлення форм реалізації права законодавчої ініціативи. Зокрема, вказують на законопроект, законодавчу пропозицію, законопроект або законодавчу пропозицію про внесення, доповнення чи зміну чинних нормативних актів чи їх окремих частин тощо [125, с. 82].

У законодавстві України для термінологічного оформлення реалізації права законодавчої ініціативи існує кілька нормативних дефініцій. У Законі України „Про статус народного депутата України” вказується, що право законодавчої ініціативи народного депутата реалізується у формі внесення до Верховної Ради України: законопроекту, проекту постанови, іншої законодавчої пропозиції (ст. 12). Для більш глибокого розуміння форм реалізації слід звернутися до їх визначення у попередній редакції зазначеного Закону (від 5 жовтня 2000 р.). У ньому визначалося, що право законодавчої ініціативи народного депутата України реалізується у формі внесення проекту нового закону, проекту закону про зміни чи доповнення до чинного закону або про його скасування; обґрунтованої пропозиції про необхідність прийняття нового закону, закону про зміни чи доповнення до чинного закону або про його скасування (законодавча пропозиція); пропозицій та поправок до документа законодавчої ініціативи, що розглядається Верховною Радою.

У Законі України „Про комітети Верховної Ради України”, в розділі, присвяченому регулюванню законопроектної функції комітетів, вживаються поняття „проекти законів та інших актів” та „законопроекти, внесені суб’єктами права законодавчої ініціативи”, „проекти актів Верховної Ради України, внесені суб’єктами права законодавчої ініціативи”.

Закон України „Про Регламент Верховної Ради України” визначає, що право законодавчої ініціативи здійснюється шляхом внесення до Верховної Ради проектів законів, постанов, проектів інших актів Верховної Ради, пропозицій до законопроектів, поправок до законопроектів (п. 5 ст. 89). Крім того, окремо визначається виключне право Кабінету Міністрів на внесення проекту закону про Державний бюджет України, а також Президента України або Кабінету Міністрів України вносити проекти законів про надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів України (п. 2-3 ст. 89).

Положення про порядок роботи у Верховній Раді із проектами законів, постанов, інших актів Верховної Ради від 22 травня 2006 р. дає змогу більш прискіпливо проаналізувати погляди законодавців на термін „законопроект”. Перш за все, варто зазначити, що у контексті Положення під законопроектом розуміють проекти законів, постанов, інших актів парламенту. Втім далі у тексті Постанови законопроект уже розглядається як текст майбутнього закону (п. 48), а у пункті 37 використання терміна „законопроект” безпосередньо вказує на майбутній закон.

Положення про Апарат Верховної Ради України від 14.03.2006 р. одним із завдань Апарату (п. 7) називає підготовку матеріалів, пов’язаних із розробкою законопроектів і законодавчих пропозицій, та здійснення контролю за підготовкою проектів законів та інших актів Верховної Ради, а також реєстрацію законопроектів, внесених на розгляд Верховної Ради суб’єктами права законодавчої ініціативи.

В Інструкції з діловодства у Верховній Раді від 25 березня 2002 р., що діяла до 2006 року, йшлося про роботу з проектами законодавчих актів, внесеними суб’єктами права законодавчої ініціативи, при цьому до категорії законопроектів відносили проекти законів і постанов (п. 3.2.1). При регламентації роботи з актами Верховної Ради простежується їх ототожнення з поняттям „законопроект” (п. 3.3.1), оскільки вказується, що протокольний відділ вносить номери та дати прийняття актів до бази даних „Проходження законопроектів”. Натомість Положення про порядок роботи з документами у Верховній Раді України (від 25 травня 2006 р.) навпаки, з одного боку, об’єднує закони, постанови та інші акти Верховної Ради України під загальною категорією „акти Верховної Ради України” (п. 3.1.1.), а, з іншого боку, під категорією „законопроект” об’єднує проекти законів, постанов та інших актів (п. 3.2.1).

У наведених нормативно-правових актах відображено множинність існування проявів або форм здійснення законодавчої ініціативи. Окрім цього, за законодавством, законопроект одночасно розуміється і як проект закону, постанови, іншого акта Верховної Ради України, і як текст закону, і як загалом акт Верховної Ради. Тобто, узагальнюючи зазначене щодо визначення форм реалізації права законодавчої ініціативи, передбачених нормативними актами, можна дійти висновку, що їх система де в чому є суперечливою через відсутність чіткого визначення та упорядкування.

Варто наголосити на тому, що законодавча ініціатива у кореневій основі свого визначення має поняття „закон”, яке, своєю чергою за видовою характеристикою належить до поняття „законодавство”. При цьому законодавство можна розглядати у кількох аспектах. Наприклад, як систему нормативних актів, якими регулюються суспільні відносини, головний засіб реалізації функцій законодавчої влади, який також вживається у кількох значеннях: як система законів України або як система законів та інших нормативних актів [508, с. 499]. Проте в Рішенні Конституційного Суду України № 12-рп/98 від 09.07.1998 р. йшлося про диференційований підхід до терміна „законодавство” в залежності від сфери та можливостей, потреб застосування. Так, у пункті третьому мотивувальної частини Рішення вказується, що термін „законодавство” досить широко використовується у правовій системі та в основному позначає сукупність законів та інших нормативно-правових актів. Цей термін без визначення змісту використовується і в Конституції України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відношень, що регулюються, цей термін вживається теж у різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони, в інших, передусім кодифікованих, до поняття „законодавство” включаються закони, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/15274.html