Місце вилучення речей і документів в адміністративно-деліктному провадженні

Адміністративно-деліктне провадження (провадження в справах про адміністративні правопорушення) на сьогоднішній день є найбільш дослідженим і нормативно урегульованим провадженням серед тих, які в структурі адміністративного процесу ми віднесли до конфліктних (юрисдикційних). У юридичній літературі відповідальність за вчинення адміністративних проступків відносять до самостійної складової предмета адміністративного права як групу однорідних відносин, що формуються у ході застосування заходів адміністративного примусу, включаючи адміністративну відповідальність, щодо фізичних та юридичних осіб [7, с. 71]. Правовою основою адміністративно-деліктного провадження є велика кількість нормативно-правових актів законодавчого та підзаконного характеру, основним серед яких є Кодекс України про адміністративні правопорушення (розділи IV та V) [94]. Крім КУпАП, який регулює загальні положення провадження, існує низка інших законів, що визначають особливості провадження щодо окремих категорій адміністративних справ. Так, розділом ХІХ Митного кодексу України [103] визначені особливості провадження у справах про порушення митних правил. В ньому, зокрема, зазначено, що «провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, ­– відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення» (ст. 357).

На даний час у зв’язку із закріпленням в нашій державі основ ринкової економіки сфера адміністративно-правового регулювання провадження у справах про адміністративні правопорушення суттєво розширилась, особливо завдяки створенню численного масиву нормативних актів. Серед них можливо розрізняти порядок провадження у справах за порушення: митних правил; санітарних правил; антимонопольного законодавства; правил захисту прав споживачів; податкового законодавства; законодавства з охорони державного кордону; земельного законодавства; природно–ресурсного законодавства; правил у сфері стандартизації, будівництва, ліцензійної діяльності на транспорті та ін. [113, с. 34].

Деталізація процесуальних норм, на підставі яких відбувається провадження, здійснена на підзаконному рівні. Визначаючи акти, що стосуються нашого предмета дослідження, можна назвати наступні: постанови Кабінету Міністрів України № 1102 від 17.12.2008 «Про затвердження Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках» [104], № 1086 від 18.12.2008 «Про затвердження Порядку тимчасового вилучення посвідчення водія, талона про проходження державного технічного огляду і ліцензійної картки на транспортний засіб та їх повернення» [105], наказ МВС України від 22 лютого 2001 року № 185 «Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення» [106], наказ МВС України від 26 лютого 2009 року № 77 «Про затвердження Інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» [107] та інші.

Незважаючи на певну схожість адміністративно-деліктного провадження та провадження у кримінальних справах (спільна мета, оформлення певних процесуальних дій), перше має істотні особливості. Воно відзначається за декількома критеріями: за органами, що здійснюють провадження, за специфікою процесуальних актів, за специфікою самої процедури [45, с. 34].

Так, на відміну від цивільної та кримінальної відповідальності, яка реалізується судом, адміністративна застосовується іншими суб’єктами: як державними, так і недержавними, їх посадовими особами, Особливості процедури відрізняються відносною простотою, скороченістю, короткими строками. Зокрема, аналіз адміністративного деліктного законодавства України дає змогу виділити два види провадження в справах про адміністративні проступки: звичайне та спрощене. Звичайне (застосовується до більшості проступків) передбачає складання протоколу; визначає зміст, види запобіжних заходів і порядок їх застосування; права й обов'язки учасників провадження; порядок розгляду справ; факти, обставини, що є доказами, тощо. Спрощеному провадженню підлягає невелика кількість правопорушень, прямо передбачених ст. 258 КУпАП. Таке провадження характеризується мінімумом процесуальних дій та їх оперативністю. Протокол про правопорушення не складається, посадова особа, яка виявила правопорушення, одночасно приймає і виконує рішення про накладення стягнення (штрафу або попередження) [49, с. 335].

У ст. 245 КУпАП визначені завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення: своєчасне, всебічне, повне та об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, розв’язання його в точній відповідності із законодавством, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин і умов, які сприяють скоєнню адміністративних правопорушень, запобігання їх скоєнню, виховання громадян у дусі дотримання законів, зміцнення законності.

Відсутність легального поняття провадження в справах про адміністративні проступки дало привід для наукових суперечок з цього питання. В юридичний науці відсутній єдиний підхід до визначення сутності провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Так, І. А. Галаган розуміє провадження в системі адміністративно-процесуального права як самостійне процесуальне явище, яке має специфічні, притаманні саме йому риси, ознаки та особливості, що відрізняють його від інших адміністративних проваджень [45, с. 34].

М. Я. Маслєнніков вважає, що провадження в справах про адміністративні правопорушення можна розглядати в двох аспектах: як правовий інститут і як різновид адміністративно-процесуальної діяльності.

Як правовий інститут – це сукупність адміністративно-процесуальних норм, що визначають порядок дій учасників адміністративно-юрисдикційного процесу у випадку вирішення індивідуальних справ, які виникають у разі скоєння адміністративних правопорушень.

Як різновид адміністративно-процесуальної діяльності – це врегульований адміністративно-процесуальними нормами порядок дій учасників адміністративно-юрисдикційного процесу, пов’язаний із реалізацією завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення [108, с. 13–14].

Д. М. Бахрах та Е. М. Рєнов визначають провадження в справах про адміністративні правопорушення як «регламентовану адміністративно-процесуальними нормами діяльність державних органів, спрямовану на розгляд справ про адміністративні проступки та застосування в необхідних випадках адміністративних стягнень» [109, с. 5–6]. С. Т. Гончарук розглядає провадження в справах про адміністративні правопорушення як «сукупність здійснюваних компетентними суб’єктами на основі закону процесуальних дій щодо вирішення справ про адміністративні правопорушення» [110, с. 59].

Провадження в справах про адміністративні правопорушення – це самостійний різновид адміністративно-юрисдикційного процесу, який являє собою врегульовані нормами адміністративного права процесуальні відносини, що складаються у зв’язку з реалізацією завдань та функцій органів адміністративної юрисдикції під час розгляду і вирішення справ про адміністративні правопорушення, вважає М. О. Ктіторов [111, с. 30].

Адміністративно-деліктне провадження визначають також як інститут адміністративного права, що містить норми, які регулюють діяльність уповноважених органів, а також осіб щодо застосування адміністративних стягнень за адміністративні правопорушення; або як діяльність суб'єктів, уповноважених застосувати адміністративні стягнення, та сукупність виникаючих при цьому відносин, урегульованих нормами адміністративного права [112, с. 336].

На думку С. Ю. Беньковського, провадження у справах про адміністративні правопорушення – це система правовідносин, які виникають, змінюються та/або припиняються на основі процесуальної (процедурної) діяльності органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення та приймати рішення у цих справах [113, с. 30].

Узагальнюючи наведені визначення, під адміністративно-деліктним провадженням будемо розуміти регламентовану нормами права та здійснювану в адміністративно-процесуальній формі діяльність уповноважених суб'єктів публічної адміністрації щодо розгляду й вирішення справ про адміністративні проступки, застосування в необхідних випадках адміністративних стягнень.

Незважаючи на певні розбіжності, позицій різних вчених щодо поняття «провадження в справах про адміністративні проступки», їх погляди збігаються в одному – названий вид адміністративного процесу складається з кількох фаз розвитку, що змінюють одна одну [114, с. 210–212], які називаються стадіями. Під адміністративною процесуальною стадією слід розуміти відносно відокремлені частини адміністративного провадження, які являють собою сукупність процесуальних етапів, спрямованих на досягнення локального завдання в рамках загальної мети вирішення індивідуально-конкретної справи [82, с. 215].

На відміну від інших видів проваджень, зокрема дисциплінарного, передбаченого ст. 39 Закону України «Про Вищу раду юстиції» [115], стадії адміністративно-деліктного провадження нормативно не визначені і становлять результат наукового осмислення діючих у тій чи іншій сфері правил поведінки. У загальному вигляді порядок провадження визначений КУпАП, але чіткого їх відокремлення, визначення тих чи інших процесуальних етапів та дій стадії немає, що створює певні труднощі при правозастосуванні.

Тому в юридичній літературі можна зустріти різні погляди на стадії адміністративного провадження, в тому числі деліктного.

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/9450.html