---

Адміністративне затримання, особистий огляд та огляд речей і документів як передумова їх вилучення

Заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення визначені у главі 20 КУпАП, у статтях якої розкриваються підстави та порядок їх застосування. Так, ст. 260 Кодексу визначає, що у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, талона про проходження державного технічного огляду, ліцензійної картки на транспортний засіб, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Порядок адміністративного затримання, особистого огляду, огляду речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, талона про проходження державного технічного огляду, ліцензійної картки на транспортний засіб, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, з метою, передбачено згаданою статтею, визначається КУпАП та іншими законами України [94].

З урахуванням того, що відповідно до ст. 265 КУпАП речі і документи, які є знаряддям або безпосереднім об'єктом правопорушення, виявляються та вилучаються під час затримання, особистого огляду або огляду речей, зупинимось більш детально на вказаних заходах адміністративно-процесуального примусу.

Діючий КУпАП не визначає сутності адміністративного затримання, а конкретизує моменти його процесуального оформлення, підстав, строків та суб’єктів його застосування. На думку В. Б. Авер’янова адміністративне затримання – це захід забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення, примусове короткочасне обмеження свободи дій і пересування правопорушника [7, c. 425]. О. І. Миколенко вважає, що це – короткочасне обмеження свободи особи, що вчинила адміністративний проступок, пов’язане з її примусовим утриманням протягом встановленого законом часу у спеціальних приміщеннях правомочних органів [144, c. 165]. На противагу позиції О. І. Миколенка, А. Т. Комзюк висловлює думку що адміністративне затримання полягає в утриманні особи в при­міщенні міліції як з поміщенням до кімнати для затриманих, так і без такого [4, с. 126]. Але, даючи визначення цього заходу, він зазначає, що адміністративне затримання – це короткострокове обмеження свободи особи, яка вчинила або вчиняла адміністративне правопорушення, пов’язане з її примусовим утриманням протягом встановленого законом часу у спеціальних приміщеннях правомочних органів [4, с. 131].

Слушною є позиція Д. М. Бахраха, який виділяє превентивне та процесуальне адміністративне затримання, що відрізняються один від одного фактичними та нормативними підставами, метою, термінами, правовими наслідками та колом осіб, щодо яких здійснюється [145, с. 22–24]. В. А. Тюрін поділяє адміністративне затримання на різновиди: затримання на місці вчинення правопорушення; адміністративне затримання із доставленням, видворенням і утриманням у приміщенні органів внутрішніх справ, органів державної влади й місцевого самоврядування для встановлення особи та складання протоколу; адміністративне затримання особи із доставленням та утриманням її не тільки для встановлення особи і складання протоколу, але й забезпечення можливості притягнення до відповідальності, тобто протягом більш тривалого терміну [146, с. 18].

Отже, такий захід, як адміністративне затримання, пов’язаний із примусовим дотриманням процедури короткочасного обмеження свободи дій і пересування особи, яка вчинила протиправне діяння.

За загальним правилом адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більше трьох годин. У виняткових випадках, у зв'язку з особливою потребою, законами України може бути встановлено інші строки адміністративного затримання. Зокрема, такі строки встановлені Законом України «Про міліцію» [147]. Недоліком КУпАП є відсутність норми, що передбачає порядок продовження строку, якщо трьох годин не вистачило для встановлення особи та складання протоколу про адміністративний проступок. Проте така норма міститься у згаданому вище законі, де зазначено, що осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, для складання протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бути вирішені на місці, можна затримувати на строк до трьох годин, а у необхідних випадках для встановлення особи і з'ясування обставин правопорушення – до трьох діб з повідомленням про це письмово прокуророві протягом 24 годин з моменту затримання.

Спеціальні строки адміністративного затримання встановлені для осіб, які порушили прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон України. Їх може бути затримано на строк до трьох годин для складення протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи і з'ясування обставин правопорушення – до трьох діб з повідомлення про це письмово прокурора протягом 24 годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу.

Схожий строк передбачений щодо осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, яких може бути затримано на строк до трьох годин для складання протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи, проведення медичного огляду, з'ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин та їх дослідження – до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом 24 годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу.

Інша категорія строків адміністративного затримання передбачена для осіб, які вчинили протиправне діяння, за яке передбачено покарання у вигляді адміністративного арешту. Так, за вчинення таких проступків, як дрібне хуліганство, насильство в сім’ї, злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця чи образу їх, публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, осіб, які їх скоїли, може бути затримано до розгляду справи суддею або начальником (заступником начальника) органу внутрішніх справ. До розгляду суддею справи може бути затримано також осіб, які незаконно перетнули або зробили спробу незаконно перетнути державний кордон України, вчинили злісну непокору законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, порушили порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій або проявили неповагу до суду чи торгували з рук у невстановлених місцях. Іноземців та осіб без громадянства, які порушили правила перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України, може бути затримано до розгляду справи суддею або посадовою особою органу Державної прикордонної служби України.

У цьому аспекті необхідно зазначити, що строки адміністративного затримання за правопорушення, що передбачають покарання у вигляді адміністративного арешту, мають бути уніфіковані та скорочені оскільки порушують гарантовані Основним Законом права громадян. Так, в п. 5 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про міліцію» передбачено право працівників міліції затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції, – до розгляду справи судом, але не більше ніж на 24 години [144], у той час як в КУпАП цей строк обмежується строком розгляду справи суддею, який може бути більшим ніж одна доба. Водночас, коли справу має бути розглянуто протягом доби, виникають певні проблеми здійснення адміністративного затримання у передвихідні дні, коли у суботу та неділю судді не працюють. Аналіз ст. 277 КУпАП, яка визначає строки розгляду справ про адміністративні правопорушення, дає змогу зробити висновок про те, що цей строк починається з моменту одержання справи суддею. Прості математичні підрахунки допомогли дослідникам встановити, що загальний строк адміністративного затримання в цьому випадку має бути не більшим ніж 48 годин [148, с. 67]. В Інструкції з організації роботи чер­гової частини міськрайліноргану строк затримання в таких випадках обмежується добою, те саме стверджують деякі автори [149, с. 17], хоча це суперечить вимогам ст. ст. 263 і 277 КУпАП.

Строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення порушника для складення протоколу, а особи, яка була в стані сп'яніння, – з часу її витвереження.

Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може провадитися лише посадовими особами, уповноваженими на те законами КУпАП та іншими законами України. Перелік таких суб’єктів доцільно встановити, оскільки крім адміністративного затримання вони уповноважені здійснювати вилучення речей і документів.

Так, відповідно до ст. 374 МК України, адміністративне затримання громадянина, який вчинив порушення митних правил, здійснюється посадовою особою митного органу за рішенням керівника цього органу або його заступника, керівника підрозділу з боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил, керівника митного поста або його заступника, а в разі їх відсутності (в нічний час, у вихідні та святкові дні тощо) – начальника чергового відділу або старшого чергової зміни [107].

Відповідно до ст. 262 КУпАП адміністративне затримання провадиться:

1) органами внутрішніх справ – при вчиненні дрібного хуліганства, вчиненні насильства в сім'ї, порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів та демонстрацій, при поширюванні неправдивих чуток, вчиненні злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця чи образи їх, публічних закликів до невиконання вимог працівника міліції, при прояві неповаги до суду, вчиненні незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах, порушенні правил про валютні операції, правил обігу наркотичних засобів або психотропних речовин, незаконного продажу товарів або інших предметів, дрібної спекуляції, торгівлі з рук у невстановлених місцях, при розпиванні спиртних напоїв у громадських місцях чи появі у громадських місцях у п'яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, у випадках, коли є підстави вважати, що особа займається проституцією, при порушенні правил дорожнього руху, правил полювання, рибальства і охорони рибних запасів та інших порушень законодавства про охорону й використання тваринного світу, при порушенні правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні і транзитного проїзду через територію України, а також в інших випадках, прямо передбачених законами України;

2) органами прикордонної служби – у разі незаконного перетинання або спроби незаконного перетинання державного кордону України, порушення прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, вчинення злісної непокори законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, порушення правил використання об'єктів тваринного світу в межах прикордонної смуги та контрольованого прикордонного району, у територіальному морі, внутрішніх водах та виключній (морській) економічній зоні України, порушення правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні і транзитного проїзду через територію України;

3) старшою у місці розташування охоронюваного об'єкта посадовою особою воєнізованої охорони – при вчиненні правопорушень, зв'язаних з посяганням на охоронювані об'єкти, інше;

4) посадовими особами Військової служби правопорядку у Збройних Силах України – у разі вчинення військовослужбовцями, військовозобов'язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків дрібного хуліганства, злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, публічних закликів до невиконання вимог цієї особи, порушення правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів, дрібного розкрадання державного або колективного майна, у разі вживання спиртних напоїв у громадських місцях, появи в громадських місцях у п'яному вигляді, а також у разі порушення правил дорожнього руху водіями чи іншими особами, які керують військовими транспортними засобами;

5) органами Служби безпеки України – при порушенні законодавства про державну таємницю або здійсненні незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах, зберіганні спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації;

6) посадовими особами органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів – у разі вчинення прихованої від огляду передачі або спроби передачі будь-яким способом особам, яких тримають у слідчих ізоляторах і установах виконання покарань, алкогольних напоїв, лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання, а також інших заборонених для передачі предметів [94].

Тут необхідно більш детально зупинитися на повноваженнях публічної адміністрації щодо застосування адміністративного затримання за ті чи інші адміністративні проступки. Йдеться про право здійснювати затримання працівниками міліції. Закон України «Про міліцію» встановлює суттєві розбіжності щодо повноважень міліції щодо застосування затримання. Так, КУпАП встановлює, що органи внутрішніх справ мають право його здійснювати щодо конкретного переліку адміністративних правопорушень, а також в інших випадках, прямо передбачених законами України (ст. 262). Закон України «Про міліцію» уповноважує її затримувати осіб, які вчинили будь-які адміністративні правопорушення для складання протоколу або розгляду справи по суті. На нашу думку, навряд чи норма Закону підпадає під словосполучення, зазначене в КУпАП, «а також в інших випадках, прямо передбачених законами України». Безмежне поширення адміністративного затримання на усіх осіб, які вчинили адміністративні проступки, не зовсім збігається з гуманістичною політикою правової держави, в якій права і свободи громадян проголошено найвищою соціальною цінністю.

Корисним з цього приводу може стати досвід зарубіжних країн. Спеціалізовані державні установи, покликані забезпечувати правопорядок і громадську безпеку у зарубіжних державах, не знають такого заходу, як адміністративне затримання, яке в Україні є найпоширенішим заходом примусу, що застосовується державними органами. Людина заарештовується поліцією і доставляється до поліцейської дільниці для оформлення необхідних процесуальних документів, після чого її доставляють до суду. Суд вирішує питання про подальше затримання чи звільнення її з-під варти. Така процедура цілком збігається з нашою конституційною нормою. В США у примусовій діяльності поліції сам термін «адміністративне затримання» не використовується. Людина позбавляється права вільного пересування, це може зробити тільки уповноважена державою особа, при цьому доставити особу до суду можна після складання протоколу та допиту, якщо дозволяють обставини. Обставинами, що не дають можливості доставити порушника до суду, є: а) час доби, коли суд не працює (правопорушника затримано вночі); б) неможливість допиту правопорушника в суді (правопорушник хворий, поранений, перебуває в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння); в) інші обставини.

Тільки суд приймає рішення про подальше затримання правопорушника чи про його звільнення. В США понад 90 % правопорушників звільняються до розгляду справи по суті і близько 50 % з них – шляхом внесення застави.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/9450.html