Теорія позитивної юридичної відповідальності

Соціокультурне розуміння терміну «відповідальність» з очевидністю вплинуло на науковців і сприяло появі теорії позитивної юридичної відповідальності, яка ототожнюється з позитивною поведінкою суб’єкта. Ідея юридичної відповідальності, не пов’язаної з правопорушенням, була запропонована в правознавстві на початку 1960-х рр. Її виникнення пов’язують із формуванням широкого підходу до розуміння права й активною розробкою теми відповідальності у філософії та етиці [564, с. 16]. Ця думка, хоча й може сприйматися як переконлива, усе ж не враховує більш вагомого фактору, котрий існував увесь час до початку 1960-х рр. і далі – це неналежна увага та практично цілковита теоретична занедбаність питання про кримінально-правові відносини. Тому розробка теми відповідальності у філософії та етиці є збігом у часі, котрий збиває з пантелику дослідників у пошуках справжної причини появи цієї теорії. Є.О. Цишковський вважає, що ключова проблема загального розуміння теорії юридичної відповідальності на сьогоднішній день полягає не стільки в пошуках доказів відповідальності в правомірній поведінці, скільки в розробці її загального поняття [565, с. 5]. Певна річ, що це не так, оскільки такі докази можна надати, лише повністю перекроївши парадигму юридичної відповідальності, де одне й те ж саме явище означає зовсім різні факти, а головне, слід було би закопати назавжди теорію правових відносин.

Є.В. Черних і Д.А. Ліпінський пропонують розуміння так званої «статусної юридичної відповідальності». Цей зворот вони пояснюють тим, що вона встановлюється законодавчо. Статусна юридична відповідальність визначається ними як об’єктивно зумовлений, встановлений законом і такий, що охороняється державою, обов’язок (необхідність) додержання правових приписів учасниками правовідносин, а у випадку його порушення – обов’язок правопорушника зазнати засудження, обмеження прав майнового або особистого немайнового характеру [566, с. 11]. Наполягаючи на тому, що позитивна й негативна юридична відповідальність – це не аспекти відповідальності, а форми її реалізації, Є.В. Черних і Д.А. Ліпінський полемізують із противниками теорії позитивної юридичної відповідальності переважно, спростовуючи аргументи методологічного плану, коли такі противники виступали проти зазначеної теорії, ґрунтуючись на тезі, що не можна мислити відповідальність як тотожність обов’язку, правомірної поведінки, правосуб’єктності, деліктоздатності тощо. Дійсно, це заперечення слушне, оскільки тими таки категоріями противники теорії позитивної юридичної відповідальності оперували в понятті негативної юридичної відповідальності [566, с. 12-13]. Указівка вчених на те, що юридична відповідальність у їхньому розумінні є ширшою від обов’язку та правомірної поведінки, заохочення [566, с. 14], не підтверджується. По суті, автори її ототожнюють із цими явищами; вона в їхньому розумінні не представлена як більш ширше від цих категорій явище. Насправді, юридична відповідальність у позитивному сенсі представлена ними як правомірна поведінка особи. Це в принципі відповідає соціальному концепту розуміння відповідальності, але концепт негативної юридичної відповідальності тріщить по швах. Зокрема, означене проявляється в тому, що Є.В. Черних і Д.А. Ліпінський стверджують, що негативний аспект відповідальності ґрунтується на позитивній юридичній відповідальності й є атрибутом правовідносини, котрий включає в себе обов’язок компетентного органу застосувати до правопорушника, передбачені санкцією правової норми заходи відповідальності та реальне зазнавання несприятливих наслідків [566, с. 17], виключає якісь права правопорушника й відповідні їм обов’язки держави, який усуває ідею правовідносин, оскільки в них відносин немає, а є лише застосування сили без можливості правопорушника реально впливати на розвиток цих відносин як рівноправного актору. Відтак, убачається, що негативний аспект відповідальності є антагоністом розуміння позитивної юридичної відповідальності, оскільки те, що називається негативною юридичною відповідальністю, по суті, є офіційною констатацією безвідповідальної поведінки й сенс цього заходу проявляється вже не у відповідальності особи, цей термін тут дуже невдалий, а в прямому примусі у вигляді негативної офіційної оцінки вчинку особи та її особистості. Тому видається неправильною вказівка зазначених учених на те, що негативна юридична відповідальність не може зводитися до засудження, оскільки, на їхню думку, це заперечувало би розуміння відповідальності ще і як застосування покарання тощо [566, с. 17]. Цей аргумент ґрунтується на хибному уявленні про те, що самі правові наслідки безвідповідальної поведінки є відповідальністю відповідної якості. Напроти, убачається некоректним вважати це несенням відповідальності. Сама оцінка поведінки особи як безвідповідальної є тією юридично-значущою позицією, яка відображає наслідок безвідповідальної поведінки. Справа не лише в термінології, але ще й у тому, що використовуючи інший зміст у негативній юридичній відповідальності, поряд зі змістом позитивної, ми перетворюємо його в абсурд. Людина була слухняною праву, а потім перестала бути нею й має стати ще більш слухняною праву, тобто взяти для себе не заохочення як за слухняної праву поведінці, а обмеження й страждання.

Теорія позитивної юридичної відповідальності незастосовна до кримінально-правових відносин ще через те, що кримінальне право є охоронною галуззю права, тому воно не регулює позитивних відносин, звідси не може бути позитивної кримінальної відповідальності. Про неможливість регулювання кримінальним правом позитивних суспільних відносин ми вже неодноразово зазначали та наводили докази [495, с. 64-75; 507, с. 230-286].

В.В. Похмелкін стверджує, що юридична відповідальність як вид соціальної відповідальності за змістом і структурою повинна відповідати соціальній відповідальності, а це, на думку В.В. Похмелкіна, означає, що оскільки соціальна відповідальність виступає в єдності позитивної й ретроспективної сторін, то ті ж самі сторони мають виділятися в її юридичній формі [449, с. 27]. Поряд із цим В.В. Похмелкін заперечує слушність аргументу практично налаштованих противників концепції позитивної відповідальності, які в якості антитези вказують на нелогічність змісту позитивної відповідальності як несення юридичної відповідальності всіма особами, які не вчинили правопорушень. Учений зауважує, що така теза вбачається безглуздою, з точки зору змісту відповідальності як примусового впливу на правопорушника, а справа якраз у тім, що позитивна відповідальність має розглядатися в зовсім іншому ракурсі як не примусовий захід до особи. Учений наполягає на розумінні позитивної юридичної відповідальності як не примусового впливу на особу, коли вона добровільно проявляє правомірну поведінку, яка покладена на неї суспільством через державний механізм як обов’язок [449, с. 27-28]. Однак подібна концепція позитивної юридичної відповідальності, хоча й ґрунтується на загальному розумінні соціально відповідальної поведінки все-таки не вбачається практично застосовною, оскільки позитивна юридична відповідальність не розкриває всього змісту відповідних правових відносин. У позитивній юридичній відповідальності зобов’язаним суб’єктом виступає лише окрема особа, а про обов’язки й права іншого суб’єкта – суспільства, держави нічого не зазначається. Відтак, на нашу думку, теорія позитивної юридичної відповідальності є однобокою, адже не розкриває реального правового статусу суб’єктів абсолютних правових відносин, бо не лише особа зобов’язана діяти чи не діяти певним чином, а й суспільство та держава не можуть обтяжувати особу тим, чого вона не повинна нести, тобто зміст позитивної відповідальної поведінки має носити двосторонній характер. Отже, концепція позитивної юридичної відповідальності має розчинитися в загальних «абсолютних» правових відносинах. У цьому сенсі позиція В.А. Номоконова про необхідність визнання юридичної природи позитивної юридичної відповідальності як одного з видів соціальної відповідальності, видається не достатньо вагомою, оскільки концепція позитивної юридичної відповідальності веде до подвоєння елементів кримінально-правових відносин, найважливішим елементом яких В.А. Номоконов убачає кримінальну відповідальність [412, с. 120-122]. С.О. Маркунцов справедливо зазначає про ідентичність розуміння в літературі змісту кримінально-правових відносин і позитивної кримінальної відповідальності [385, с. 88-89].

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/15275.htm