Теорії кримінальної відповідальності, пов’язані з покаранням чи його окремими аспектами

Однією з найпоширеніших у літературі є «пенальна теорія» кримінальної відповідальності. О.О. Чистяков зазначає, що погляд на кримінальну відповідальність як на покарання має найбільше число прихильників у науці кримінального права. Це цілком зрозуміле явище. У побутовому розумінні фраза «притягнутий до кримінальної відповідальності» завжди асоціюється з виразом «покараний». Але доктрина не може спиратися тільки на думку пересічного обивателя. Безумовно, вона повинна йти далі, проникаючи в сутність того чи іншого явища [567, с. 66]. Видається, що це пояснення похідного. Насправді, причина цього в тому, що категорія «кримінальна відповідальність», у всій будівлі історії кримінального права займає останній поверх, тобто є новою категорією, до якої майже безроздільно панувало покарання. Воно, дійсно, і зараз розуміється в широкому та вузькому, нормативному сенсах.

Часто через більш значний залякувальний потенціал, покарання, порівняно із самим фактом засудження й стигматизації особи, убачається як об’єднуюче утворення, що об’єднує у своїх можливостях імовірний конкретний каральний вплив на винного, і засудження, як таке, виходить на другий план уваги, оскільки в його епіцентрі залишається найбільш інтенсивний вплив на особу, що передусім пов’язується з покаранням. Можливо, саме тому допускається розчинення кримінальної відповідальності в покаранні? Хоча слід підкреслити, що функції кримінальної відповідальності (засудження), покарання в повній мірі не в змозі перебрати на себе, оскільки кримінальна відповідальність відіграє роль соціально-правової основи для покарання й останнє не має застосовуватися без цієї важливої основи. Отже, суспільне засудження має бути основою для покарання, а не його наслідком, оскільки перед покаранням поставлені інші цілі. Ні абстрактна, ні реальна можливість покарання, ні навіть його виконання, не повинні самі собою ні в юридичному, ні в іншому соціальному сенсі, породжувати засудження, оскільки злочин і ставлення до нього винного можуть породжувати суспільне засудження. Якщо ж останнє виникає в результаті застосування покарання до особи, а не через її стигматизацію судом, то маємо, на жаль, пенальне (похідне) засудження, а не кримінальне (первинне). Можливо, через цей, заражений хворобою невігластва суспільний механізм ставлення до покарання та його застосування, особа, яка зазнала покарання, навіть якщо вона виправилась, зазнає більших утисків із боку суспільства, порівняно з тією, котра зазнала кримінальної відповідальності, проте, від покарання чи його відбування була звільнена. У соціально-психологічному та юридичному сенсах, ці особи після припинення, відповідно, кримінально-правових і кримінально-виконавчих відносин мають бути в однаковому становищі й зазнавати однакового неупередженого ставлення. Однак соціальна практика показує більш упереджене ставлення до осіб, які відбували покарання, причому це стосується не лише раніше ув’язнених чи обмежених у волі, а також щодо осіб, які зазнали не строкових покарань, оскільки вбачається, що якщо суд вирішив застосувати покарання, а не звільнення від покарання чи його відбування, то відтак, особа є більш зіпсованою. Таким чином, громадська думка може сприймати рівень негативності оцінки діяння й особи злочинця не з того «що» й «хто» вчинив, а яке покарання до нього вирішив застосувати суд і чи взагалі застосував до нього покарання. На нашу думку, тут проявляється підхід суворого Середньовіччя, оскільки покарання превалювало над іншими засобами соціальної оцінки діяння й особи злочинця. Видається, що офіційна оцінка діяння та засудженого, котра висловлюється в обвинувальному вироку суду має визначати конкретний вид і розмір покарання, а останні не повинні відчужувати ставлення до винної особи й вчиненого нею від цієї оцінки в більш суворий бік, тобто не покарання, передусім його вид, що призначене судом, має впливати на ставлення до особи, а офіційна її оцінка й дорікання, які висловлені в обвинувальному вироку суду.

Загалом, сучасній кримінально-правовій доктрині притаманне ставлення до покарання й інших кримінально-правових засобів примусу (примусові заходи виховного чи медичного характеру) як до продовження кримінальної відповідальності, причому такі засоби нерідко називаються мірами кримінальної відповідальності [369, с. 151]. Отже, покарання й інші примусові заходи, що застосовуються до винної особи, мисляться значною частиною вчених як міри кримінальної відповідальності, що з огляду на це повинна розумітися не лише як юридичних факт – засудження, а також як процес, котрий триває протягом усього часу наявності спеціальних охоронних кримінально-правових відносин. Зазначений підхід викликає заперечення.

А. Губіньскі визначає карну відповідальність (у польському кримінальному праві використовується термін «карне» замість «кримінальне» – уточ. наше – П.С.) як несення обмеження цивільних прав у судовому карному притягненні (пер. з польськ. наш – П.С.) [151, s. 396], тобто розуміє її в дусі обмежень, пов’язаних із покаранням, що є симптоматичним для звичного розуміння кримінальної відповідальності, яка проявляється в покаранні. Таке розуміння відповідальності ґрунтується на загальному понятті юридичної відповідальності, яке притаманне для теорії польського права. Вона визначається як несення, тобто розуміється як певний процес розгорнутий в часі, суб’єктом, передбачених правом негативних наслідків за події або стани, що підлягають негативній нормативній кваліфікації й призначаються такому суб’єкту в передбаченому правом порядку. Причому стани або події передбачають діяння суб’єкта, а не процеси природи чи стани речей [144, s. 12].

Подібний підхід використовується й у американській кримінально-правовій доктрині, у якій сам термін «кримінальна відповідальність» часто не розкривається, хоча постійно вживається. С.Дж. Морзе вказує, що оцінка моральної та кримінальної відповідальності особи є найбільш значущою в системі кримінально-правової юстиції США й тут же зазначає, що стан фізичної (генетичної) і психосоціальної схильності особи до девіантної поведінки має виключати або пом’якшувати відповідальність за вчинення злочину чи за іншу девіантну поведінку, підкреслюючи, що відповідальність може бути повною чи неповною, тобто визначає її ступінь [163, p. 165-166, 205]. Згадана позиція може видатися аргументом на користь твердження, що кримінальна відповідальність як кримінально-правове поняття існує в теорії кримінального права США в «чистому вигляді», але це було би явним перебільшенням, оскільки в ній існує переважно пенальний підхід до кримінальної відповідальності та й сам С.Дж. Морзе не вказує прямо на те, що він розуміє її в чистому від покарання й інших кримінально-правових наслідків вигляді. Відтак, пом’якшення чи диференціація кримінальної відповідальності, про яку він указує, передбачає або повне звільнення від кримінальної відповідальності, або пом’якшення покарання. Про різницю між кримінальною відповідальністю й покаранням ведуть мову Н. Фарані та Дж. Колмен, зазначаючи, що в кримінальній відповідальності міститься основа для покарання, підкреслюючи, що вони не тотожні [107, p. 118].

П. Робінсон вживає терміни «кримінальна відповідальність» і «покарання» в одному й тому ж лексичному рядку, причому він їх взаємно заміняє переважно вживаючи термін «покарання». Зокрема, учений досліджує в прогностичному аспекті можливі варіанти взаємного впливу одна на одну двох теорій, теорії «соціального контролю» та «теорії морального воздаяння (а фактично карального – прим. наша – П.С.)». Врешті він використовує термінологічний зворот «кримінальна відповідальність» у значенні покарання, оскільки осмислює покарання в ставленні до нього населення, залежно від змін у стані злочинності [183, p. 2-3]. Його позиція є, по суті, пенальним поглядом на кримінальну відповідальність. Автор раніше висловлював позицію, у якій здатність нести відповідальність («liability») не ототожнюється з покаранням, оскільки він припускав наявність такої при одночасній відсутності покарання [184, p. 419]. Звідси означена здатність, а відтак, як часто мислиться дослідниками, і обов’язок не ототожнюються автором із покаранням. Зазначений вище погляд на кримінальну відповідальність відбивається й у перекладі іноземних юридичних текстів, зокрема, у КК Норвегії, у третьому розділі, який можна перекласти на українську мову як «Умови, що є підставою для караності», перекладений на англійську мову як «Conditions governing criminal liability (Умови, що є підставою кримінальної осудності)», але в основу покладена «караність (strafbarhed)», термін, що більш точно можна перекласти як «той, що заслуговує на покарання (strafbar)», а не кримінальна осудність [28], тобто основоположною кримінально-правовою категорією в КК Норвегії є все ж покарання, а не кримінальна осудність. Англійський переклад є симптоматичним щодо ототожнення кримінальної осудності й покарання. Очевидно, що нерозуміння різниці цих явищ, зумовлене не американськими перекладачами, бо переклад здійснили норвежці, а не розумінням різниці між термінами «criminal liability» й «punishability» в англо-американській літературі, але вона там є. Узагалі, термін «liability» більш розумно було би використовувати в семантичному сенсі «нестійкості або здатності до», з точки зору нестійкості до кримінально-правової заборони або в делінквентності особи, з точки зору кримінального закону, а не в значенні «відповідальність», бо така нестійкість – це, навпаки, безвідповідальність у соціальному значенні. У сенсі «здатності до» або цивільно-правової, або кримінально-правової делінквентності, використовують звороти, відповідно «civil liability» та «criminal liability», А. Віндінг Крузе й Дж. Летт. Вони вказують про здатність особи до покладення на неї обов’язку відшкодування цивільно-правової шкоди та, відповідно, до застосування стосовно неї покарання, залежно від суб’єктивної сторони складу правопорушення в датському праві [213, p. 199].

Нині російськими вченими висловлюється думка про те, що у зв’язку з врахуванням усіх можливих форм кримінально-правового реагування на вчинені злочини, перехід від шкали покарань до створення шкали заходів кримінально-правового впливу, які, окрім покарання, будуть включати в себе заходи, пов’язані зі звільненням від кримінальної відповідальності й покарання, пом’якшенням покарання, кримінально-правовим заохоченням тощо [416, с. 19]. Однак було б очевидним перебільшенням вважати, що зазначені дослідники в цю шкалу заходів кримінально-правового впливу включають і кримінальну відповідальність у «чистому вигляді» з огляду на не типовість такої думки та фактичне включення покарання в зміст кримінальної відповідальності.

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/15275.htm