Історико-правовий аналіз розвитку кримінального законодавства України щодо відповідальності за створення стійких злочинних об’єднань

Злочинність являю собою явище, яке виникло разом із суспільством, існувало в будь-який період його розвитку та у сучасності являє собою необхідний елемент його існування [11, с. 452].

Розвиток правової науки України, в тому числі і науки кримінального права, не можливий без аналізування історії становлення права нашої держави. Дослідження тих чи інших пам’яток права дозволяє встановити доцільність, необхідність та історичну обумовленість передбачення тієї чи іншої норми у будь-якій галузі права.

Для правильного розуміння складів злочинів, що досліджуються, необхідно в історичному аспекті проаналізувати становлення кримінальної відповідальності за ті чи інші форми прояву організованої злочинності у нашій державі та визначити види і розміри покарання, що передбачалися за створення та діяльність зазначених угруповань. Зауважимо, відповідно до того, що проведення історичної ґенези становлення кримінальної відповідальності за створення стійких злочинних об’єднань не є безпосередньою метою цього дослідження, ми приділимо увагу аналізуванню найбільш важливих, на наш погляд, нормативно-правових актів.

Досліджуючи загальну історію розвитку нашої державності та права, вивчаючи праці науковців, які займалися цими проблемами, можна виокремити такі етапи розвитку кримінального законодавства України: період до заснування Київської держави – до ХІ ст.; період Київської держави – ХІ – ХV ст.; Литовсько-польська доба – ХV – ХVІ ст.; доба козацька – ХVІ – ХVІІІ ст.; занепад козаччини і українського життя – ХVІІІ – до 1917 р.; радянський період – 1917 – 1991 рр.; українське відродження – 1991 – сьогодення [12, с. 10].

На перших етапах розвитку нашої держави не було необхідності щодо заборони створення та діяльності стійких злочинних об’єднань, оскільки злочинність у той період не набула організованості, особи не об’єднувалися в стійкі угруповання з метою вчинення тих чи інших злочинів.

Так, аналізуючи перший правовий пам’ятник, «Руську правду», в контексті теми, якій присвячена ця робота, на нашу думку, можна зробити висновок, що в цьому нормативно-правовому акті містилася відповідальність за групове вчинення злочину, тобто злочин, вчинений двома або більше особами, а саме в ньому передбачалася відповідальність за вчинення «нападу скопом» [13, с. 28]. У зазначеному документі не містилося виокремлення будь-яких ознак та форм співучасті, не містилися питання розподілу ролей між особами, які спільно вчиняють той чи інший злочин, тобто питання виокремлення будь-яких видів співучасників. На підставі зазначеного, ми вважаємо, що відповідальність за вказані діяння у сучасному кримінальному законодавстві відповідає відповідальності за вчинення злочину групою осіб.

Покарання за вчинення зазначеного діяння передбачалося у виді «віри» (штрафу).

Наступними документами, що, на нашу думку, заслуговують на увагу при дослідженні цього питання є Литовські статути 1529 р., 1566 р. та 1588 р. Необхідно зауважити, що у зазначених нормативно-правових актах не передбачалася відповідальність за створення або діяльність будь-яких організованих угруповань, але в ньому також передбачалась відповідальність за групове вчинення злочину. Так, у першому Литовському статуті у розділі ХІІІ артикулі 15 [14, с. 104], у другому Литовському статуті у розділі ХІV артикулі 16 [15, с. 142], у третьому Литовському статуті у розділі ХІV артикулі 16 [16].

Інший пам’ятник права, якому необхідно приділити увагу, – «Соборне уложення» 1649 р. Цей нормативно-правовий акт суттєво відрізнявся від попереднього, оскільки мав впорядковану структуру і передбачав розміщення складів злочинів в окремих розділах, в залежності від родового об’єкта.

Необхідно зауважити, що зазначений документ не містив окремих норм, які б передбачали відповідальність за ті чи інші форми організованої злочинності. Але в ньому також передбачалася відповідальність за групову злочинність. Так, у ХХІ розділі «О розбойных и о татиных делех», у ст. 23 та ст. 24 цього Уложення встановлювалася відповідальність за вчинення розбою, а саме пограбування іншої люди із застосуванням сили, а також виступ проти феодального гніту [17]. У ст. 20 та ст. 21 цього документа передбачалася відповідальність за надання допомоги особам, які вчинили розбій.

Покарання за вчинення зазначених діянь передбачалося у виді від сплати штрафу до смертної казні, в залежності від наслідків, які настали у результаті їх вчинення.

Відповідно до зазначеного, за вказаним нормативно-правовим актом до відповідальності притягувалися не лише особи, які безпосередньо вчиняли злочин, а й особи, які їм надавали будь-яку допомогу стосовно вчинення злочинної діяльності. Тобто, можна зробити висновок, що зазначений нормативно-правовий акт передбачав інститут співучасті і відповідальність встановлювалася в залежності від розподілу ролей, а саме в залежності від того, яку функцію виконувала та чи інша особа при вчиненні злочину.

Іншим пам’ятником права, який заслуговує на увагу є «Артикул воїнський», прийнятий Петром І у 1715 р. Аналіз положень зазначеного нормативно-правового акту, на нашу думку, дозволяє зробити висновок, що він є першим документом, який передбачав відповідальність за конкретні форми організованої злочинності.

Так, у 19 артикулі цього документу передбачалася відповідальність особи за такі дії: «…тот кто войско вооружит или оружие предпримет против его величества» або ж того, хто не повідомив про вчинення зазначеного злочину [18, с. 327].

Покарання за вчинення зазначених дій передбачалося у виді четвертування з конфіскацією майна.

На підставі зазначеного, на нашу думку, можна дійти висновку, що вказана норма відповідає нормі, передбаченій ст. 260 чинного КК України – створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань. Як вірно зазначають автори, які займаються дослідженням у цій сфері, встановленню такої норми передувало виникнення козацьких військ, які були самостійними військовими формуваннями. Це викликало необхідність передбачити відповідну норму в кримінальному законодавстві, оскільки з появою можливості створення подібних формувань, ймовірними стають протиправні діяння, а саме збройне повстання проти царя [19, с. 17].

Наступним пам’ятником права являється збірник «Права, за якими судиться малоросійський народ», прийнятий у 1743 р. У цьому нормативно-правовому акті також передбачалась відповідальність за створення «збройного війська» [20, с. 211]. Аналіз положень зазначеного документа дозволяє зробити висновок, що вказане поняття, за своєю суттю, є суміжним з поняттям «не передбачене законом збройне формування».

Наступним документом, який, на нашу думку, являє інтерес в контексті теми дослідження є Уложення «Про покарання кримінальні та виправні» від 15 серпня 1845 р. (з наступними редакціями у 1857, 1866, 1885 роках).

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/16790.html