---

Об’єкт злочинів, що передбачають відповідальність за створення стійких злочинних об’єднань

Розкриваючи це питання, необхідно зазначити, що об’єкт злочину як обов’язковий елемент складу злочину займає ключове місце серед інших елементів, оскільки правильне його визначення дозволяє відокремити злочинне діяння від незлочинного, відмежувати подібні діяння, у зв’язку з чим правильно кваліфікувати діяння та притягти до належної відповідальності особу, яка вчинила злочин. Крім того, цей елемент впливає на зміст об’єктивних та суб’єктивних ознак злочину та є провідним для побудови Особливої частини КК України [79, с. 117; 172, с. 26; 173, с. 152].

У кримінально-правовій літературі зазначений елемент складу злочину є найбільш дискусійним відносно його визначення.

Доцільно зазначити, що вперше цьому питанню приділив увагу Н.С. Таганцев, на думку якого об’єктом злочину є юридична норма в її реальному бутті [174, с. 47].

На сучасному етапі розвитку науки кримінального права існують такі думки стосовно визначення об’єкта злочину.

На думку П.С. Матишевського та Є.В. Фесенка об’єктом злочину являються конкретні людські, суспільні або державні цінності. Структурними частинами цінностей, що охороняються кримінальним законом, є суб’єкти суспільних відносин; блага, що належать цим суб’єктам; предмети, залучені у сферу цих відносин [175, с. 124-125]. У подальших дослідження Є.В. Фісенко зазначав, що об’єктом злочину є цінності, під якими необхідно розуміти різноманітні об’єкти матеріального світу, у тому числі і саму людину, які мають суттєве позитивне значення для окремих осіб, соціальних груп і суспільства в цілому [176, с. 75].

Окремі автори визначають, що об’єктом злочину являються конкретні соціальні цінності (складовою частиною яких в окремих випадках можуть виступати соціальні зв’язки), що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або заподіює шкоду. Структурну основу об’єкта злочину в будь-якому разі утворюють суб’єкти суспільних відносин, блага, що їм належать, предмети, діючи на які, винна особа посягає на ці блага, а також соціальні зв’язки між суб’єктами [177, с. 34-35].

На думку В.П. Ємельянова, об’єктом злочину необхідно вважати сфери життєдіяльності людини, адже здійснюючи злочин, винна особа безпосередньо зазіхає не тільки на людей, але і на ті чи інші різновиди, аспекти проявів життя, діяльності людини, колективів, суспільства, їх безпеку, умови існування та функціонування, тобто на охоронювані кримінальним законом сфери життєдіяльності людини [178, с. 10].

В.М. Трубников, визначаючи зазначений елемент складу злочину, виокремлює первинний, яким є «соціальна оболонка» та вторинний – блага, цінності, сферу життєдіяльності, що знаходяться всередині соціальної оболонки [179, с. 82].

На думку П.Л. Фріса, під об’єктом злочину необхідно розуміти суспільні відносини, блага та інтереси, які прийняті під кримінально-правову охорону і яким унаслідок вчинення злочину спричиняється або може бути спричинена шкода [180, с. 69].

Цікаву думку з приводу визначення об’єкта злочину висловив М.В. Семикін, який зазначає, що при вирішенні питання про об’єкт злочину важливо встановити те, чому це діяння завдає безпосередню шкоду, а як ми цей об’єкт посягання назвемо – благом, цінністю, предметом суспільних відносин або сферою життєдіяльності людей – не суть важливо. Набагато важливіше встановити усі притаманні конкретному діянню властивості і з максимальною точністю відобразити їх в ознаках складу злочину [138, с. 99].

С.Б. Гавриш вважає, що під об’єктом злочину необхідно розуміти блага, що охороняються кримінальним правом [181, с. 65].

Найбільш поширеною думкою відносно визначення об’єкта злочину, яку підтримують більшість авторів у кримінально-правовій науці, являється та, відповідно до якої під цим елементом складу злочину розуміються суспільні відносини. Таку позицію підтримують М.Й. Коржанський, М.І. Бажанов, А.В. Савченко та інші [110, с. 90; 182, с. 104; 183, с. 79; 184, с. 100; 185, с. 39].

На нашу думку, у сучасному кримінальному праві жодна точка зору у визначенні об’єкту злочину не є універсальною, але більш точною, обґрунтованою, є думка, що визначає об’єктом злочину суспільні відносини, адже, як вірно зазначив М. Й. Коржанський, суспільні відносини являють собою реальну і єдину форму людського суспільства, вони являються єдиним способом людського співжиття [186, с. 9].

Розкриваючи це питання, необхідно також зауважити, що в науці кримінального права виокремлюються різні види об’єкта злочину, найбільш поширеною точкою зору серед науковців являється та, згідно якої виокремлюється триступенева класифікація об’єктів «за вертикаллю» (загальний, родовий і безпосередній об’єкти).

Під загальним об’єктом розуміють сукупність всіх суспільних відносин, що поставлені під охорону чинного закону про кримінальну відповідальність.

Під родовим об’єктом розуміють об’єкт, яким охоплюється певне коло тотожних чи однорідних за своєю соціальною і економічною сутністю суспільних відносин, які через це повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм.

Під безпосереднім об’єктом необхідно розуміти конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певної статті Особливої частини КК і яким завдається шкода злочином, що підпадає під ознаки конкретного складу злочину.

Але необхідно зауважити, що останнім часом набуває поширеності точка зору відносно чотирьохступеневої класифікації (загальний, родовий, видовий і безпосередній). Визначення загального, родового та безпосереднього об’єкта являються тотожними. Під видом об’єктом, на думку авторів, які підтримують таку точку зору, необхідно розуміти суспільні відносини одного виду – життя, особиста власність тощо [101, с. 205; 186, с. 66, 187, с. 159].

Крім того, необхідно зазначити, що у теорії кримінального права широко відома також і класифікація безпосередніх об’єктів «за горизонталлю». Сутність цієї класифікації полягає в тому, що на рівні безпосереднього об’єкта виокремлюють основний (головний) і додатковий об’єкти. Необхідність такою класифікації виникає тоді, коли один і той самий злочин одночасно завдає шкоди декільком суспільним відносинам.

Додатковим безпосереднім об’єктом є тільки ті суспільні відносини, яким поряд із основним об’єктом завдається або виникає загроза заподіяння шкоди. Цей об’єкт може бути двох видів: обов’язковий (необхідний) і необов’язковий (факультативний).

Додатковий обов’язковий безпосередній об’єкт – це такий об’єкт, що в даному складі злочину страждає завжди, у будь-якому випадку вчинення певного злочину.

Додатковий факультативний безпосередній об’єкт – це такий об’єкт, який при вчиненні певного злочину може існувати поряд з основним, а може бути відсутнім.

Відповідальність за створення стійких злочинних об’єднань передбачена у ІХ розділі Особливої частини КК України «Злочини проти громадської безпеки», на підставі чого можна зробити висновок, що родовим об’єктом злочинів, дослідженню яких присвячена ця робота, являється громадська безпека. Необхідно зауважити, що безпосередній об’єкт завжди лежить у площині родового, отже можна зробити висновок, що і безпосереднім об’єктом зазначених злочинів являється громадська безпека.

Доцільність розміщення цих злочинів саме у ІХ розділі Особливої частини КК України підтверджує аналіз кримінального законодавства інших країн. Так, вони віднесені до злочинів проти громадської безпеки у КК Російської Федерації, Республіки Білорусь, Казахстану, Індії, Німеччини, Молдови, Грузії, Таджикистану, Швеції, Литви тощо.

Аналіз кримінально-правової літератури також доводить доцільність їх розміщення саме у вказаному розділі, оскільки більшість авторів, які займаються дослідженнями у цій сфері, зазначають, що безпосереднім об’єктом злочинів, передбачених ст.ст. 255, 257, 258³, 260 КК України, являється саме громадська безпека.

На нашу думку, розміщення законодавцем зазначених складів у ІХ розділі Особливої частини КК України є вірною позицією, оскільки саме громадська безпека, перш за все, потерпає від створення та суспільно небезпечної діяльності стійких злочинних об’єднань.

Для більш детального розкриття безпосереднього об’єкта необхідно визначити поняття «громадська безпека». Необхідно зауважити, що серед вчених немає одностайності думок щодо визначення зазначеного поняття.

В.П. Тихий визначає громадську безпеку як стан захищеності людей та інших соціальних цінностей від джерел підвищених небезпек (злочинних організацій, терористів, зброї та інших смертоносних предметів), за якого забезпечується запобігання загроз заподіяння ними шкоди [188, с.295].

На думку В.Ю. Шепітько, під громадською безпекою слід розуміти становище, коли не загрожує небезпека будь-кому при дотриманні певних правил поведінки людей у тій чи іншій життєвій сфері [189, с. 31].

Т.Д. Устинова зазначає, що громадська безпека – це ті сторони громадського життя, які забезпечуються ним при нормальному дотриманні відповідних правил [190, с. 21].

С.Д. Шапченко, досліджуючи безпосередній об’єкт злочину, відповідальність за вчинення якого передбачена у ст. 255 КК України, зазначає, що ним являється громадська безпека в частині захищеності суспільства в цілому та окремих його складових (фізичних та юридичних осіб, громадських організацій, державних органів тощо) від злочинної діяльності, пов’язаної зі створенням та (або) функціонуванням організованих злочинних угруповань – злочинної організації та (або) організованої групи [84, с.255].

На думку І.М. Даньшина, під громадською безпекою необхідно розуміти сукупність суспільних відносин, що забезпечують нормальне існування і розвиток громадських і особистих благ, що усувають можливі для них загрози [191, с. 25].

В.О. Навроцький дає таке визначення вказаному поняттю – сукупність охоронюваних нормами кримінального права суспільних відносин, які складаються для убезпечення невизначеного кола осіб та право охоронюваних інтересів від спричинення насильницької шкоди предметами та видами діяльності, які становлять підвищену небезпеку для оточуючих [160, с. 319].

Окремі вчені поняття «суспільна безпека» (як тотожне поняттю «громадська безпека») визначають як сукупність суспільних відносин, що регулюють безпечні умови життя особи, суспільства і держави [157, с. 627].

 

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/16790.html